CC BY
13
Ключевые слова: эволюция, абсолютистская монархия, конституционная монархия, Государственная дума, Государственный совет, основные государственные законы.
EVOLUTION OF RUSSIAN MONARCHY OF BEGINNING ХХ C.
Zinchenko O. V.
The process of evolutionary changes of the Russian monarchy within 1904-1917 is investigated, its stages are determined, the basic essence of each of them and influence on conditionality of an end result is installed.
Key words: evolution, absolutist monarchy, constitutional monarchy, the State Duma, the State advice, fundamental state laws.
УДК 32: 001. 891.3 (075)
О. В. Воронянський, кандидат iсторичних наук, доцент
ФОРМУВАННЯ ВЛАДНИХ ВЩНОСИН В УКРА1Н1 В КОНТЕКСТ ЕВОЛЮЦП СИСТЕМИ ПЕРЕРОЗПОД1ЛУ ВЛАСНОСТ1
Розглянуто основш етапи формування системи державноI влади в Украгш на основi до^дження еволюцп мехатзмурозподлресурЫв та ренти вiд використання державног власностi. Показано, що змти системи владних вiдносин зумовлет бо-ротьбою потужних бiзнес-груn за використання iнститутiв представницьког демократа як тструменту реалгзацИ власних економiчних та полШичних ттереЫв.
Ключовi слова: бiзнес-групи, вертикаль влади, розподт ресурЫв.
Актуальтсть проблеми Майже двадцятирiчний досвщ державотворен-ня в незалежнш Укра!ш засвщчив, що, незважаючи на досить високу динамь ку шституцшних перетворень, рiвень розвитку кра!ни (а отже, й ефективнос-т державного управлшня соцiально-економiчними процесами) невпинно знижуеться. Боротьбу за контроль над виконавчою гшкою влади мiж Президентом i Верховною Радою, що становить видиму основу процесу еволюцп владних вщносин в Укра!ш, досить важко вписувати в концепщю демократичного транзиту державних шституцш. Разом iз тим науковий аналiз сутнос-т трансформацiй системи державно! влади мае не тшьки академiчне, а й прикладне значения, оскшьки перехiд укра!нського суспiльства до реально! демократ неможливий без визначення чинних суб'ектiв перманентно! бо-ротьби за концентращю владних повноважень та цшей, якi вони ставлять перед собою в процес використання мехашзму держави.
© Воронянський О. В., 2011 137
Стутнь науковоЧрозроблености Проблему формування вщносин мiж Президентом i Верховною Радою в процес боротьби за контроль над верти-каллю виконавчо! влади пiднiмали деякi украïнськi дослщники, зокрема Б. Литвин, С. Рябов, Ю. Тодика, В. Яворський. Однак вони розглядали це питання перш за все з погляду еволюци iнститутiв державно! влади, не до-слiджуючи вплив на даний процес з боку шших суб'eктiв политично! та еко-номiчноï дiяльностi (так званих груп iнтересiв).
Постановлення завдання. У статп поставлено за мету визначити реаль-нi рушiйнi сили та тенденцiï процесу трансформацiï системи державно! влади в Укра!ш в перюд незалежностi, зважаючи на аналiз основних напрямiв пере-розподiлу власносп в краïнi.
Основт положення. З ще! точки зору в формуванш системи державно! влади в Укра!ш можна видiлити два основнi напрями: перший — пов'язаний iз перерозподшом ресурсiв на рiвнi окремих регюшв (де групи iнтересiв на-бували характеру регiональних адмiнiстративно-економiчних угруповань — РАЕУ), та другий — пов'язаний iз перерозподiлом на рiвнi окремих галузей господарства (де групи штересш набували характеру галузевих адмшютра-тивно-економiчних угруповань — ГАЕУ). Вiдповiдно можна говорити про три основш етапи формування системи державно! влади в Укра!ш.
Перший — початок 1990-х роюв, коли перерозподш державно! та кол -госпно-кооперативно! власностi, що була створена в перiод юнування СРСР, можна було здiйснювати на рiвнi окремих регiонiв. Уже у першш половинi 1990-х рок!в наявшсть i вплив груп iнтересiв було зафжсовано укра!нськими дослiдниками як один iз важливих чинниюв формування системи влади [1, с. 420-424]. На цьому етат найбiльший вплив на процес формування i функщ-онування влади справляли РАЕУ, пов'язанi з експлуатащею державно! влас-ностi (рентою). Це так зваш «червош директори» та «радгоспно-колгоспш барони», що використовували владнi ресурси для встановлення особистого контролю над тдприемствами, як! номшально перебували у власностi дер-жави, та одержання державних замовлень i кредитив, дотацiй i субсидш п!д виконання цих замовлень.
