CC BY
83
10. Сучасна укра!нська лiтературна мова: Шдручник / А. П. Грищенко, Л. I. Мацько, М. Я. Плющ та
ш. / За ред. А. П. Грищенка. — К.: Вища школа, 1997. — 493 с.
Оксана ПИЛИЩУК
ФОРМУВАННЯ МОВЛЕННеВО1 КОМПЕТЕНЦП УЧН1В СТАРШИХ КЛАС1В ЯК СОЦ1АЛЬНЕ ЗАМОВЛЕННЯ ЗАКЛАДАМ НОВОГО ТИПУ
У статтi визначено умови формування мовленневог компетенцИ учнiв та описано види мовленневог дiяльностi, гх застосування при формуванш мовленневог компетенцИ лiцеiстiв.
Школа вщграе важливу роль у формуванш нового сустльства. Серед основних завдань навчального закладу е не лише забезпечення систематично! освгга молодого поколшня, а й щдготовка людини до життя. Шкшьна освгга набувае докоршних змш у зв'язку ¿з змшою освггаьо! парадигми. Основш стратепчш напрямки оновлення шюльно! освгги, сформован в програмних документах розвитку освгга Укра!ни (Державнш нацюнальнш програм! «Освгга: Укра!на ХХ1-го столптя», «Нацюнальнш доктрин! розвитку освгга»), реал1зовуються в сучаснш школг
На сьогодш створено чимало освггаьо-виховних заклад!в, яю передбачають розвиток самодостатньо!, сощально активно! 1 корисно!, ф1зично здорово! творчо! особистост!, формують в учн!в готовн!сть до творчо! штелектуально! д!яльност!, розвивають зд1бносп ориг!нально, критично, швидко мислити ! вм!ння розробляти сво! !де!, втшювати !х у життя. Адже сустльство, що розвиваеться, потребуе осв!чених людей, котр! в!др!зняються моб!льн!стю, динам!змом, конструктивнютю, яким важливе не лише !х матер!альний добробут, а й сощально-економ!чне процв!тання держави.
Наше сьогодення зумовило появу р!зних тип!в загальноосв!тн!х заклад!в, що сприяють збереженню та розвитку штелектуального потенц!алу держави, формуванню висококультурно!, духовно п!днесено! ! творчо! особистост!, здатно! до самоврядування, самост!йного прийняття р!шень, вибору смислу життя. Специф!чною рисою д!яльност! цих заклад!в е шновацшна спрямован!сть. Саме !нновац!! !х творч!й неповторност! визначають ориг!нальн!сть таких титв навчальних заклад!в, як лщей, г!мназ!я, колег!ум.
Виникнення !нновац!йних навчальних заклад!в спричинило розвиток ф!лософсько!, культуролопчно! й психолого-педагог!чно! науки. Питання оргашзацп навчально-виховного процесу в закладах нового типу розглядались у роботах В. Алф!мова, О. Борисова, М. Босенко, О. Остапчука; формування творчо! особистост! — у дослщженнях С. Мартиненко, Р. Вайнола, В. Кисшьово!, А. Богуш, Г. Дщук; питання навчання укра!нсько! мови частково висвгшено у працях В. Мельничайка, М. Пентилюк, М. Стельмаховича, О. Горошкшо!, С. Карамана.
Проанал!зувавши стан теори ! практики рщно! мови, Л. Мацько вказуе на те, що в школ! «дають не знання мови, а знання про мову: !! звуки, букви, словосполучення, речення» [3, 62].
На думку М. Пентилюк, одним !з найважливших завдань при формуванш мовно! особистост! потр!бно враховувати законом!рносп навчання р!дно! мови: «постшна увага до матер!! мови, !! звуково! системи; розум!ння семантики мовних одиниць; здатнють засвоювати норму лггературно! мови; оц!нка виражальних можливостей рщно! мови; розвиток мовного чуття, дару слова; випереджаючий розвиток усного мовлення; залежносп мовленневих умшь ! навичок вщ знань граматики ! словникового складу мови» [5, 16].
О. Горошкша довела, що навчання рщно! мови у закладах нового типу, зокрема пмназп, повинно мати функщонально-стилютичне та комушкативно-д!яльшсне спрямування.
С. Караман до основних завдань навчання укра!нсько! мови у пмназп вщносить формування навичок комушкативно виправдано користуватися засобами мови в р!зних життевих ситуащях, формування творчих та досл!дницьких умшь ! навичок, мовленнево! компетентност!.
Мета стата полягае у визначенн! умов формування мовленнево! компетенцп учн!в та опис! вид!в мовленнево! д!яльност!, !х застосування при формуванн! мовленнево! компетенцп лще!спв.
