CC BY
21
20. Сiрополко С. Iсторiя освiти в Украш. / Шдготував Ю.Вiльчинський. 2-ге вид. — Львiв: Афша,
2001. — 664 с.
21. Статистика образовашя // Образоваше. — 1901. — №11. — С. 54-64.
22. Хроника // ВЪстникъ воспитанш. — 1903. — №7. — С. 135-165.
23. Хроника // ВЪстникъ воспиташя. — 1906. — №8. — С. 108-142.
24. Хроника // Образоваше. — 1901. — № 1. — С. 42-57.
25. Хроника // Образоваше. — 1901. — №5-6. — С. 81-96.
26. ЦД1АК Украши, ф.707, оп. 165, спр.32, на 45 арк.
27. ЦД1АК Украши, ф.707, оп. 259, спр.322, на 7 арк.
28. ЦД1АК Укра1ни, ф.707, оп. 259, спр.323, на 7 арк.
29. ЦД1АК Укра1ни, ф.707, оп. 259, спр.345, на 7 арк.
30. ЦД1АК Укра1ни, ф.707, оп. 259, спр.346, на 7 арк.
31. ЦД1АК Укра1ни, ф.707, оп. 259, спр.347, на 7 арк.
Марш ДУШЕК
1ДЕЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ В ПЕДАГОПЧШЙ ДУМЦ1 ВЕЛИКОБРИТАНИ ХУ1-ХУШ СТ.
Безперечною ютиною для сучасно1 науки про виховання е думка, висловлена видатним педагогом К. Ушинським: "Якщо педагопка хоче виховати людину в уах сенсах, то вона повинна спочатку пiзнати И теж в уих сенсах" [11, 171]. Вченi завжди намагалися створити педагопчт концепци на фундамент! цшсного та системного знания про розвиток людини, як забезпечили б устшшсть та ефективнiсть педагопчно! дiяльностi у рiзних сферах. Змши в суспiльному устро!, безперечно, спричиняли певнi реформи в системi осв^и, перед педагогiкою з'являлося нове сощальне замовления, яке однозначно вимагало нового, незаангажованого погляду на особистiсть.
Проблема громадянського виховання особливо актуальна для тих кра!н, як1 або лише здобули незалежшсть i стоять на початку шляху свого державотворення, або в державному житп котрих ввдбуваються вагомi суспiльнi змiни. Украша мае безпосереднш стосунок до перших i других, тому побудова громадянського сустльства i формувания громадянськосп у кожного члена державного оргашзму е важливим й актуальним завданиям сьогодения.
Вичизият науковцi придiляють значну увагу проблемам громадянського виховання й освии дией i молодi. Останнi дослiджения свщчать про загалом успiшнi спроби узагальнити юнуючий досвiд у цiй сфер^ а також обгрунтувати новi шляхи, методи, мехашзми, способи та засоби громадянського виховання з метою тдготовки людини до життя в новому демократичному, справедливому та гуманному суспшьствг Цш проблематищ присвяченi науковi пращ О. Сухомлинсько!, П. 1гнатенка, В. Поплужного, Н. Косарево!, Л. Крицько! та iнших вчених. Особливо ч^ко теоретична база сучасного громадянського виховання розроблена О. Вишневським.
Науковi пошуки укра1нських дослiдникiв щодо громадянського виховання ведуться також у сферi порiвняльноl педагогiки, яка сьогоднi активно розвиваеться. Проблеми зарубiжноl школи, змiсту И освiти, оргашзаци процесу навчания i виховання стали предметом вивчения А. Алексюка, М. Свтуха, Т. Кошманово1, В. Кравця. Однак питання громадянського виховання в освиньому полi Великобританл вивченi недостатньо, що й зумовило вибiр теми ще1 статтi.