На той час вирiшальною умовою для успшно! реалiзацiï таких бiзнес-схем була наявнiсть груп прикриття на р!вш областi, до яких входили голови ви-конком!в рад, ^р!вники управлiнь МВС та обласних прокуратур. Вщносний iмунiтет регiональних владних угруповань на початку 1990-х роюв Грунту -вався на положеннях першо! редакци Конституцп Украïнськоï РСР, вщповщ-но до яких керiвництво виконком!в обласних Рад концентрувало в сво!х руках всю повноту виконавчо! влади на власних територiях i при цьому обиралося на мюцях, так що центральний апарат державно! влади не мав прямих важелiв для його легитимного усунення [2; 3].
Система державних замовлень дозволяла керiвникам державних тдпри-емств одержувати шльгов! кредити i дотаци. Кредити надавали тд 20 % р!чних, 138
отже, у 1992—1994 роках, коли рiчна шфлящя сягала сотень i тисяч процен-пв, найелементарнiшим способом стягування ренти були кушвля-продаж валюти i повернення кредитов iз вiдсотками державi з одержанням надпри-бутк!в на рiзницi курив [4].
Про обсяги фактично неконтрольованих державою кошпв, до яких мали доступ РАЕУ у першш половит 1990-х роюв, свщчать пщрахунки експерпв Мiжнародного валютного фонду, за якими лише державнi кредити укра!н-ським пщприемствам у 1992 р. складали 65 % ВВП, а в 1993 р. — 47 % [5]. В умовах рiзкого спадання виробництва щ кредити забезпечувалися друку-ванням грошей, що призводило до катастрофiчно! iнфляцi! та зростання щн, якi уряд намагався зупинити перш за все за допомогою нових кредипв.
Зазначена система стягнення ренти призвела до посилення РАЕУ, яю мали в свою чергу вертикальне щдпорядкування по лiнi! рад, оскшьки саме Верховна Рада Укра!ни здiйснювала всю повноту влади вщ iменi держави: форму -вала уряд, мала право скасовувати ршення оргашв виконавчо! влади i роз-пускати мiсцевi ради всiх рiвнiв. Сшввщношення виконавчо! i законодавчо! гiлок влади стало змiнюватися лише пiсля уведення в Укра!'ш посади Президента. У лютому — березш 1992 р. було уведено в дгю закони «Про Пред-ставника Президента Укра!ни» [6] i «Про мiсцевi Ради народних депутатiв та мюцеве i регiональне самоврядування» [7]. Вщповщно до цих законiв за Верховною Радою Укра!ни залишалися законодавчi функци i контроль за дь яльшстю мiсцевих рад, однак вертикальне щдпорядкування рад скасовувало-ся, так само як i прямий вплив законодавщв на виконавчу владу — виконкоми i уряд [6, с. 611-614]. Парламент шг тiльки погоджувати з Президентом склад Кабiнету Мшс^в Укра!ни. Президент же, ставши над урядом, одержав у свое розпорядження вщокремлену вiд Верховно! Ради вертикаль виконавчо! влади в особi Представниюв Президента, як! до того ж здшснювали контроль за дiяльнiстю оргашв мюцевого самоврядування [6, с. 691]. При цьому Пред-ставники Президента одержали у свое вщання не пльки мiсцевий бюджет (що реально вилучало його зi сфери впливу законодавщв i мiсцевого самоврядування), а й функци контролю за здшсненням Конституци i законодавства на данш територi!, фактично пiдмiняючи прокуратуру та судову владу i тдпо-рядковуючи !х собi (останне, впм, прямо передбачалося законом, де Пред-ставники Президента iменувались вищими державними посадовими особами на данiй територи) [6, с. 692-693]. Юридична непевшсть багатьох сторiн нових законiв доповнювалася положенням про те, що вм питання дiяльностi Пред-ставникiв Президента, не передбачеш законодавством, мали регулюватися безпосередньо актами Президента [6, с. 697]. Таким чином, склалася ситуащя, при як!й, незважаючи на юнування рад, реальне управлiння регiонами пере-йшло до рук виконавчо! влади.