В!дпов!дно до мети вивчення мовних дисциплш ! з урахуванням принципу едност! навчання, виховання та розвитку, гумашзацп й демократизац!! освгга пров!дн! науковц! 1нституту педагог!ки АПН Укра!ни О. Б!ляев, Н. Пашковська, Л. Скуратаський, Л. Симоненкова, Г. Шелехова виокремлюють три взаемозв'язан! компоненти у змют! навчання мови:
- лшгвютичний, у складi якого уш мовнi рiвнi (вiд звука до тексту) i мовленнeвi поняття, що передбачають вiдбiр лише того теоретичного матерiалу, який повинен стати основою для формування мовленневих умшь та навичок;
- етнокультурознавчий, що формуе загальну культуру учшв, вщображае iерархiю духовних та естетичних щнностей, формуе свiтогляд школярiв, дае змогу разом iз вивченням мови ознайомитись iз нацiональною культурою народу;
- методолопчний, що передбачае цiлеспрямований розвиток культури мислення школярiв, яка безпосередньо пов'язана з мовленневою культурою, створення умов для самоосвгги i саморозвитку особистост^ використання методiв i прийомiв навчання, якi забезпечують цiлеспрямований розвиток мислення.
Формування мовленнево! компетенци учшв залежить вщ засвоення на уроках укра!нсько! мови вмiння:
- вести дiалог, дотримуючись вимог мовленневого етикету в рiзноманiтних життевих ситуацiях;
- створювати уснi монологiчнi висловлювання;
- адекватно сприймати на слух дiалог, монолог, яю передбачають зосередження уваги на осмисленш висловлювання (теми, факпв, логiки викладу);
- створювати письмовi тексти рiзноманiтних стилiв, типiв i жанрiв;
- користуватися рiзними видами читання.
Ц вмiння становлять основу, що формуе загальш мовленневi вмшня: орiентуватися в мовленневiй ситуацп; готуватися до реалiзацil та планування мовлення; самостшно аналiзувати власне мовлення для подальшо! мовленневотворчо! роботи.
Сучасна лшгвютика й лiнгводидактика визначае навчання мови i мовлення як навчання стлкуванню. Вiльне володiння мовою як засобом стлкування передбачае: засвоення мовних знань i теоретичних вiдомостей про мову; вмшня застосовувати мовш засоби у ситуаци спiлкування; умiння здiйснювати мовленневе стлкування iз врахуванням соцiальних норм поведшки; володiння нацiонально зумовленою специфшою мовних засобiв.
Зазначимо, що випускник лщею повинен настiльки володiти мовою, щоб умiти висловлювати сво! думки рiзними способами, тобто володiти синонiмiею на рiзних рiвнях — вщ лексичного до синтаксичного; вмiти розрiзняти однаковi за звучанням, але рiзнi за значенням слова; розрiзняти однаковi зовнi, але рiзнi за змютом висловлювання; вiдрiзняти правильне висловлювання вщ неправильного. Усе це забезпечуе комушкативна компетенцiя учня, що е головною метою вивчення мови.
Мовна i мовленнева компетенщя тiсно пов'язанi мiж собою. Знання одиниць мови, !! законiв та особливостей, 11 системи е лише передумовою до оволодшня мовою як засобом стлкування. Учт, засвоюючи мовну систему, формують мовленневi умiння i навички, вдосконалюють мовну i мовленневу компетенщю.
Мовленнева компетенцiя учнiв включае в себе систему мовленневих умшь (будувати дiалог, сприймати, вщтворювати i створювати уснi та письмовi монолопчш й дiалогiчнi висловлювання рiзних титв, стилiв та жанрiв), якi старшокласники використовують для спiлкування у рiзних життевих ситуацiях.
У зв'язку з тим, що в практищ шкшьного навчання перевага надаеться засвоенню мовно! системи, особливо актуальними постають питання, пов'язаш iз методикою формування мовленнево! компетенци. Адже вона формуеться в процес засвоення чотирьох видiв мовленнево! дiяльностi: аудiювання, читання, говорiння i письма.
Аудiювання (слухання, розумiння прочитаного) — це сприймання мовлення на слух, перекодування акустичних сигналiв на смисловий мисленневий код; один iз видiв зовшшнього мовлення, що тюно пов'язаний з усним мовленням. Без ауддавання (слухання) неможливо засво!ти почуту шформащю. Залежно вiд завдання можна визначити таю види слухання:
1) глобальне сприйняття — сприйняття всього висловлювання (послухайте i визначте основну думку);
2) детальне сприйняття — сприйняття окремих блоюв висловлюваного (послухайте i визначте аргументи, яю доводять думку);
3) критичне чи некритичне сприйняття (прослухайте i висловiть свою точку зору).