Метою статтi е вивчення та узагальнення iсторичного фiлософсько-педагогiчного досвiду Великобритани в сферi громадянсько1 освiти i виховання особистосп. В зв'язку з цим поставлено виршити так1 завдания: проаналiзувати науковий доробок учених Великобритани епохи Вiдродження, Нового часу i Просвиництва з огляду на мету нашого дослiджения; вивчити вiдомий та маловвдомий матерiал щодо проблеми громадянського виховання в англшськш педагогiчнiй думцi вказаного перюду; з'ясувати можливостi творчого використання педагогiчних iдей англiйських мислителiв у практищ сучасно1 вичизияно1 школи.
Ведомо, що проблема становления i розвитку людини зберiгала свою гостроту й актуальшсть вiд початку ренесансного гумашзму. Кожне нове поколiння вчених у наступи перiоди вважало цю проблему зовим не дослiдженою. В зв'язку з цим згадаемо, наприклад,
англiйського фiлософа Ф. Бекона (1561-1626), котрий знав, як можна панувати над природою, але не м^ сказати, що таке людина.
Творчють мислителiв епохи Вiдродження сприяла формуванню гумашстично! думки, в цешр яко! стояли людина i свгг людського. В Англи iдею громадянського виховання першим розробив державний дiяч i мислитель Т. Мор (1478-1535) у пращ "Утотя" (1516). Вш виступив з антиiндивiдуалiстичним тлумаченням суспшьного життя. Його республiка Утопiя — не що шше, як одна велика им'я, всi члени котро! виявляють трудову i громадянську актившсть, в основi яко! лежить не примус, а моральшсть. В утотсттв невеликою була к1льк1сть писаних, юридичних законiв, проте останнi характеризувалися простотою i були доступними для вих. Т. Мор бачив громадян вигадано! ним республiки свiдомими, дисциплiнованими i вважав, що "всi закони видаються тшьки для того, щоб нагадати кожному його обов'язки" [7, 238]. Мислитель висловив мрiю про вдеальний суспiльний лад. Утопiя, на його думку, — це суспшьство сощально! рiвностi, де не iснуe приватно! власносп та грошей, всi працюють i на рiвних правах користуються плодами працi. Метою працi, ввдповвдно до розумiння утопiйцiв, е забезпечення умов для духовного розвитку й освии. Полiтичний лад Утопи — демократичний, усi посади виборнi, жшки мають рiвнi з чоловiками права. Весь споиб життя i звича! утопiйцiв спрямованi на те, щоб виховувати людей повноцшних, iз розвинутим почуттям громадського обов'язку, i цим докоршно вiдрiзнялися вiд умов життя в Англи, в як1й жив Т. Мор.
В епоху Нового часу та Просв^ництва громадянськ1сть щнувалася значно вище, нiж у попередш перiоди. Це обумовлено тим, що так званий третш стан активно боровся за право брати участь в управлшш державою нарiвнi з тодшньою елiтою — дворянством i духовенством. Термiн "громадянськ1сть" остаточно утвердився в суспiльному життi завдяки Великш французькiй революци XVIII ст.
1снуе двi точки зору стосовно поняття "громадянськ1сть". Першу можна назвати соцюлопчною. II суть у тому, що громадянсьшсть iнтерпретуеться як властива кожнш особистостi об'ективна потреба належати до якогось державного оргашзму з метою виживання.
Друга точка зору — конструктивютська. Згiдно з нею громадянсьюсть конструюеться i реконструюеться завдяки тим стосункам, як1 виникають у структурованому суспiльствi i фiксуються в сввдомост! Тут слiд згадати так1 поняття, як авторитеттсть, лiдерство, влада, залежтсть та iн. [2, 4144]. Вперше ця iдея була висловлена англшським фiлософом i психологом Т. Гоббсом (1588-1679) у творi "Левiафан, або Матерiя i влада держави церковно! та цившьно!" (1651).
Концепщя суспшьно! угоди Т. Гоббса передбачала, що особисту свободу люди передають державi ^ поступаючись свободою, вводять свое життя у впорядковане русло. Державу як спшьний людський вшшр мислитель вважав найскладнiшим i найпотрiбнiшим витвором для людей. Вiн уподiбнював и бiблiйнiй iстотi Левiафану i наполягав на тому, що у державi люди позбавляються розбрату i стають нiби единою iстотою [3]. Моральним вважалося те, що корисне держава Вчений визначив там основш функци держави: сприяти самозбереженню суспiльства, оберiгати приватну власнiсть, забезпечувати всiм рiвнi права, сприяти збагаченню мислителiв держави.
