CC BY
184ФЕНОМЕН ТІЛЕСНОСТІ В СУЧАСНОМУ ФІЛОСОФСЬКО -КУЛЬТУРОЛОГІЧНОМУДИСКУРСІ
Компанієць Ю. А.
Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренко
Анотація. В статті проведено аналіз сучасного бачення людської тілесності в контексті формування нової теорії фізичної культурі, розглянуто фактори, що впливають на формування тілесного образу людини. Тілесний образ значною мірою сприймається візуально - через вираз обличчя і його мімічне розмаїття; зовнішній вигляд, зовнішність; усталено значущі рухи тіла або жести, котрими демонструється стан, прагнення і уподобання людини, а також емоційно - через тілесний стан, котрий у своїй сукупності й органічній єдності постає як вітальний тонус Виходячи з цього через стиль життя формувати тілесний образ як бажану проекцію соціоку льтурно їпрактики
Ключові слова: тілесність, теорія фізичної культурі, тілесний образ, формування тілесного образу, внутрішні та зовнішні чинники.
Аннотация. Компаниец Ю.А. Феномен телесности в современном философско-культурологическом дискурсе. В статье проведен анализ современного виденья человеческой телесности в контексте формирования новой теории физической культуры, рассмотрены факторы, влияющие на формирование телесного образа человека Телесный образ в значительной мере формируется визуально - через выражение лица и его мимическое разнообразие; внешний вид, внешность; устоявшиеся значимые движения тела или жесты, при помощи которых демонстрируется состояние, желания и вкусы человека, а также эмоционально - через телесное состояние, которое в своей совокупности и органическом единстве предстает как витальный тонус Исходя из этого, через стиль жизни формировать телесный образ как желаемую проекцию социокультурной практики.
Ключевые слова: телесность, теория физической культуры, телесный образ, формирование телесного образа, внутренние и внешние факторы
Annotation. Kompaniets Yu.A. Phenomenon of the body in the modern philosophical and cultural discourseln
the article it is conducted the analysis of the modern seeing of human body in the context of forming the new theory of physical culture. It is considered the factors which influence on forming the flash image of man. Flash image in a great degree is perceived visually - through a mien and its mimic variety; appearance, exterior; stable motions of body or gestures, which demonstrate the state, desires and preferences of man, and also emotionally - through the physical state which in its aggregate and organic unity appears as the vital tone. Coming from it through a lifestyle it is necessary to form flash image as a desired projection of social and cultural practice.
Keywords: body, theory of physical culture, flash image, forming of flash image, internal and external factors.
Вступ.
Переміни в напрямках руху теоретичної думки і розвитку соціокультурних практик пов’язані з особливостями соціального, культурного і власне пізнавального процесів, мали особливі наслідки для специфічної області знання та діяльності - фізичної культури Так, зокрема, сьогодні активно досліджується проблематика, яка пов’язана з різними аспектами тілесності людини.
„Homo somatic” - „людина тілесна”, із предмету інтересу природничих наук (як біологічний феномен), починаючи з другої половини XX сторіччя стала об’єктом дослідження в сфері гуманітарного пізнання, найважливішим вектором якого, за словами М.М. Бахтіна, і є вивчення людини в просторі культури
На думку С.В. Дмитрієва, культуруслід розглядати не як окрему сферу суспільства, а як наскрізну систему, яка пронизує весь соціум, сферу свідомості, думки і тіла людини [5, С.2-12]. У феномені ж людського тіла культуразнаходить ( як і в іншому будь якому матеріальному об’єкті включеному у її простір) форму свого „здійснення”, можливість бути явленою, втіленою, тобто представленою в тілі, тілесно. Ні до однієї області людської діяльності термін „втілення” (маючи на увазі проявлення певної системи культурнихцінностей) не має такого безпосереднього етимологічного відношення, як до сфери культивуванняфізичних якостей людини, її тіла, яка перетворюється в цьому контексті із природної матерії в носія атрибутів культури людської цивілізації. [З, С.19-27].