У школi n0Tpi6H0 формувати активне i пасивне слухання. Активне слухання передбачае вмшня використовувати словесну форму для тдтвердження розумшня повiдомлення мовця: воно необхщне для ефективного стлкування. Науковщ видiляють такi види активного слухання: парафраз, редакщя, вербалiзацiя.
Також важливi для ефективного процесу формування мовленнево! компетенци лщеютш умiння пасивного слухання: уважно слухати, мовчки, не доповнювати спiвбесiдника сво!ми зауваженнями.
1з чотирьох видiв мовленнево! дiяльностi найменше уваги придiляеться аудiюванню. Починаючи i3 дошкiльного вiку увага дитини акцентуеться на розвитку мовлення, а методика навчання слухання майже не розроблена.
Ауддавання формуе вмшня сприймати на слух i розумгги з одного прослуховування змют текстiв рiзних стилiв, типiв мовлення, жанрiв, включаючи дiалогiчне та монологiчне мовлення: визначати основну думку тексту; розрiзняти основну i додаткову шформащю; усвiдомлювати ставлення автора до написаного; сприймати виражальш та зображальш особливостi художнього тексту.
З ауддаванням тiсно пов'язане говорiння — перехщ думки у звукову форму. Говоршня формуе вмiння створювати усне дiалогiчне i монологiчне мовлення. При творенш дiалогу враховуеться ситуацiя стлкування, використовуються формули мовленневого етикету, дотримання норм лггературно! мови.
Усне монолопчне мовлення — це вiдтворення тексту i продукування мовлення. На цьому етат формуються необхiднi вмiння при складанш висловлювань рiзного типу (розповщь, опис, роздум) з урахуванням ситуацп стлкування й адресату мовлення. Розвиток усного мовлення передбачае вироблення в учшв умшь висловлюватись змютовно i виразно, самостшно знаходячи найбшьш вдалу форму передачi сво!х думок шляхом використання багатства i можливостей звуково! мови.
Робота над формуванням усно! мовленнево! дiяльностi охоплюе: 1) прищеплення вимовно! культури (iз врахуванням фонетичних закономiрностей мови), засвоення орфоепiчних норм i правил виразного читання; 2) збагачення лексичного запасу учшв новими словами, свiжими зображальними засобами живо! мови; 3) оволодшня нормами утворення форм ств, побудови словосполучень i речень, засвоення основних норм синтаксично! стилютики усного рiзновиду лiтературноï мови; 4) усунення i попередження помилок в усних висловлюваннях учшв; 5) формування навичок зв'язного усного мовлення.
Наступний вид мовленневоï дiяльностi — читання. Це форма мовного стлкування людей через друковат чи рукопист тексти, одна з форм опосередкованоï комушкацп. В процесi читання вщбуваеться смислове сприймання читачем iнформацiï. Старшокласники повиннi розрiзняти аналiтичне i любительське читання.
У лщеютав на уроках украшсь^' мови та лiтератури повинш формуватися навички оглядового читання i сканування. Оглядове читання — це вид читання, що використовуеться при пiдборi лiтератури для висвгглення певноï теми висловлювання i складаеться з перегляду основних позицш книги (назва, передне слово, етграф, пiсляслово, останне речення). Сканування е швидким переглядом тексту з метою знайти потрiбне прiзвище, дату, назву книги, цитату.
Використання на урощ рiзних видiв читання дае можливють формувати в учнiв умiння читати вголос iз гарною дикцiею, орфоетчно i пунктуацiйно правильно зiставляти темп, тембр, голос читання iз змютом тексту й особливостями слухачiв, а також реалiзувати комунiкативне направлення читання як виду мовленнево!' дiяльностi.
Письмо — це мовлення у графiчному код^ що використовуеться для запису i мае певш стилiстичнi особливосп. Цей вид мовлення практичний: може збертатися, багато разiв вiдтворюватися, мае високий рiвень правильностi, е можливють редагування, точний. Впродовж кшькох останшх десятилiть цьому виду мовленневоï дiяльностi придiлялось бiльше уваги для того, щоб учнi могли створювати письмовi тексти в рiзноманiтних комунiкативних ситуащях.
Письмовi монологiчнi висловлювання потребують певних умшь: побудова висловлювання, п^^р i впорядкування необхщних для реалiзацiï задуму матерiалiв, врахування ситуацп спiлкування й адресату мовлення, послщовний, логiчний виклад матерiалу,
визначення свого ставлення до предмета висловлювання, використання мовних 3aco6iB у вщповщносп до комунiкативноï задачi, дотримуючись норм лiтературноï мови.
