CC BY
16
О.1. Богдан, О.В. Гаращук, Н.М. Яценко, €.€. Козлов
ФОРМУВАННЯ П1ДПРИеМНИЦЬКО1 СИСТЕМИ ВНУТР1ШНЬОФ1РМОВИХ ВЗАСМОВ1ДНОСИН
1з поглибленням на початку ХХ1 ст. процесiв економiчних реформ в Укра1ш i структурнш перебудовi 11 народногосподар-ського комплексу значно зростае потреба в пошуку найбiльш оптимальних варiантiв ринкових вщносин i шляхiв найбiльш ефективного входження краши у свiтову економiчну систему. Усе переконливiшi ознаки того, що головним критерieм ефективностi, на основi якого слiд розробляти рiзнi варiанти цього входження, е одержання максимально! вигоди при мiнiмiзацil економiчних i соцiальних витрат суспiльства.
Набутий досвщ з оргашзацп та управлiння сучасним шдприемством свiдчить про те, що юнуе чимало нерозв'язаних проблем. Потреба нов^шх концепцiй в оргашзаци економiчних процесiв загалом i на виробничих пiдприемствах зокрема змушуе
упроваджувати новi пiдходи, бiльшiсть з яких базуеться на пiдприемницьких засадах. Це мае дозволити домогтися створення ефективного мехашзму розподшу чинникiв виробництва i, насамперед, фшансових, виробничих i трудових ресуршв, реструктуризаци всього господарського комплексу, усунення
внутрiшньогосподарських протирiч i необrрунтованостi, котрi е головними чинниками соцiально-економiчноl
нестабiльностi як на державному рiвнi, так i на рiвнi окремо взятих пiдприемств, незалежно вiд 1х вщомчо! та майново! приналежностi.
Тому назрiла гостра потреба дослщження проблем розвитку трудових взаемовщносин i визначення форм i методiв управлiння, адекватних сучасному етапу
eK0H0Mi4H0r0 розвитку i використання ресурав оргашзацп, складних процесiв формування дшового механiзмy
стимулювання, зростання продyктивностi пращ та економп робочо! сили на основi дослiдження сучасних тенденцiй
взаемовщносин в управлшш пiдприeмством.
Пiдвищення уваги до розвитку шдприемницьких засад в управлшш пов'язано, перш за все, зi становленням ринково! економiки i, як наслiдок, виникненням рiзноманiтних форм власноси, зростанням конкуренцп мiж суб'ектами економiчноl дiяльностi, переходом до економiчних методiв yправлiння. На сьогоднi шдприемництво е важливою складовою економiчного поступу сyспiльства, ефективним засобом впливу на поведшку людей та 1'х мотиващю до працi. Вiтчизнянi i зарyбiжнi вченi й економiсти висловлюють думку про необхвдшсть розвитку пiдприемницького середовища, застосування пiдприемницьких механiзмiв у повсякденнш практицi господарювання вiтчизняних пiдприемств.
Як вщомо, у державах iз ринковою економiкою пiдприемництво розвинуте i складае вагому частину всiх форм оргашзацп. На сьогоднi основним завданням шдприемництва визнано формування ново! парадигми управлшня пiдприемством, яка б ураховувала сучасш погляди на мету та цш дiяльностi, рацiональнiсть використання ресyрсiв, оргашзащю процесу виробництва товарiв i послуг, застосування шновацш, розyмiння господарського ризику, а також розподшу вщповщальносп за кiнцевi результати дiяльностi.
Домiнyвання соцiально-економiчних факторiв у дiяльностi сучасних оргашзацш
© Богдан Олександр 1ванович - кандидат економ1чних наук; Гаращук Олена Васил1вна - кандидат економ1чних наук; Яценко Натал1я Микола1вна - кандидат економ1чних наук; Козлов £вген Свгенович - мапстр.
Дшпропетровський ушверситет економ1ки та права 1меш А. Нобеля.
ISSN 1562-109X
потребуе переходу до методiв управлiння, здатних ураховувати шдприемницью переваги. Однак неоднозначне трактування основ пiдприемництва та корешв виникнення iнiцiативностi працiвникiв призвело до ^норування когнiтивно-компетенцiйних складових при формуванш
конкурентоспроможних методiв керiвництва. Не дютали свого розвитку iнновацiйнi технологи, яю вiдображали б сучаснi новаторсью шляхи отримання конкурентних переваг оргашзацп. До того ж залишаються неопрацьованими методичш основи таких технологiй, що гальмуе процес систематизаци основних напрямiв, у межах яких доцшьно використовувати шщативу учасникiв процесу взаемоди, зокрема керiвного складу та спiвробiтникiв.