Направленість дії, характер сприйняття, використання, розвитку людської тілесності, треба осмислювати, на думку І.М. Биховської як маніфестацію її ідеї, орієнтації, "задуму", а різні прояви тілесного буття особистості розглядати як форму „входження’ у власне культурнийконтекст [З, С.19-27]. З огляду на це теорія фізичної культуриперш за все повинна була б розвиватися як культурологічнаконцепція тіла і процесу його формування Однак, з огляду на ситуацію, яка була характерна як для всієї сфери гуманітарних наук взагалі, так і для фізичної культуризокрема, цього не сталося, і навіть більше - проблема тілесності взагалі була винесена за межі процесу соціально-гуманітарного пізнання, що „в сукупності породжувало стійке негативне або скептично-поблажливе відношення гуманітаріїв „загального профілю” як до цієї проблематики в цілому, так і до тієї сфери знання і практики, яка майже презирливо позначалась скороченим „фізкультура’ на відміну від повноцінних „політичної культурі”, „естетичної культурі”, „інтелектуальної’ та інших видів „нормальних” культур’. [З, С.19-27].
Так сталося через те, що протягом тривалого часу відбувалось ототожнення поняття "культура особистості" винятково з "внутрішніми" характеристиками людини - інтелектуальними етичними і т.д., і водночас приниження зовнішніх, тілесних характеристик людини. Ми невтомно ратуємо за пріоритет
духовного, підсвідомо відчуваючи страх перед всім тілесним, зазначає Косяк В.А. [8, С.350]. Як наслідок, сформувалася і стала усталеною думка про їх різноцінність і навіть протиставленість Подібна позиція не сприйняття чи ігнорування значущості тілесних форм буття людини спричинила цілу низку негативних наслідків як для теорії і практики фізичної культурі, так і для наукового світогляду взагалі, і, що не менш важливо, для суспільної свідомості. І хоча протиставлення на початку XXI сторіччя духу і тіла в якості „субстанції мислячої" і „субстанції не-мислячої” є вельми архаїчним, [8, С.350], однак фактично і до сьогодні відсутня узагальнена концепція особистості, в якій був би повною мірою реалізований принцип узгодженості тілесних і духовних основ існування людини, концепції, яка, по суті, повинна була б бути науковою теоретико методологічною платформою для практичної діяльності, пов’язаної насамперед з цілеспрямованою соціалізацією людини як багатовимірної особистості, функціонування державних інститутів в сфері культури, через які регулювались би всі області культурнихпрактик, в тому числі і пов’язаних з тілесним буттям людини Теоретична неосмисленість, „ущербність” сприйняття людської тілесності „отримує своє продовження в повсякденних уявленнях, „соматичний’ ціннісних орієнтаціях, характерних для різних груп людей, які проявляються на побутовомурівні і в професіональній практиці, в цілеспрямованій діяльності чи хаотичній недіяльності по відношенню до тіла і в зв’язку з ним”. [3, С.19-27].
Для того, щоб зрозуміти, пояснити, (а отже, при необхідності змінити "тілесну поведінку", буденну і професійну практику в цій області), необхідно мати реальні уявлення про характер і особливості соматичних орієнтацій тих чи інших соціальних групах, знати джерела, механізм утворення та сутність стереотипів, що склалися в сфері тілесного буття людини. Без усвідомлення та визнання суспільством, групою, індивідом як однієї з базових цінностей буття, як об'єкту соціально і індивідуально значущого інтересу, культуровідповідно ї практики, культура людського тіла (тілесності) не може стати значущим елементом способу життя людей, зайняти повноправне місце в їх повсякденності.
Сьогодні на рівні кожної окремої особистості, так і всього суспільства, відбувається девальвація, зниження цінності, втрата культурного сенсу, який повинен бути наданий тілесності. В теорії і практиці фізичного виховання їй не знайшлося належного місця: увага фахівців була прикута до розв’язання іншої проблеми - виховувати фізичне в людині („західний” напрямок), чи виховувати людину через фізичне („східний” напрямок). [10, С.15]. Але ж при цьому була забута така „дрібничка” як цілісне людське тіло: як не можна „виховувати’ окремі якості чи функції без тіла, так і не можна виховувати якусь абстрактну людину, бо вона явлена в світ саме через свою тілесність.