Формування усього комплексу умшь i навичок, необхщних у продуктивнiй мовленнeвiй дiяльностi, здшснюеться у процесi творення зв'язних письмових висловлювань. Це зумовлюеться тим, що задум висловлювання виникае спочатку у внутршньому мовленнi (воно ще не озвучене, але вже мае певну граматичну i стилютичну структуру). На цьому етат уточнюються мотиви, завдання i змют майбутнього тексту. Згодом вщбуваеться побудова схеми висловлювання, вибiр граматичноï структури оформлення думки. I лише тсля цього задум може реалiзуватись у зовнiшньому усному або писемному виявг Такий механiзм повнютю працюе пiд час написання творчих робгг. У зв'язку з цим В. О. Сухомлинський зазначив, що найважлившим першоджерелом творчостi як самоутвердження особистосп е слово. I творча наснага, яка переживаеться в дитинсга, починаеться з того, що слово як духовний скарб особистосп стае будiвельним матерiалом, з якого дитина щось творить. Твiр, казка були нею сферою творчосн, де дитина утверджувала своï здiбностi, пiзнавала себе, переживала перше почуття гордостi з того, що щось творить.
Шкшьна творчють починаеться зi слова. В. О. Сухомлинський розумiв, що дитячi твори -це результат великоï роботи. Треба пiти з учнями до живого джерела думки i слова, домогтися, щоб уявлення про предмет, явище навколишнього свiту увшшло через слово не тiльки у свщомють дитини, а й в ïï душу i серце. Завдяки цьому дгги стають бiльш чутливими до слова i краси.
Педагог визначив чггку систему творчих робгг рiзних видiв (твори-мiнiатюри, казки, твори-розповiдi, твори-описи, твори-роздуми). Вш придшяв велику увагу опису природи, спостереженням, творам за картиною, що вимагали роздумГв, умшня змютовно й образно викладати думки, вчив дггей висловлювати сво1' мiркування, думати, творити.
Сучасна освiта в навчальних закладах нового типу мае свою специфшу. Вона зумовлена цшями, функщями, особливостями органiзацiï й умовами функцюнування цих нових освгтшх закладiв. Основна мета 1'х створення — забезпечити найбшьш здГ6ним та обдарованим дгтям оптимальнi можливост для одержання широко1' загально1' освгш, самостiйного вибору предменв для поглибленого вивчення, накопичення штелектуального багажу, розвитку загально1' культури, формування високоморально1' громадянсько1' позицп, фахового самовизначення.
Таким чином, комушкативний шдхщ до вивчення мови повинен стати центром сучасного уроку украшсько1' мови. Мета вшх видГв робгт на урощ полягае у шдготовщ учшв до здшснення комплексно!' мовленнево1' дГяльносп. Учитель повинен чгтко усвiдомлювати, чого вш мае навчити учшв на конкретному урощ: якому типу висловлювання i в якому обсяз^ яким типам дiалогу i в яких ситуащях, як буде шформащя, засвоена на урощ, використовуватись у ix повсякденному життГ. Лише при системному шдходГ до формування мовленневоï компетенцп учшв учитель враховуе всГ сторони цього процесу: його завдання, змют, методи, засоби, форми та умови, яю сприяють вираженню комунiкативноï активносн, стимулюванню самостiйноï мовленневоï дГяльностГ учнГв, постшно вишукувати шляхи залучення ïx у комушкативну взаемодiю.
Л1ТЕРАТУРА
1. Горошина О. М. Особливост1 методики навчання украшсько1 мови в старших класах г1мназй: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. — К., 1997.
2. Караман С. О. Методика навчання укра^нсько^ мови в пмназп: Монограф1чне дослщження. — К.: Ленв1т, 2000. — 272 с.
3. Мацько Л. I. Про державний освинш стандарт з укра^нсько^ мови для середньо1 школи // Дивослово. — 1996. — № 7. — С. 62.
4. Мельничайко В. Я. Творч1 роботи на уроках укра^нсько^ мови: Конструювання. Редагування. Переклад. Пос1бник для вчител1в. — К.: Рад. школа, 1984. — 223 с.
5. Методика навчання радно^ мови в середшх навчальних закладах / Пентилюк М. I. та ш. — К.: Ленв1т, 2000.
6. Стельмахович М. Г. Розвиток усного мовлення на уроках укра^нсько^ мови в 4-8 класах: Методичний поабник. — К.: Рад. школа, 1976. — 192 с.
7. Сухомлинський В. О. Вибраш твори: У п'яти томах. — К.: Рад. школа, 1977 . — Т. 5. — 638 с.