Наступним кроком посилення виконавчо! владно! вертикалi стало по-збавлення вже наприкшщ березня 1992 р. (вщповщно до ново! редакцi!
Закону «Про Представниюв Президента Украхни») районних i обласних рад сво!х виконавчих оргашв i перетворення ïx на суто представницьк шституцп без значних реальних повноважень. Якоюсь мiрою залишки самоврядування зберiгалися лише у населених пунктах. При цьому мiсцевi Представники Президента та ïx адшшстрацп були пiдпорядкованi не Кабiнету Мiнiстрiв, а Адмiнiстрацiï Президента Укра!ни, яка хоча i не була передбачена законо-давством, але фактично стала центральним елементом виконавчо! влади в держава
Проте закршлення контролю Президента над виконавчою владою вияви-лося недовговiчним, оскiльки вiн не м^ спертися на стiйку парламентську бiльшiсть. 3i свого боку, РАЕУ, представлен у Верxовнiй Радi, намагаючись захистити себе вщ подальшо! експансiï Президента, домоглися внесения до Закону «Про Представниюв Президента Укра!ни» положення про те, що остан-нi не можуть бути одночасно i членами парламенту. Пюля цього було припине-но депутатсью повноваження понад тридцяти державних чиновников, що ю-тотно знизило стутнь впливу Президента в самш Радi. Тому, коли у вересш 1993 р. Верховна Рада ухвалила провести достроковi президентсью вибори, Президент пшов на поступки. Внаслщок цього 3 лютого 1994 р. з'явився Закон «Про формування мюцевих органiв влади i самоврядування», який лiквiдував iнститути Представниюв Президента та мюцевих адшшстрацш, а також вщ-новлював дiяльнiсть виконкомiв мiсцевиx рад [8, с. 638-639]. При цьому голови рад умх рiвнiв, що керували як радами, так i ххшми виконкомами (тобто по-еднували в свош особi керiвництво як представницькою, так i виконавчою владою на мюцях) обиралися загальним голосуванням громадян, що насiляли дану адмшстративну одиницю. З другого боку, збереження вертикально! шд-порядкованосп виконкомiв, яка реально замикалася на Президента, створювало вигiдну для останнього ситуацiю, коли формально юнуюче самоврядування законодавчо було тдпорядковане органам виконавчо! влади.
Другий етап створення системи державно! влади в Украхш, що розпочав-ся iз приходом на президентський пост Л. Кучми в 1994 р., остаточно одержав оргашзацшне оформлення iз прийняттям Конституцп 1996 р., за якою вертикаль виконавчо! влади будувалася через державш адмiнiстрацiï, фактично шдпорядковаш Президентовi. Бiльшiсть РАЕУ втратили реальний контроль над розподiлом ресурмв на свохх територiяx без серйозного спротиву, оскшь-ки на той час щ ресурси значною мiрою було вже вичерпано. На перше мюце вийшли ГАЕУ, пов'язанi iз одержанням ренти через банкiвсько-фiнансову, транспортну (насамперед залiзницю) та газотранспортну системи, а також металурпю, вугiльновидобувну, орничозбагачувальну та xiмiчну галузi. Так, створена при Мiнiстерствi енергетики фiрма, одержавши держзамовлення на експорт електроенергiï та безвщсотковий кредит у 8 млн доларiв США, повернула державi 25 % виторгу, а решту вiднесла до бартерних операцiй. Май-же третина кредиту пiшла на особисп потреби засновниюв фiрми [4, с. 96]. 140
Вже iз середини 1990-х роюв надзвичайно важливим джерелом стягуван-ня ренти став доступ до посередницьких операцiй з енергоносiями. Куплений за фжсованою цiною в Росп та Туркмешсташ щд державнi гарантi! i за дер-жавнi субсидп природний газ перепродавався за цшою вищою як в Укра!ш, так i за !! межами (у Польщ^ Угорщинi, Словаччинi). При цьому реальний облж газу через як техшчш, так i органiзацiйнi причини був неможливий, отже, виникала можливiсть привласнювати неврахованi обсяги, одержуючи надприбутки вщ !х продажу [9]. Оскшьки газ продавався за бартерними схемами, посередницьк! фiрми уникали оподаткування. При цьому, якщо вини-кала проблема боргу, держава покривала його за рахунок бюджету.