Через недостатню сформованість престижу фізичного іміджу людини як прояву культурно значущого соціального статусу, спостерігається байдужість представників різних соціальних груп до культивуваннясвоїх тілесних, рухових якостей. Таку байдужість до власного фізичного здоров'я, недовіру до свого тілесного досвіду, "голосу тіла", зневажливе ставлення до краси людського тіла І.М. Биховська визначає як "соматичний негативізм", що затвердився і який проявляє себе в найрізноманітніших сферах і областях. На перший погляд прямою протилежністю такому ставлення до тілесності є його своєрідна абсолютизація, коли за найвищу цінність сприймаються зовнішні форми, так би мовити „випуклості та об’єми”. Однак насправді це не так, бо різниця між лише зовнішня, внутрішньо ж вони однакові у зневажливому відношенню до тілесності. В основі їх лежить „винесеність тілесно-фізичних характеристик людини за рамки нормальної культурної соціалізації, апріорне виключення тілесного буття людини з системи соціокультурнихцінностей”. [3, С.19-27].
Робота виконана за планом НДР Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренко.
Формулювання цілей роботи.
Дослідження мало за мету розглянути роль тілесності в конституюванні основних соціокультурних феноменів, її значення для особистісної самоідентифікації та культурноїзначущості особистості, визначення умов формування соматичної культури
Результати дослідження.
Вектори розвитку обрані індустріальним і постіндустріальним суспільством призвели до цілком реальної загрози буттю людини і взагалі життю. Як це не дивно, але виявилося, що свідомість тісно пов’язана з тілесністю і ігнорувати цей факт далі просто не має можливості. Тілесність стає тим, чого тепер не може обминути філософське мислення, котре конституюєлюдське буття
Десоматизована людина набула тілесності, яка перетворилася у своєрідне методологічне ноу-хау і активно використовуєтьсясучасним філософським дискурсом [4].
Введення людської тілесності в контекст гносеологічного, методологічного, предметно-практичного ставлення людини до світу і до самої себе розширює можливості цілісного сприйняття людини, яка набула в наші дні ваги глобальної першопроблеми цивілізації. [8, С.12]. Сьогодні вже ніхто не сумнівається, вважає І.С. Кон, що наше тіло - не просто природна, анатомо-фізіологічна даність, а складний і мінливий соціальний конструкт стосовно якого у філософії та культурологіїіснує декілька, на жаль, мало узгоджених між собою концептуальних схем і бінарних опозицій. [7]. Характерною рисою осмислення проблеми тілесності став перехід до створення конкретних версій розуміння тих чи інших проявів людського буття (жіноча та чоловіча тілесність, сексуальність, влада тощо). [4, С.109].
Тіло є ключовою категорією свідомості, яка організовує розуміння буття, тобто світу взагалі, а також є універсальною конституантоюлюдини, умовою можливості її буття, тобто її онтологічною сутністю [8, С.12].
Тіло стає посередником між світом та Я, бо Я не має іншого способу бути пов’язаним зі світом, аніж бути
тілесно присутнім у ньому. Саме тіло людини поєднує „Я” і зовнішній світ. Людська тілесність відображає світ, в якому існує людина. [8, С.25].
Через тілесність людина одночасно явлена у світі природи і в соціокультурнійреальності, - через набуті специфічні риси. Загроза існуванню людини виникла саме через втрату нею відчуття своєї спорідненості з природою, відчуття себе її невід'ємною частиною. Світовідчування себе як частини природи можливе на основі формування відповідних уявлень про тілесність і їх осмислення під певним кутом зору. [6].
Соціокультурнебуття впливає на людське тіло через багато факторів, обумовлює тілесну поведінку (яка відповідає цим факторам), культивування фізичного іміджу, адекватного існуючим нормам, або ж всупереч ним. У культурі не існує усталеної і розвинутої практики, котра могла б проявляти себе без відповідного їй людського тіла - між ними існує чіткий зв’язок.