Аналiз першоджерел дае змогу стверджувати, що в основi розвитку пiдприемницьких пiдходiв i використання вiдповiдного iнструментарiю менеджменту е шщатива працiвника, яка певним чином урегульована вiдносинами правового i фшансового характеру. Серед найбiльш поширених прикладiв застосування пiдприемництва у сучаснiй зарубiжнiй практицi можна вiдзначити розвиток концепцш внутрiшньофiрмового
пiдприемництва, спiвпiдприемництва та штрапренерства, якi за сво!м походженням мають внутрiшньофiрмову природу, але за характером ди виходять далеко за формальш межi оргашзаци. Наведена класифiкацiя констатуе динамiчнiсть процесу реалiзацil iнiцiатив та ставить перед дослщниками ряд нових питань щодо перспектив розвитку оргашзацп.
Дiяльнiсть будь-якого економiчного суб'екта характеризуеться отриманням результату. В економщ результат - це створення нових благ. Новоствореш блага повиннi мати яюсть, яка вiдповiдае певному критерiю якосп, котрий формуеться й установлюеться на основi iснуючих вимог, що висуваються суспiльством i вiдображають рiвень його потреб та рiвень здатностi задоволення цих потреб, який вiдтворюеться в юнуючш системi
економiчних вiдносин. Тобто цей критерш установлюеться суспiльством як мiра максимальних можливостей по виробництву, розподiлу, обмiну та споживанню благ власними iнститутами та !х суб'ектами. Критерiй якостi е основою для формування системи стандартiв якосп, що контролюють вiдповiднiсть новостворених благ прийнятим еталонам.
Аналiз сучасно! концепцп економiчноl ефективностi дозволяе зробити висновок, що в И основу закладений принцип отримання результату. Але результат господарювання може бути як позитивним, так i негативним. У сучаснш економiчнiй лiтературi не дослiдженi аспекти одержання негативного результату дiяльностi. На нашу думку, категорiя ефективностi мае характеризувати не тшьки ступiнь витратност отримання позитивного результату, але i ступiнь витратностi одержання негативного результату.
Традицшний пiдхiд до поняття ефективностi не враховуе юнування негативно1 результативностi i И вiдображення в iснуючих економiчних категорiях. На наш погляд, використання поняття ефективност слiд розширити за рахунок введення й окреслення таких понять, як:
позитивний та негативний результат;
повнощнне та неповнощнне благо;
позитивна та негативна
результатившсть.
Реалiзацiя iдеl розширення традицшно1 системи ефективностi за рахунок введення нових категорш мае грунтуватися на використанш системного пiдходу, методiв теори систем i системного аналiзу. Пропонуемо розробити систему управлiння економiчною ефектившстю, концепцiя яко! включае вiдображення аспекпв отримання позитивного i негативного результат у дiяльностi суб'ектiв господарсько1 системи.
Формування дано1 концепцil розпочинаемо з визначення результатiв дiяльностi фiнансово-економiчноl системи -економiчних благ. Ключовим елементом новостворювано1 концепцil е застосування
критерда якосп для оцiнки результатiв дiяльносri господарсько1 системи щодо ïx придатносп задовольняти на певному piBHi iснуючi соцiально-економiчнi потреби суспiльства. Наслiдком використання критерда якост стане проведення подшу створюваних економiчниx сутностей на двi групи - повноцiннi блага i неповноцiннi блага. У свою чергу, необхщно провести класифiкацiю благ, що вщносяться до повноцiнниx чи неповноцшних благ, оскiльки вони вiдзначаються великою рiзноманiтнiстю.
Наступним елементом системи управлiння ефективнiстю мае стати визначення результативносп дiяльностi господарства як вщношення отриманого результату - прибутку чи збиткiв - до проведених витрат на ïx створення. Показниками результативносп вiдповiдно будуть рентабельнiсть i збитковють.
Першопочатково система управлiння економiчною ефективнiстю формуеться на аксiоматичному визначенш понять повноцiнного i неповноцiнного блага, вилучених iз сукупностi подiбниx економiчниx сутностей. Це дозволяе краще з'ясувати суть i змют явища отримання позитивного i негативного результат проведення господарсь^' дiяльностi. Але такий тдхщ е прийомом спрощення складноï природи економiчноï дiйсностi, яка твориться безлiччю господарських актiв i процесiв, для котроï характерне iснування i рух великих сукупностей благ. Саме для вщображення процесiв формування i руху сукупностей економiчниx сутностей призначенi елементи, що мають назву виробничих щнностей i сощально-економiчниx цiнностей. Використовуючи данi елементи, проводиться розрахунок кшцевого результату дiяльностi фшансово-економiчноï системи.