1з середини 1990-х роюв вiдбувався iнтенсивний перерозподш державно! власностi на користь рантье, як вже почали об'еднуватися в потужш фшан-сово-промисловi групи. Маючи первiсний капiтал та вплив у регюнах i центрi, вони одержали основний зиск вщ приватизацп. Фактично розпочався новий етап формування великого катталу, пов'язаний iз масштабним переходом державно! власносп у приватнi руки.
Найшвидшими методами збагачення у цей час стали (поряд iз уже тради-цiйним доступом до посередницьких операцш з енергоносiями) так зваш трастовi пiрамiди (привласнення за безцшь ваучерних сертифiкатiв), при-дбання за мiзерними цiнами державних щдприемств — шляхом акцюнування (за шдрахунками укра!нських аналiтикiв, до 2001 р. 58 % приватизованих тдприемств належали до ще! категорi! [10]) або через доведення !х до бан-крутства (саме на середину — другу половину 1990-х роюв припав шк справ про банкрутство тдприемств: 1994 р. — 194, 1995 р. — 2000, 1996 р. — 2800, 1997 р. — 6700 [11]). Стандартна схема банкрутства передбачала санащю державного шдприемства, яке його керiвництво доводило до вщповщного стану, розгляд справи у судi та продаж пщприемства структурам, створеним його ж керiвниками. Така схема вимагала мщних зв'язюв iз центральними органами влади i прикриття з боку центральних фiскальних та силових структур. Тому в цей перюд в основi побудови груп штеремв регiональний принцип замiщуеться на галузевий. Перш за все еволюцiонували в ГАЕУ угруповання Днiпропетровсько-Криворiзького регiону та Донбасу, яю у серединi 1990-х рок!в мали можливiсть розпоряджатися значними масами сировини та при-родних копалин на територi!' сво!х областей завдяки розмiщенню в!дпов1дних галузевих мшютерств саме в Днiпропетровську та Донецьку. В той же час РАЕУ шших регiонiв опинилися фактично вщстороненими вiд основних механiзмiв розподiлу ренти на територiальнi ресурси, в тому чи^ прибутки в1д виробництва та комерцшно-фшансово! дiяльностi.
Оскiльки контроль за розподшом ресурсiв у цей перюд вимагав утриман-ня всiе! владно! вертикалi, Л. Кучма, який зайняв на той час президентську посаду, вщдав перевагу бiльш жорсткiй формi державного управлiния, вiд-разу ж почавши форсовано вщроджувати вертикаль самостшно! виконавчо!
влади. Першим його кроком на цьому шляху було тдпорядкування собi голiв районних i обласних рад Указом вщ 6 серпня 1994 р. «Про забезпечення ке-рiвництва структурами державно! виконавчо! влади на мюцях» [12]. Цей Указ суперечив тодашшй Конституцп, оскшьки голови обиралися на сво! посади населенням регюну, i Президент не мав законних повноважень m на !х усу-нення, нi на керiвництво !хньою дiяльнiстю.
Тому незабаром було здшснено i другий крок у цьому напрямь 8 червня 1995 р. мiж Президентом i Верховною Радою було укладено Конституцiйний договiр — ушкальний з правового погляду документ, вщповщно до якого i Конститущя, i все законодавство в цшому могли застосовуватися лише остiльки, оскшьки вони не суперечили цьому договору [13, с. 335].
Вщповщно до Конституцшного договору Верховна Рада цшком позбав-лялася поточного контролю за дiяльнiстю не тiльки Кабiнету Мiнiстрiв i ор-ганiв державного управлшня, а й мiсцевиx рад, як у свою чергу позбавляли-ся майже всix сво!х повноважень i ставилися пщ керiвництво голiв мюцевих державних адшшстрацш, призначуваних особисто Президентом [13, с. 345]. Формально самоврядування збер^алося лише на рiвнi населених пункпв, де залишалися виконкоми рад, а !хш голови обиралися загальним голосуванням населення. До того ж, було передбачено, що головою обласно! (районно!) Ради i головою вiдповiдно! державно! адмшютрацп е одна й та сама особа, при-чому обрана як голова Ради загальним голосуванням. З одного боку, це ставило ради тд контроль Президента, а з другого — могло у перспективi при-звести до деяко! самостшносп голiв мiсцевиx адмiнiстрацiй. Крiм того, у Верховно! Ради залишався такий важливий шструмент контролю за виконавчою владою у цеш^ i на мюцях, як формування державного бюджету.