Ті чи інші елементи та особливості тілесності детерміновані становищем людини, специфікою її занять, спрямованими до неї соціальними вимогами тощо. Стиль свого часу (або влада свого часу) диктує вимоги до тіла, „опікується’ ним та контролює його. [8, С.337]. У цьому контексті непересічний інтерес мають феномен звички та культурнатрадиція. Через звичку тіло не лише утримує пам’ять про свої стосунки зі світом, але й виробляє інструменти, що допомагають йому влаштуватися у цей світ. [9, С.173].
Культурнатрадиція виступає як соціокультурниймеханізм формування і розвитку людської тілесності, який діє через обряди і ритуали, направлені на затвердження ідейного змісту суспільних відносин, якостей і властивостей особистості; орієнтований на розвиток людини в її духовно-тілесній єдності, яка за своїм ідейним потенціалом виходить далеко за межі завдань вдосконалення тільки тілесної організації людини [1, С.50-52]. Завдяки своєму тілу людина явлена у світ, а саме тіло переймає на себе конфігурацію буття
У се, що оточує людину і з чим вона має справу, накладає відбиток на її тілесність. При цьому мова не йде лише про пасивне перетворення тіла під впливом певного способу життя, а про проекції (впливи) культурнихта соціальних форм на людську тілесність. Придатне-для-цієї-справи тіло - це разом із тим культурна умова можливості існування й творення самої справи. [4, С.131].
В свою чергу спосіб життя формує і акцентує не окрему тілесну властивість, а створює тіло як особливу цілісність, в якій окрема необхідна для справи якість проявляється у взаємодії з іншими якостями та властивостями
Конкретна цілісність тих якостей та вмінь, яких набуває людське тіло відповідно до тієї чи іншої культурноїпрактики складає тілесний образ, - сукупність культурних символів, які створюють мову тіла -особливий засіб самовираження (а значить і комунікації); підтримують людську особистість у певних функціональних координатах буття, роблять її тілесно готовою для певного способу життя, придатною для обраною нею справи і здатною її виконувати
Тілесний образ значною мірою сприймається візуально - через вираз обличчя і його мімічне розмаїття; форму тіла, або зовнішній вигляд, зовнішність (поверхня тіла); усталено значущі рухи тіла або жести, котрими демонструється стан, прагнення і уподобання людини, а також емоційно - через тілесний стан, котрий у своїй сукупності й органічній єдності постає як вітальний тонус (тілесні переживання, безпосередні людські відчуття). Отже, усвідомлений образ свого тіла людина формує через осмислення своїх тілесних відчуттів, уявлення про зовнішній вигляд тіла, його стан і тенденції можливих змін. Вона повинна знати вираз свого обличчя, те, як вона тримається, як рухається і т.п.
У процесі формування усвідомленого образу тіла людина осмислює свої тілесні відчуття, уявлення про зовнішній вигляд тіла, його стан і тенденції зміни.
Принципово важливими для його формування є як внутрішні, так і зовнішні, надіндивідуальні чинники соціального характеру Дані, на основі яких здійснюється становлення усвідомлених уявлень про тіло, надходять з кількох джерел: це і предметна життєдіяльність, тілесне самовідчуття і чуттєві, перш за все візуальні, сприйняття
На наш погляд, визначальною особливістю існування в сучасному інформаційному просторі є тенденція щодо стрімкого зростання кількості повідомлень, відомостей, фактів при одночасному скороченні обсягу кожного з них. При цьому, як правило, докази достовірності того, що повідомлено не наводяться: по-перше на це немає часу, по-друге - оцінити це, знову ж таки як правило, може лише фахівець з цього питання. В кращому випадку повідомлення інформації супроводжується коментарієм експерта. Не даючи оцінку цій особливості, разом з тим зазначимо важливі наслідки обумовлені нею: домінування впливу візуальних (зорових) вражень, які надходять у вигляді яскравої миттєвої картинки (повноцінний художній фільм дивитися ніколи - краще сприймається кліп), та залежність від думки людини яку репрезентують як фахівця (існує вислів - пастка фахівця). Існуюча соціокультурнапрактика ще не сформувала механізми відображення в культурнійреальності властивих їх і декларованих нею форм буття, в тому числі (і насамперед - з огляду на його важливість), -тілесного. Точніше вони є, але не хочеться вірити, що саме вони транслюють властиві нам культурніформи. Так, наприклад, сьогодні типовою масовою формою поведінки є вживання пива. Під впливом ефективної реклами рівень його вживання за останні роки стрімко зріс, особливо за рахунок дітей та підлітків. Це один із шляхів „помилкової’ соціалізації - підростаюче покоління діє у відповідності із запропонованим візуально сприйнятливим зображенням, та наслідуючи стереотипи поведінки старших.