Основна причина i потреба виникнення держави, на думку Т. Гоббса, — це краще забезпечення природних прав конкретних людей. Саме ним були проголошеш принципи "прав громадян" i "дозволено все, що не заборонено". Фшософ також наголошував, що громадяни мають право повстати проти монарха у тому раз^ якщо вiн перестане дбати про !хт права та штереси. Свiт, людину, державу Гоббс змальовуе мехашстично, оск1льки його фiлософськi погляди спрямоваш на тiлесне, що спричинило панування у пiзнаннi чуттевостi, а в державному правлшш — сили [8, 126].
У розвиток вде! громадянськосп i громадянського виховання вагомий внесок зробив англiйський вчений Дж. Прiстлi (1733-1804), зокрема сво!м ученням про полiтичнi та громадянськ! свободи. Вш визначив громадянськ! свободи як право особистосп на власнi ди, що зберiгаеться за членами держави i не порушуеться повноважними посадовими особами. Вчений переконаний: виховання громадянськосп залежить ввд повноти здiйснення громадянських i полiтичних свобод, як1 надаються особистосп суспiльством.
Корисно звернутись i до iсторичного досвiду епохи Просвиництва, протягом яко! система цiнностей i програма виховання пiдростаючого поколiння зазнала докоршних змiн. У
цей перiод завершився перехвд захiдноï цивiлiзацiï вiд традицiйного сустльства, що Грунтувалося на моноiдеологiï та пропов^вало iдею колективного порятунку душ^ до сучасного або громадянського сустльства, яке вважало вих людей рiвними та визнавало за норму вiротерпимiсть i свiтоглядний плюралiзм. Особа стае шдиввдом i власником.
Захiдна цившзащя в епоху Просвiтництва характеризувалася динамiчним типом культури, що сприяло утвердженню нових пiдходiв до оновлення цiннiсноï сфери. Цiннiснi реформи орiентувалися на "здоровий глузд", "вiчнi закони розуму", були вiдкинутi забобони i вiджилi традицiï.
Бiля витоюв просвiтницькоï думки стояв англшський фiлософ i педагог Дж. Локк (1632-1704), який дуже лояльно ставився до традицiй. Однак уже в творчосп iншого видатного представника англiйського Просвiтництва Дж. Толанда (1670-1722) звучить заклик не визнавати авторитети, говорити про все вшьно i без забобошв. Тiльки вшьна вiд забобонiв людина, на думку вченого, може уникнути грубих помилок у практичному житп i правильно застосувати власний розум. Дж. Толанд робить висновок, що релтйна нетерпимють i цившьна свобода е найбажашшими у свiтi й найбiльше сприяють добробуту, просвiтi, щастю, адже свобода думки нерозривно пов'язана з полиичною i цивiльною свободою, а нетерпимють i забобони — з тирашею i гнiтом [2, 41-44].
Дж. Локк заперечував iснування вроджених вдей. Вiн стверджував, що теорiя вроджених iдей вигiдна тшьки тим, хто хоче правити людьми. "Володiти авторитетом диктатора принцитв i наставника безперечних ютин i спонукати iнших на вiру приймати за вроджений принцип все, що може служити цшям учителя, — стверджуе мислитель, — це велика влада людини над людиною" [6, 152]. Це пояснения приховуе педагопчний пiдтекст i натякае на недосконалють традицiйноï системи навчання та виховання.