Тому як додаток до Конституцшного договору через парламент було проведено ще два документи: Указ Президента вщ 21 серпня 1995 р. «Про По-ложення про обласш, Ки!вську, Севастопольську мюью державнi адшшстра-ц^' i Положения про районш, районнi в мiстаx Киевi i Севастополi державн! адмжстрацп» [14] та Указ Президента вщ 30 грудня 1995 р. «Про делегуван-ня повноважень державно! виконавчо! влади головам i керованим ними ви-конкомам с!льських, селищних i мюьких Рад» [15], за якими мюцева державна адмiнiстрацiя одержала право вносити змши до бюджету i встановлювати мiсцевi податки. Зпдно !з св!товою практикою конституц!йного права таш повноваження е прерогативою законодавчо! г!лки влади i навiть теоретично не можуть належати владi виконавчш.
З огляду на те що ще 28 травня 1995 р. нова редакщя Закону «Про бю-джетну систему Укра!ни» внесла додатковi обмеження на формування i ви-користання власних бюджетних ресурсiв мюцевими радами [16], мiсцеве самоврядування (а з ним i РАЕУ, що фактично тримали його пщ сво!м п^дпо-рядкуванням) було вже тод! реально поставлено п!д контроль президентсько! влади. 142
Оскшьки Президент у такий cnoci6 зосередив у cboïx руках контроль над розподшом ресурмв, для адмiнiстративно-економiчних угруповань, як ще не мали достатшх фiнансових потужностей для виршального впливу на пре-зидентську вертикаль виконавчо! влади, основним мюцем владного конфлж-ту у боротьбi за ресурси став парламент. Саме у цей перюд остаточно офор-милися й головш засади моделi так звано! «фасадно! демократ», коли шсти-тути полiтичного представництва i волевиявлення (полiтичнi парти, Верховна Рада, вибори) перетворюються на iнструмент досягнення штересу цих угруповань [17].
Конституцiя 1996 р. стала компромiсом мiж Президентом i представле-ними у Верховнш Радi регiональними угрупованнями щодо впливу на вико-навчу гшку влади [18]. Вiдповiдно до Конституци парламент одержав право давати згоду Президенту на призначення прем'eр-мiнiстра, затверджувати програму уряду, а також один раз протягом парламентсько! сесiï вщправити уряд у вiдставку. При цьому парламент не впливав на призначення i вщстав-ку окремих члешв уряду. Президент же одержав право в будь-який момент без узгодження з парламентом вiдправити у вщставку як будь-кого з членiв Кабшету (включаючи прем'ера), так i весь уряд у цшому. I хоча фактично уся вертикаль виконавчоï влади шдпорядковувалася Президентовi, вiн не шс вщ-повiдальностi за ïï дiяльнiсть (утiм, як i парламент). До того ж Президент одержав право у разi потреби призначати виконуючого обов'язки прем'ер-мiнiстра (надiленого повним обсягом повноважень прем'ера) без згоди парламенту. Однак, навггь такий урiзаний вплив законодавщв на верхiвку вико-навчоï влади нiвелювався тим, що значна частина функцш з керiвництва органами державного управлшня реально виконувалася не Кабiнетом М1тстрш, а Адмiнiстрацieю Президента — органом, не передбаченим Конститущею, а отже, абсолютно не пщконтрольним парламенту.
Реально парламент також м^ не тшьки проконтролювати виконання ухваленого ним бюджету, а й притягти до вщповщальносп винних за його невиконання. Таким чином, законодавча влада виявилася фактично вщсторо-неною вiд скiльки-небудь значного впливу на ухвалення найважливших державних ршень.