Через різні форми трансляції інформаційний простір повинен бути насичений різноманітними позитивними зображеннями людської тілесності: це приваблива зовнішність, яка супроводжуєтьсязначущими рухами або жестами тіла, котрими демонструється емоційний стан, прагнення і уподобання людини, і які у
своїй сукупності й органічній єдності постають як прояви високого життєвого (вітального) тонусу. Ефективність зорового впливу буде зростати, якщо на „картинці” буде особистість, яка буде сприйматися оточуючимияк експерт з цього питання. Завдяки цьому буде конституюватисябажані для культурноїпрактики тілесні форми буття. Прагнення до постійної позитивної трансформації тіла, пов’язане з турботою про духовне та фізичне здоров’я, повинно бути складовою частиною здорового спортивного способу (стилю) життя. Формувати, розвивати та виховувати людину тілесну - це головне завдання теорії і практики фізичної культури Обидва підходи про які вже згадувалося вище (намагання виховати лише фізичне в людині, або людину через фізичне), на наш погляд, є свідченням певної надуманості та механістичності: ми не можемо „виховувати” окрему фізичну якість не впливаючи на особистість людини (хоча і не ставили такого завдання) і навпаки - виховувати певні морально-етичні, психологічні якості ми зможемо якщо буде ставити перед людиною досить складні рухові завдання, які вирішуються лише завдяки прояву добре розвинених фізичних якостей Увага необхідно зосередити саме на людині цілісній, на людині тілесній.
В ході отримання усної інформації, при вивченні наукових текстів можуть - в більшій або меншій мірі усвідомлено - засвоюються елементи покладених в їх основі принципів наукової парадигми, трактувань єства життя, інтерпретацій розвитку живої природи [12, С.174-175]:
- переживання болю, хвороби, загроза смерті (екзистенціал відчаю за С. К'єркегорі), що додають емоційне і ціннісне забарвлення знанням про тілесність.
- уявлення про будову тіла, здоров'я і хворобу, функціонуючі на рівні буденної свідомості, а також спеціально-наукове в першу чергу медичне, знання.;
- існуючі в культурі матриці і еталони тілесності, ідеали тілесного здоров'я і краси, уявлення про можливості і межі дії на тіло. Вони освоюються в процесі залучення людини до соціальних норм, звернення до творів літератури і образотворчого мистецтва. Людина сприймає своє тіло крізь призму цих матриць і разом з тим проектує на них уявлення про себе. Оскільки ж еволюція еталонів тілесності відбиває загальні зміни, що відбуваються в матеріальній і духовній культур, включаючи зміну уявлень про цінність життя, філософських установок, світоглядних Абсолютів панівних в ту або іншу епоху, то в цьому процесі здійснюється включення соціальних і світоглядних компонентів в знання про тілесність;
- міжособові контакти і комунікації вербального і невербального характеру.
Ключове значення для аналізу їх місця у формуванні образу тіла мають введені М.М.Бахтіним поняття внутрішнього тіла як “моменту самосвідомості”, “сукупностівнутрішніх органічних відчуттів, потреб і бажань, з'єднаних навколо внутрішнього центру” які переживає Я [2, С. 48], і зовнішнього тіла як просторової форми, побудованоїпоглядом іншого. Внутрішнє і зовнішнє тіла принципово не співпадають і по-різному цінністно навантажені.