Особливе мюце в поданiй концепци займають резерви зростання економiчноï ефективносп, оскiльки вони свiдчать про реальний стан системи господарювання, ïï спроможнють до вiдновлення i функцiонування в майбутньому. Подальший
розвиток фiнансово-економiчноï системи залежить вiд вирiшення практичних проблем, пов'язаних з юнуванням резервiв. Тому визначення величини резервiв, динамiки ïx утворення е вкрай важливим для диагностики можливостей фшансово-економiчноï системи. Вважаемо за потрiбне розробити власну класифшацда резервiв, яка повною мiрою вiдповiдала б логiцi викладення концепци системи управлшня ефективнiстю.
У традицшному уявленнi економiчне зростання визначаеться як стшкий процес зростання виробничих можливостей економiки та збшьшення в результатi цього нацiонального доходу. Ця теорiя опрацьована значною кшькютю вчених-економiстiв, якi у сво1'х дослiдженняx дiйшли висновку, що з часом причини економiчного зростання мають властивють змiнюватися. Принципово важливим висновком було те, що стан економши все бiльше характеризуеться нейтральним впливом науково-техшчного прогресу. Особливого значення у зв'язку iз цим набувають моделi економiчного зростання, запропонованi П. Ромером, який поряд iз виробничими факторами розглядае особливий
неконкурентний виробничий фактор -знання.
Згiдно з П. Ромером темпи економiчного зростання при незмшност цiни нових технологш залежать лише вiд величини людського капiталу, зосередженого у сферi отримання нових знань. Звщси - саме дослщницький (пiдприемницький) сектор набувае значення головного фактора економiчного прогресу. Це, по сут^ е послщовним розвитком думки Й. Шумпетера про фактори економiчного зростання, адже вш стверджуе, що пошук i здшснення нових комбiнацiй факторiв виробництва задають форму, змiст i темпи економiчного розвитку [1].
В умовах динамiчниx змiн теxнiки й економiки виробництва, конкурентно!' боротьби, шформацшних теxнологiй i методiв управлiння необxiдне розумiння меxанiзмiв продукування й оволодiння
знаннями, а також факторiв, яю 1м протидiють. На думку вiдомого фаивця з управлiння Б. Мiлнера, саме знання i компетентнiсть персоналу сьогодш лежать в основi розвитку оргашзаци та дозволяють знаходити вирiшення виникаючих технiчних, економiчних i органiзацiйно-управлiнських проблем як поточних, так i перспективних.
Розглянутi у процесi проведеного дослщження тенденци та специфiчнi особливостi економiчного зростання, що мають мiсце в перюд iнституцiональних змiн втизняно! економши, значною мiрою сприяють розвитку й гумашзаци сучасних форм i методiв управлiння органiзацiею. Найменш висвiтленими в цьому плаш залишаються методологiчнi шдходи, запропонованi К. Нагелем. Згiдно з розробленою ним концепцiею розвиток шдприемства описуеться проходженням певних циклiв, обумовлених зародженням, освоенням у господарськiй практищ та розповсюдженням радикальних iнновацiй. 1х поява приводить до змiни пашвно! технолопчно! парадигми, виникнення i зростання нових галузей матерiального виробництва, залучення в господарський обiг нових ресуршв, швидкого формування ново! iнфраструктури, i як наслiдок, до прискорення суспшьного розвитку.
Таким чином, завдання, яю постають перед менеджерами, полягають у подоланш перешкод на шляху розвитку шдприемства завдяки формуванню особливо! бiзнес-фiлософi!, яка б дозволила ефективно управляти ресурсами, серед яких ключове значення мае iнтелектуальний капiтал. Зростае впевнешсть у тому, що майбутне належить найбшьш новаторським, а не найбшьш ефективним компанiям. Не самоцшьна реорганiзацiя, не комерцiалiзацiя кожно! операци, не ранжування компанiй за балансовою вартiстю активiв, а перевага, закладена у знаннях, на думку П. Друкера, стае основною конкурентною перевагою для оргашзацп [2].