Така система влади, що створювала для Президента можливiсть розподь ляти мiж потужними угрупованнями державш ресурси, зумовила все бiльш тюну взаeмодieю президентськоï влади та найпотужшших бiзнес-груп (на-прикiнцi 1990-х-на початку 2000-х роюв великий капiтал Украши презенту-вали двi донецькi, двi днiпропетровськi, ки!'вська, харк1вська). Як вiдмiчають оглядачi, цей союз був взаемовипдним — великий капiтал надавав фшансову пiдтримку Президентовi в його боротьбi за концентрацiю влади, а Президент управляв розподшом джерел ренти, дозволяючи тим самим уникати гострих конфлiктiв та бiзнес-воeн i сприяючи швидкому збагаченню великого капiта-лу. Примгшвне розкрадання чи експлуатацiя державно!' власносп, кредити та
субсиди як джерело ренти на цей час утратили свою актуальшсть. Основними способами одержання надприбутку стали податковi шльги, адресна привати-защя, доступ до дешевих енергоноспв. При цьому саме перебування в ГАЕУ тих чи шших бiзнес-груп було пов'язане насамперед !з можлив!стю доступу останшх до Президента.
Вже на початку 2000-х роюв найпотужиiшi бiзнес-групи завдяки надава-нш !м ренп зосередили в сво!х руках концентращю ресурсiв, достатню для вирiшального впливу на ухвалення державних рiшень. Це дозволило !м у по-лггичнш площиш поступово переорiентовуватися з боротьби за вплив на Президента (який усе ще контролював процес велико! приватизаци та розпо-дш ренти вщ використання державних ресурсiв, однак р!зке скорочення державного сектору економiки суттево звузило обсяг останнix) з метою бо-ротьби за доступ до реально! державно! влади.
З середини 2000-х роюв розпочався третш етап формування укра!нсько! политично! елiти — переважно на основ! фшансово-банювсько! дальности. Це пов'язано з остаточною втратою рентабельносп абсолютно! бшьшосп вироб-ництв в Укра!ш. Адмiнiстративно-економiчний статус бшьшосп угруповань змшився на адмiнiстративно-фiнансовий. У самих угрупованнях змiнилася !е-рарх1я вщносин м!ж державними службовцями та б!знесом, оскшьки найпо-тужшш! бiзнес-групи одержали ресурсну можливють просувати на державш пости (як у мiнiстерстваx i вщомствах, так i в держадмшютращях) власних ставлениюв, що захищали безпосередньо !хш iнтереси. Загострилася конкурен-щя мгж уже сформованими бiзнес-групами на р!вш публ!чно! политики через пщконтрольш !м парти, благодiйнi фонди, пресу. Це поряд !з несприятливою зовшшньопоттичною кон 'юнктурою (прагненням США встановити контроль за газотранспортною системою Укра!ни через змшу i! непоступливого Президента) порушило стаб!льшсть системи. Ситуащею миттево скористалися вщ-тиснуп на периферию бiзнес-групи (насамперед О. Мартинова, G. Червоненка та П. Порошенка) i РАЕУ, що об'едналися навколо В. Ющенка та Ю. Тимошенко, котр! позицюнувалися як опозиця режиму Л. Кучми.
Результатом вщкритого политичного конфлжту, який охопив найпотужш-ш! б!знес-угруповання та очолювану Л. Кучмою вертикаль державно! влади стала полгтична реформа, започаткована Законом вщ 8 грудня 2004 р. «Про внесення змш до Конституцп Укра!ни», який передбачав парламентську модель формування уряду [19, с. 48]. Внаслщок змши политично! системи мож-ливосп розподшу ренти через президентський пост суттево обмежилися. Це й ознаменувало оргашзацшне оформлення третього етапу формування системи державно! влади, яка надавала найпотужшшим б!знес-групам можлив!сть розв'язувати проблеми розпод!лу ресурмв через Верховну Раду, а не через кулуарш змагання за доступ до Президента.
Разом !з тим перифершш б!знес-групи, що були допущен! до представ-ництва сво!х штересш у парламент! в результат! пщтримання Ю. Тимошенко 144
та В. Ющенка, не змогли реалiзувати набут ними iнституцiйнi можливосп участi у розподiлi ренти вщ використання контрольованих через державний мехашзм ресурсiв (так, В. Ющенко з самого початку надав контроль над розподшом ренти представникам найбшьш потужних бiзнес-груп зi свого ото-чення, а з сiчня 2006 р., з набранням чинностi основного обсягу Закону про змiни до Конституци, практично втратив бшьшсть шституцшних важелiв впливу на цей процес; керiвництво ж фракцп БЮТ у парламент просто за-жадало вщ усiх своïх депутатiв передати картки для голосування).