Обидва образи (“образ мого тіла для мене” і “образ мого тіла для іншого”) задовольняють пізнавальний і естетичний інтереси людини до свого тіла - кожна особистість опікується своїм тілесним станом по-перше, з огляду на можливість забезпечення різноманітних форм діяльності (стан здоров’я, що забезпечує можливість доброго самопочуття і високу тривалість життя), по-друге, з погляду краси (тут особливо важливі сприйняття і оцінка тіла іншими людьми). Оскільки ж “Я” звертається до різних “інших”, кожний з яких сприймає “тіло Я” по-своєму, можливим стає формування численних образів одного і того ж тіла. [12. С.175].
В сучасному соціальному бутті людини набирає ваги тенденція зростання значущості індивідуального начала з ціннісним ставленням до людського тіла, що необхідне для проявлення цього самого особистісно-індивідуального начала. Адже само здійснення індивіда, індивідуальність, культура- це явища одного порядку, недосяжні одне без іншого. [8, С.339]. Все це не виключає, звичайно, формування цілісного, хоча і такого що змінюється в ході людського життя “образу мого тіла для мене”, який займає важливе місце в структурі самосвідомості. Його повнота і особливості впливають на поведінку людини і в певних випадках можуть робити його адекватним або неадекватним ситуації Тому будь-які тілесні зміни (наприклад, обумовлені старінням або є результатом хірургічного втручання) мають величезне психологічне значення і опосередковано впливають на ціннісні установки і все світовідчування людини (відомий феномен відчуття болю у ампутованій кінцівці).
Можна виділити два взаємозв'язаних і взаємодіючих рівня сприйняття людиною свого тіла - комплекс неусвідомлюваних переживань тілесних станів (“тілесна самосвідомість” або “тілесне самовідчуття”) і усвідомлені уявлення про будову, стан, зовнішність і положення тіла (“образ мого тіла для мене”). [12, С.174].
Уявлення першого рівня формуються в процесі предметної життєдіяльності, а їх психологічною основою є динаміка відчуття меж тіла. Завдяки ним людина знаходить здатність виділення самого себе з природної і соціальної реальності і разом з тим єднання з нею, що забезпечує можливість практичних дій і пізнавальних операцій. У формуванні ж уявлень другого рівня особливого значення набувають загальнокультурніеталони тілесності і міжособові комунікації Становлення усвідомленого образу тіла здійснюється в процесі опредмечування людиною власної тілесності, тим самим психологічно межі тіла розкриваються. Знання про тіло завжди представлені в свідомості, проте вони мають принципово неоднозначний характер. Ці знання грають істотну роль в задоволенні найважливіших потреб людини, а значить і у визначенні життєвої позиції. Внаслідок цього вони істотно впливають на особові риси і поведінку людини, на сприйняття нею свого місця в живій природі, на формування відношення до неї.
Незалежно від ступеня усвідомлення чи не усвідомлення факту включення людини з її тілесністю (власне соматика та рухова активність) в контекст соціально-культурного розвитку, об’єктивно відбувається
перетворення тілесного начала в людині із природно даного феномену в соціально-культурне явище. Соціально-культурна діяльність „дорощує” до біологічних умов існування „людини тілесної” атрибутику штучного світу людини, що зумовлює серед іншого і зміну статусу тілесності людини як об’єкта наукового пізнання.
Поняття „фізична (тілесна, соматична) культура’ саме якраз і виокремлює таку сферу культурі, основним змістом якої є процес соціалізації та „окультурюванні, соціальної модифікації тіла (тілесності, тілесного буття) людини. Таким чином ця сфера культури пов’язана з тілесним буттям людей, їх фізичним станом. Але це тілесне буття, фізичний стан, входять у фізичну культуруяк специфічний елемент культурив тій мірі і в тому відношенні, в яких воно вплетене в соціальну життєдіяльність, і є культурноюцінністю.