Умовою отримання тако! переваги в конкурентнiй боротьбi стае розкриття нових перспектив взаемовщносин як усередиш, так
i за межами оргашзаци, яю базуються на довiрi, iнiцiативi працiвникiв i здатносп компанi! оперативно й у повному обсязi задовольнити потреби та очшування споживачiв.
Зокрема, слiд систематизувати спектр дш керiвного складу i сшвроб^ниюв, якi забезпечують вищезазначену орiентацiю. Так, на думку К. Нагеля, ди персоналу слщ регламентувати в межах: постановки завданням, орiентацi! спiвробiтникiв, орiентацi! менеджменту, орiентацi! на клiента. Далi надамо коротку характеристику кожно! складово! [3].
Перша складова забезпечуе адекватне виконання комплексно! системи завдань шдприемства i високу готовнiсть до коопераци мiж керiвництвом i трудовим колективом. Установлений взаемозв'язок мiж сощальною активнiстю i фiнансовим зростанням означае також необхщшсть установлення вiдповiдностi мiж завданнями кожного зокрема i цшями та складниками успiху фiрми. Особливо! ваги набувае творчий потенщал колективу, самомотиваци.
Практика доводить, що готовшсть виявляти iнiцiативу i вносити особистий вклад у виршення завдань властива значнш частинi працiвникiв або може стимулюватися вщповщними заходами. Однак вона ж показуе, що творчють i самостiйнiсть у поведiнцi спiвробiтникiв фiрми досягаеться шляхом створення вiдповiдного оточення, належних умов для розкриття таких здiбностей. Якщо взаемодiя в рамках мiжособистiсних вiдносин вiдбуваеться оптимальним чином i тим самим забезпечуе спшьну дiяльнiсть замiсть неефективного протиборства, то створюються основш передумови для ефективно! пращ, на яких може будуватись орiентована на майбутне органiзацiя.
Сьогодш вже немае сумшву, що усшшне керiвництво пiдприемством базуеться на реалiзацi! конкретних факторiв успiху. Численнi емшричш дослiдження доводять, що поряд з ч^кою, довгостроковою стратегiею, гнучкою оргашзащею, ефективною iнформацiйною
системою i орiентацiею на клiента, що найкращим чином практикуеться, важлива роль належить використанню потенцiалу сшвроб^ниюв i створенню дiевих систем керiвництва. Кожнiй оргашзацп розпiзнавати i використовувати наявну енерпю i здатностi сшвроб^ниюв, давати вихiд !х навичкам шляхом передачi частини функцiй управлiння, що приведе до защкавленост в усшху пiдприемства.
Найкращi пiдприемства практикують бшьшу наближенiсть до ринку i концентруються при цьому на власш сили. Пщприемщ i керiвники несуть особливу вщповщальшсть за реалiзацiю принципу орiентацil на клiента. Оскiльки пiдприемства знаходяться тд впливом зовнiшнього середовища, керiвники повиннi перш за все намагатися найбiльш сприятливим для пiдприемства чином трансформувати його вплив. 1х вщносини iз клiентами, постачальниками, акцiонерами,
шдприемствами, урядовими iнстанцiями й особливо з оточуючим середовищем значною мiрою визначають стушнь досягнення успiху.
Таким чином, можна зробити висновок про те, що при запропонованш вище постановщ проблеми в основi розвитку оргашзацп слщ вбачати перетворення самих людей як господарюючих суб'ектiв, що виступають нолями нових здiбностей та потреб. За таких умов досягнення прогресу слщ пов'язувати з розв'язанням проблем характеру управлшня, питань вибору найбшьш ефективних адаптивних методiв управлiння.
Реалiзацiя даних можливостей залежить вiд процешв, що визначаються як НТП, тобто «...еволюцшний i поступовий, взаемостимулюючий розвиток науки i техшки» [4, 219], який е «...причиною, що обумовлюе зростання влади, яка приходиться на одну людину в суспшьсга, над Природою в цшому...» [5, 19]. Використання можливостей розвитку приводить до шдвищення рiвня ефективностi
функцюнування як окремих господарських суб'ектiв, так i фiнансово-економiчноl
системи в цшому. Маемо тюний зв'язок мiж рiвнем i динамiкою НТП, рiвнем ефективносп господарськоï дiяльностi та iснуванням можливостей розвитку. Рiвень упровадження науково-теxнiчниx досягнень свщчить про iснування можливостей розвитку, реалiзацiя яких дае подальший поштовх процесам розгортання НТП. Таким чином, поняття НТП та можливосп розвитку е взаемообумовленими. У свою чергу, наявнють високого науково-техшчного потенцiалу, що утворюеться за рахунок шновацш, е запорукою вдосконалення процесiв виробництва, розподшу та перерозподiлу, тобто створюе умови для зростання ефективносп функцiонування господарства.