Розчарування периферiйних бiзнес-груп у своïх полiтичних лiдерах врешп-решт призвело до ситуативного союзу цих груп iз найпотужнiшою в фшансовому планi групою Р. Ахметова. Цей союз остаточно оформився шсля президентських виборiв 2010 р. створенням стiйкоï парламентсько! бiльшостi навколо контрольованоï групою Р. Ахметова фракци Парти Регюшв у Верховнiй Радi. Однак, не довiряючи презентованим у парламентi ситуатив-ним союзникам, найпотужнiша бiзнес-група в очщуванш на нову парламент -ську виборчу кампанiю одержала вщ Конституцшного Суду Украши визнання неконституцiйностi парламентськоï реформи 2004 р., що дозволяе ш утриму-вати контроль над урядом (i вщповщно над розподшом ресурмв та ренти) незалежно вщ результатiв парламентських виборiв. Наступним кроком у цьому напрямi лопчно передбачити повернення до змiшаноï чи мажоритарноï системи виборiв до парламенту, яка е шституцшною пiдставою для прези-дентськоï моделi формування уряду.
Висновки. Упродовж 1990-х-2000-х роюв в Украш формувалася система владних вщносин, яка забезпечувала економiчнi та полгтичш iнтереси великих бiзнес-груп та пов'язаних iз ними угрупувань у системi управлiння i силових структурах центру та регюшв. 1нститути державноï влади та представницькоï демократ цi групи використовують як iнструмент просування корпоративних штеремв у конкурентнiй боротьбi за розподш ресурсiв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Литвин, Б. Полпична арена Укра!ни. Дшош особи та виконавцi [Текст] / Б. Литвин — К., 1994 — С. 624.
2. Закон «Про мiсцевi Ради народних депутатов Украшсв^^ РСР i мiсцеве самоврядування» [Текст] // Вщом. Верхов. Ради Украшсв^ РСР.- 1991. — № 2. — С. 24-63.
3. Конститущя Украïнсько! РСР [Текст] — К., 1987.
4. Виттковски, А. Пятилетка без плана [Текст] / А. Виттковски — К., 1996. — С. 129. Автор посилаеться на спогади тодшнього вще-прем'ер мiнiстра Ю. Йоффе (див. : Йоффе, Ю. Один на один с системой [Текст] / Ю. Йоффе. — Луганск, 1995).
5. Aslund, A. Why Has Ukraine Failed to Achieve Economic Growth? [Text] / Anders Aslund, George De Menil (eds). // Economic Reform in Ukraine: The Unfinished Agenda. — N. Y., 2000. — P. 264.
6. Закон Украши «Про Представника Президента Украши» [Текст] // Вщом. Верхов. Ради Украши. — 1992. — № 23 — С. 596-698.
7. Закон Украши «Про Mi^eBi Ради народних депутатов та мтсцеве i регiональне самоврядування^» [Текст] // Ввдом. Верхов. Ради Украши. — 1992. — № 23 — С. 720-816.
8. Закон Украши «Про формування мюцевих органгв влади i самоврядування» [Текст] // Ввдом. Верхов. Ради Украши. — 1994. — № 22 — С. 592-648.
9. Пода, В. Сколько газа воруют в Украине [Текст] / В. Пода // Комментарии. — 2006. — 3 нояб. — С. 4.
10. Укра!нська приватизащя в спогадах та роздумах. [Текст] — К., 2001. — С. 447.
11. Biryukov, A. Bankruptcy and Legislation Reform in Ukraine [Text] / А. Biryukov // Review of Central and East European Law. — 2001. — № 24. — P. 581.
12. Указ Президента Украши ввд 6 серпня 1994 р. «Про забезпечення кершниптва структурами державно! виконавчо! влади на мсцях» [Текст] // Уряд. кур'ер. — 1994. — 8 серп.
13. Конституцшний Доп^р мiж Президентом Украши i Верховною Радою Украши [Текст] // Ввдом. Верхов. Ради Украши. — 1995. — № 26.
14. Указ Президента Украши ввд 21 серпня 1995 р. «Про Положення про обласш, Кшвську, Севастопольську мгсью державш адмшютрацй i Положення про район-т, районш в мютах Киевi i Севастополi державш адмшстрацп» [Текст] // Держ. вкн. Украгни. — № 1-2 (15-16) — С. 577.
15. Указ Президента Украши вщ 30 грудня 1995 р. «Про делегування повноважень державно! виконавчо! влади головам i керованим ними виконкомам сшьських, селищних i мiських Рад» [Текст] // Держ. вюн. Укра!ни. — № 7 (21) — С. 425-426.