До властивостей людсько1' природи Дж. Локк вiдносить так зване природне право: рiвнiсть людей ввд народження, прагнення до свободи. Природний стан, вважае вiн, — "це стан повно1' свободи в дiях i в розпоряджаннi своею власшстю та особистiстю, вiдповiдно до того, що вони вважають за необхвдне для себе у межах закону природи... Це також стан рiвностi, при якому вся влада i вся юрисдикщя е взаемними" [5, 263]. Для фшософа також очевидно, що ютоти однiеï породи та виду, в тому чи^ людина, народжуються з однаковими природними перевагами i використання одних i тих же можливостей повинно теж бути рiвним мiж ними без будь-якого тдкорення i пригноблення. Однак щ "природнi" властивостi людини зовим не гарантують рiвностi i свободи в реальному житп. Для ïï забезпечення люди "мовчазним" чином уклали "суспiльний договiр", на основi якого уряду була вручена ввд iменi всiх громадян влада, призначена охороняти природну свободу i рiвнiсть людей.
Дж. Локк, на вiдмiну ввд Т. Гоббса, переконаний, що людина не досягае сустльно1' сутностi, а народжуеться з нею. Бог створив людину такою, яка прагне до суспшьного життя i хоче отримувати ввд нього задоволення. Людина мае право, вказував фшософ, змiнювати сустльний устрiй i форму влади.
Педагопчна концепцiя Дж. Локка спрямована на формування людини, спроможно1' до ютинного пiзнания навколишнього свiту з метою забезпечення власного блага. У вихованш мислитель вказуе на таку позитивну як1сть i життеву необхiднiсть, як справедливють, хоч у нього вона пов'язана з питанням про власшсть. Вiн стверджуе, що дiти змалечку повиннi знати, що таке власшсть, аби розумии, що належить 1'м за особливим правом, а що е правом шших. Наступна риса, яку радить виховувати Дж. Локк, — це мужшсть, що полягае у спокойному володшш собою та виконанш свого обов'язку.
Однiею з визначних постатей англшського Просвiтництва, до творчосп якого майже не зверталися дослвдники iсторiï педагогiки, був Дж. Толанд. Фшософсьш уявлення цього вченого про сутшсть людини значною мiрою зумовленi його ставленням до релт1' та вченням про матерiю. У творi "Панте1'стикон" (1720) вiн тдкреслюе, що людина е частиною природи. Суть людини, на його думку, проявляеться в тому, що вона тваринно-сустльна i не може ш добре, ш щасливо, нi навиь взагалi жити без допомоги шших. Саме з ще1' особливост1 людини виникають рiзноманiтнi угруповання i держава [10]. Дж. Толанд вiрить у могутшсть навчання i виховання та пропонуе надати всiм людям без винятку однаковi можливостi для навчання, подорожей, стлкування з людьми та суспшьно!' дiяльностi.
Проблема спiввiдношения суспiльства i вихования як факторiв розвитку людини на далi розвинута Дж. Прютлг Суспiльство, зазначае вiн, е "великим знаряддям" удосконаления людини i прогресу людського роду. Вчений бачить ввдмшносп мiж природним i суспiльним станом людини. Остання в своему природному стат, позбавлена суспiльних зв'язк1в, не спроможна до вдосконаления, оск1льки з поколшия в поколiния кожна людина робить те саме, що робили шш^ й "шхто не розпочинае там, де закончили iншi" [9, 8]. Умови для людського вдосконаления, вважае вш, створюються в суспiльствi розподшено! працi, в якому кожна людина зосереджуеться на певному предмет^ що найбiльше вiдповiдае И здiбностям, а, отже, i вiдбуваеться процес И вдосконаления. У результат^ стверджуе Дж. Прiстлi, здiбностi всiх людей застосовуються, а це сприяе полшшенню !х життя. Вчений переконаний, що тшьки в суспiльствi виникають умови для створення ефективно1 системи навчання i вихования. Англiйський мислитель мрiяв про час, коли зникнуть релшйт та расовi забобони, утвердиться всезагальний мир мiж народами.