Процес реалiзацiï можливостей розвитку передбачае участь носив НТП, якими е науковщ, провщш спецiалiсти, винахвдники, рацiоналiзатори, новатори на таких стадiяx:
виявлення даних можливостей; визначення величини цих
можливостей, що при сучасному еташ НТП можуть бути втшеш;
розробка ефективних заxодiв реалiзацiï можливостей, контроль за ïx виконанням; кшцева оцiнка ïx виконання. Створення такого мехашзму використання можливостей розвитку для змiни рiвня ефективностi в сучасних умовах виробництва та розподшу е важливим завданням, яке стоиъ перед науковцями.
НТП дозволяе не тшьки кiлькiсно впливати на результативнють фiнансово-економiчноï системи, але i якюно змiнюе ïï. Якiснi змши - це змiни способу виробництва: продуктивних сил i виробничих вiдносин. У даному випадку реалiзацiя можливостей розвитку мае глобальний характер, оскшьки визначае майбутне суспiльства та його шстшупв. У сучасних умовах трансформацп свiтовоï господарськоï системи, коли кризовi явища торкнулися природи суспшьства та людини в цiлому i загрожують ïx юнуванню i виживанню в майбутньому, вщбуваеться переорiентацiя вдус^ального способу
виробництва на яюсно новий шформащйний, неоiндустрiальний, ноосферний, яка проводиться на основi досягнень НТП. Використання можливостей розвитку як iндустрiальноï цивiлiзацiï, так i культури, що прийде ш на змiну, приведе до кiлькiсних та яюсних змiн результативностi
функцiонування фiнансово-економiчноï системи. Це, у свою чергу, позначиться на прискоренш глобальних процешв розвитку людства.
Висновки. Пiдбиваючи пiдсумки, стд зазначити, що динамiчнiсть розвитку питання iнiцiативностi працiвникiв, використання людських ресуршв у планi внутрiшньофiрмових вiдносин е ще бiльш важливими, нiж технологи. Вони стають основним джерелом формування
компетенцiй i, як наслщок, конкурентних переваг органiзацiï. Тому подальший розвиток теми оптимiзацiï системи взаемовщносин учасникiв у виробничому процес залишаеться актуальним i мае й надалi бути в центрi уваги сучасних дослщниюв.
Саме стан розвитку трудових взаемовщносин, найбшьш передових форм взаемодп на шдприемницьких засадах, яю отримують значне поширення, визначае потенцiал пiдприемства i здатен впливати на формування адекватноï сучасним ринковим вимогам внутршне середовище органiзацiï.
Незважаючи на складнiсть вiдносин в умовах конкурентного середовища мiж пiдприемствами, розвиток шдприемницьких (внутрiшньофiрмових) основ взаемодiï, на
нашу думку, е найбшьш привабливим для сучасних керiвникiв i мае бути використаний як шноващйний шструмент розвитку шдприемства що вщповщае вимогам спрямування на iндивiдуальну систему штерешв та дозволяе визначати необхiдний алгоритм ix досягнення.
Лiтература
1. Генералов Ю.В. Методологiя дослiдження тенденцiй eK0H0Mi4H0r0 зростання / Ю.В. Генералов // Актуальнг проблеми економiки. - 2006. - № 1 (55). - С. 3-11.
2. Друкер П.Ф. Бизнес и инновации / П.Ф. Друкер. - М.: ООО «И.Д. Вильямс», 2007. - 432 с.
3. Камерон Э. Управление изменениями / Э. Камерон, М. Грин. - М.: Добрая книга, 2006. - 360 с.
4. Маслов П.М. 1нщгативна економiчна дiяльнiсть. Економгко-психолопчш фактори та основи ïï мотивацiï: моногр. / П.М. Маслов, О.В. Ткаченко, О.В. Бойко та гн. - Д.: Монолгт, 2006. - 396 с.
5. Ткаченко В.А. 1нтелектуальний потенщал в основi розвитку виробничих сил i виробничих вгдносин: моногр. / В.А. Ткаченко. - Д.: Монолгг, 2008. - 274 с.
6. Covey S. The Seven Habits of Highly Effective People / S. Covey. - London: Simon and Schuster, 1989.