16. Закон Укра!ни «Про внесения змш до Закону Укра!ни «Про бюджетну систему Укра!ни» [Текст] // Ввдом. Верхов. Ради Укра!ни. — 1995. — № 26 — С. 613.
17. Следствие поставило точку в деле об убийстве двух депутатов и крест на экс-депутате [Текст] // Зеркало недели. — 2002. — 9-15 февр.; Не прав по форме [Текст] // Зеркало недели. — 2004. — 3-9 апр.; Мостовая Ю. Мы дошли до беспредела, но это еще не предел [Текст] / Ю. Мостовая, И. Маскалевич, О. Дмитричева // Зеркало недели. — 2002. - 19-25 окт.
18. Конститущя Укра!ни. [Текст] — К. : Юршком, 1996. — С. 18.
19. Закон Укра!ни «Про внесення змш до Конституцп Укра!ни» [Текст] // Конститущя Укра!ни. Прийнята на пятш сесп Верховно! Ради Укра!ни 28 червня 1996 року Закон Укра!ни «Про внесення змш до Конституцп Укра!ни» № 2222- IV ввд 8 грудня 2004 року.- Х. : Парус, 2005. - С. 45-55.
ФОРМИРОВАНИЕ ВЛАСТНЫХ ОТНОШЕНИЙ В УКРАИНЕ В КОНТЕКСТЕ ЭВОЛЮЦИИ СИСТЕМЫ ПЕРЕРАСПРЕДЕЛЕНИЯ
СОБСТВЕННОСТИ
Воронянский А. В.
Рассмотрены основные этапы формирования государственной власти в Украине на основании исследования эволюции механизма распределения ресурсов и ренты от использования государственной собственности. Показано, что изменения системы властных отношений обусловлены борьбой мощных бизнес-групп за использование институтов представительской демократии в качестве инструмента реализации собственных экономических и политических интересов.
Ключевые слова: бизнес-группы, вертикаль власти, распределение ресурсов.
TRANSFORMATION OF POWER RELATIONS IN THE UKRAINE IN CONTEXT OF EVOLUTION OF PROPERTY DISTRIBUTION SYSTEM
Voronyansky O. V
The author examines the main stages of the system of government in Ukraine based on a study of the evolution mechanism of resource distribution and profit from the use of public property. Shown that changes of power relations caused by the struggle of powerful business groups for the use of institutions of representative democracy as an instrument of its own economic and political interests.
Key words: business groups, vertical power, distribution of resources.
УДК 321.01
О. Ю. Кашаба, кандидат юторичних наук, доцент
РОЗВИТОК ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПШЬСТВА В СУЧАСН1Й УКРА1Н1: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГ1ЧНИЙ АСПЕКТ
Проаналiзовано генезис i еволющю поняття громадянського сусптьства в Укра-гт. Узагальнення рiзноманiтних nоглядiв на природу громадянського сусптьства дае тдстави стверджувати, що громадянське сусптьство — це сфера спткування, вза-емодп, спонтанног самооргатзацп та самоврядування выьних iндивiдiв на основi добровтьно сформованих асощащй, яка захищена необхiдними законами вiд прямого втручання i регламентацп з боку держави i в якй переважають громадянськ цт-ностi.
Ключовi слова: громадянське суспшьство, правова держава, громадськ об 'еднання, громадянська культура, втьш iндивiди.
Актуальтсть досл1дження. Проблема шляхiв i способiв демократично! консолщацп в незалежних державах тюно пов'язана iз становленням громадянського сусптьства. Воно е щдгрунтям i виявом свободи, свщченням спро-можносп демократ формально перетворитися на демокрапю реальну.
Сьогодш багато авторiв розглядають громадянське суспшьство як ключо-ве поняття посткомушстично! трансформаци [4, с. 513 — 531]. Серед дослщ-ник!в перехщних процемв пануе переконання, що «демокрапя проголошена не може стати демокрапею реальною, доки громадянське суспшьство не змщше настшьки, аби стати дiевим конкурентом i опонентом старо! номен-клатури»; «що без вшьного та потужного громадянського суспшьства ринко-вий капггал неминуче перетвориться на каттал мафiозний» [3, с. 77]. © Кашаба О. Ю., 2011 147