Однiею з проблем, яка вщображена у спадщиш англiйських фiлософiв i педагогiв, е проблема свободи. Вона розглядалася Дж. Толандом, Дж. Локком, Дж. Прютл^ Д. ГартлГ, але найповнiше висвГтлена у працях А. Коллiнза (1676-1729). Людина в його розумшш — це чутлива i розумна ютота, детермiнована розумом i почуттями. Однак детермшзм А. Коллiнза не мае вираженого механiчного характеру, оск1льки людина, як припускав фшософ, не тдкорена так1й необхiдиостi, що закладена в годинниковому механiзмi [4, 8]. Вс ди людини визначаються причинами, але вона вшьна, оск1льки "може в будь-який час, за одних i тих же обставин i причин чинити по-рГзному" [4, 14].
У цих висловлюваннях мислителя помiтна суперечтсть. З одного боку, механiчний детермшзм традицшно необхiдиiсть зводить до необхгдносп i, таким чином, усi явища визнаються необх1диими, а з другого — людина за одних i тих же обставин мае право вибору. Цю дилему А. Коллшз розв'язуе так: "Свобода вгд необхадиосл суперечить досвiду i неможлива" [4, 69].
Отже, проблема становления громадянина була актуальною впродовж усього життя суспшьства. Англiйськi вченi в ХУ1-ХУШ ст. аналiзували сутнiсть, змiст, завдання громадянського вихования i ставили вимоги перед особиспстю щодо служiния суспшьству, а також формулювали завдания останнього для забезпечення певних прав i свобод громадянина. Т. Мор, Т. Гоббс, А. Коллшз, Дж. Локк, Дж. Прютл^ Дж. Толанд розглядали проблему свободи особистосп, аналiзували суспшьш взаемовiдиосини, обгрунтовували роль освiти i навчання у житп держави, розглядали поняття власносл i необхiднiсть його розумшня дiтьми з раинього вшу, поясиювали, що таке социальна справедливють. Усi цi аспекти 1хньо! творчо1 спадщини становили теоретичне пiдгрунтя складного процесу громадянського вихования.
Л1ТЕРАТУРА
1. Английские материалисты XVIII в.: Собрание произведений в 3-х т. / Под общ. ред. Б.В. Мееровского. — Т. 3. — М.: Мысль, 1968. — С. 413.
2. Ваховський Л. Система ценностей у фшософй вихования англшських просвгтител1в // Шлях освгти. — 2001. — № 2. — С. 41-44.
3. Гоббс Т. Левiафан, або Суть, будова i повноваження держави церковно! та цившьно! / Пер. з англ. — К.: Дух i лгтература, 2000. — 538 с.
4. Коллинз А. Философское исследование человеческой свободы // Английские материалисты ХVШ в.: Собрание произведений в 3-х т. / Под общ. ред. Б.В. Мееровского. — Т. 2. — М.: Мысль, 1967. — С. 5-70.
5. Локк Дж. Мысли о воспитании // Сочинения: В 3 т. — Т. 3. — М.: Мысль, 1988. — С. 407-608.
6. Локк Дж. Опыт о человеческом разумении // Сочинения: В 3 т. — Т. 1. — М.: Мысль, 1985. — 621 с.
7. Мор Т. Утотя. Кампанелла Т. М!сто сонця / Пер. з латин. — К.: Дшпро, 1988. — 208 с.
8. Петрушенко В.Л. Фiлософiя: Курс лекцш. Навч. поибник для студенлв вищих закладiв освгти III— IV рГвшв акредитацп. 2-е вид., випр. Г доп. — К.: Каравела; ЛьвГв: Новий свгт-2000, 2002. — 544 с.
9. Пристли Дж. Очерк об основных принципах государственного правления и о природе политической, гражданской и религиозной свободы // Английские материалисты Х'УШ в.: Собрание произведений в 3-х т./ Под общ. ред. Б.В. Мееровского. — Т. 3. — М.: Мысль, 1968. — С. 5-45.
10. Толанд Д. Пантеистикон // Английские материалисты ХУШ в.: Собрание произведений в 3-х т. / Под общ. ред. Б.В. Мееровского. — Т. 1. — М.: Мысль, 1967. — С. 351-378.
11. Ушинский К.Д. Предисловие к 1-му тому "Педагогической антропологии" // Избранные педагогические сочинения. — Т. 1. — М., 1953. — 638 с.