Накопичення кризових явищ у розвитку цивілізаційних процесів, які набувають все більше загрозливих обрисів, зумовили необхідність виходу на "авансцену" гуманітарних наук і соціальної практики проблему людини, зробили людське тіло предметом сфокусованого інтересу, об’єктом роздумів і досліджень, спрямованих на підвищення цінності людської індивідуальності в сучасному світі і загострене сприйняття всього, пов'язаного з особистим самовираженням (а власне тіло є одним з таких засобів).
Одним із надбань розвиненої культури стає вироблення спеціальних культурних механізмів для формування тіл, придатних найліпшим чином для головних практик, властивих даній культурі [4, С.131].
Культурне тіло створене засобами спорту, можна, мабуть, вважати однією з кращих моделей і для розуміння загальнолюдських проблем, коли мова йде про співвідношення тілесного й психічного в людині, чи про співвідношення біологічного й соціального, індивідуального й суспільного [11, С.63].
Не можна не погодитись з думкою, що особливо актуальним є пошук моделей соматичної культурі, які найбільш адекватні реаліям сучасного суспільства та новим соціально-культурнимумовам XXI сторіччя. [13, С.46-47].
Не свідомість малює картину світу, а жива реальність людської присутності задає його бачення Тілесністю обумовлене те, як ми мислимо. [11, С.56]. Хворе, зруйноване тіло не може слугувати основою для комунікації та самовираження. [1, С. 50-52].
Висновки.
1. Культурн іі соціальні форми людського буття проявляються через тілесність.
2. Характерні для суспільства культурніпрактики формують тілесні риси та властивості.
3. Становленню усвідомлених уявлень про тіло сприяють, перш за все, візуальні сприйняття
4. Необхідно мати реальні уявлення про характер і особливості соматичних орієнтацій тих чи інших
соціальних груп, знати джерела, механізм утворення та сутність стереотипів, що склалися в сфері тілесного
буття людини.
5. Формування спортивного, здорового способу життя будуть сприяти нові підходи та форми соціальної реклами позитивної людської тілесності.
Подальші дослідження можуть бути спрямовані на розробку та теоретичне обґрунтуваннявикористання тілесного образу людини, здорового, спортивного стилю життя як системоутворюючих концептів теорії фізичної культурі.
Література
1. Акчурин Б.Г. Телесность как проявление человеческого потенциала и как валеологическая ценность // Теор. и практ. физ. культ, 2005, №6. - С.50-52.
2. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М., 1986., с. 48
3. Быховская И.М. Физическая культуракак практическая аксиология человеческого тела: методологические основания анализа проблемы// Физическая культура: воспитание, образование, тренировка, 1996.- №2. - С. 19-27.
4. Г омілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі -К.: Наук, думка, 2001. - 340 с.
5. Дмитриев С.В. Ментальная сфера сознания, семантика тела, артпластика в спортивной и художественной деятельности // Теория и практика физической культуры 2007. - №11. - С.2-12.
6. Карпинская Р.С., Лисеев И.К., Огурцов А.И. Философия природы: коэволюционная стратегия. - М., 1995.
7. Кон И.С. Мужскоетело как эротический объект // Гендерные исследования, 1999. - № 3.
8. Косяк В. А. Эпистемология человеческой телесности. - Сумы ИТД „Университетская книга”, 2002.- 362 с.
9. Мерло-Понті, Моріс. Феноменологія сприйняття Київ: Український центр духовної культурі, 2001. - С. 173.
10. Наталов Г.Г. Предметная интеграция теоретических основ физической культуры, спорта и физического воспитания. - Дис. док. пед. наук - Краснодар, 1998. -105 с.
11. Сараф М.Я. Философское измерение спорта. // Теория и практика физической культуры 2000. - №2. - С.63.
12. Суворова О.С. Телесность человека как основа его жизни и единства с природой. Биофилософия - М., 1997. - 264 с.
13. Столяров В.И. Философия и социология спорта в XXI веке («Круглый стол» журнала «ТиПФК» совместно с кафедрой философии и социологии РГ АФК). // Теор. и практ. физ. культ, 2000. - №6. - С.46-47.
Надійшла до редакції 31.03.2008 р.
