CC BY
11
УДК 340.12
С. В. Шефель, доктор фшософських наук, професор ФЕНОМЕН ПРАВА НА ТЛ1 ЕКОСОЩАЛЬНО! ДИНАМ1КИ
Привернено увагу до визначення змгсту феномену права у контекстi дiалектичних змт в екосощалънш сферi на тлi етногенезу. ОбТрунтовано домiнацiю принципу права на життя як системоутворюючого елемента коеволюцтних вiдносин.
Ключовi слова: право, екосощалъна сфера, етногенез, коеволющя.
Актуальтсть теми та анал1з и наукового розроблення. Визначення сутносп феномену права виявляеться наскрiзною лжею фшософсько--право--знавчого дискурсу протягом уме! свщомо! юторп людства. Про це свщчить розма!ття пiдходiв, запропонованих в обгрунтуванш природи права [1-4, с. 7-142; 5-7].
Позитивiзм завжди пов'язував сутнiсть права з поняттям примусово! функци державного закону, ^норуючи як спекулятивнi визначення щодо фундаментальностi щеально! природи права [6]. Це призводить до втрати можливост цМсного розумiння того, чим на справдi е правова реальшсть.
Методологiчно пошкодженою виявляеться й позищя представниюв правового об'ективiзму, як! перебiльшують розумiння сутностi природи права через абсолютизацию його властивостi у регулюванш соцiальних стосункiв.
Також методолопчно обмеженими е спроби репрезентантiв правового суб'ективiзму довести специфiчнiсть феномену права шляхом абсолютизацп ролi людсько! суб'ективносп як единого джерела його походження [7; 8], унаслщок чого втрачаеться зв'язок где! права як основи конструювання мо-дусiв правового життя з реалiями самого цього життя.
Як показуе зазначене, проблема визначення природи права вимагае по-шуку i застосування ново! парадигми мислення, яка б ураховувала напрацю-вання представниюв сучасних фiлософсько-правових шкш, що опрацьовують методологiю правового iнтерсуб'ективiзму, особливо в його екософському вимiрi [8—12].
Нагальна потреба у дослщженш феномену права в нових парадигмальних вимiрах, а у нашому випадку — з позици екософсько! рефлексп права, зумов-люеться не тшьки його пiзнавальною невичерпанiстю, а й необхщшстю, спираючись на нове знання про нього, дати раду справi формування тако! екоправово! стратеги розвитку нашого суспiльства, яка була б адекватною глобальним еколопчним викликам сьогодення.
Тому об'ектом нашого дослщження виступае той аспект екосощально! реальносп, який е етнологiчним пiдгрунтям правового буття свггового сощ-уму, а предметом — виявлення закономiрностей становлення екоправового © Шефель С. В., 2010 83
змюту буття людства на тш аналiзу процемв етногенезу, зокрема у вигляд1 унiверсальних принципiв екоправово! культури. Виходячи з цього, метою ще! розвiдки е обгрунтування домшацп принципу права на життя як системо-утворюючого елемента коеволюцiйних вiдносин. Це дозволить, з нашо! точки зору, розв'язати головне и завдання, власне: уточнити теоретико-методологiчне пiдгрунтя моделi екосощально! стратеги розвитку, зокрема сучасного укра!н-ського соцiуму.
Досягнення поставлено! мети дослщження та вирiшення пов'язаних з цим завдань передбачаеться здшснити за допомогою комплексу чинникiв екософсько-правово! рефлексп як одного з методологiчних виявiв сучасно! пост(мета)некласично! парадигми фшософп iнтерсуб'ективiзму. Йдеться про використання того методолопчного знаряддя, яке розроблялося в межах еко-софсько! школи сучасно! комушкативно! фшософп, зокрема в працях Р. Ат-фшда [13], К. 1кеди [14], Г. Йонаса [15], Б. Каллжотта [16], З. Латно! [17], К. М. Маер-Абiха [18], О. Субетто [19], Л. Уайт-мл. [20], Чжоу Хун [17], Ф.-Е. Шварцкопфа [21], К. Шилша [17; 22] та шших II представниюв. Цей пiдхiд, з нашо! точки зору, може дати бажаш щодо дослiдження наслiдки, якщо його творчо екстраполювати в контекст концепцп екософи права як фiлософського вчення про гармошзацгю вiдносин мiж людьми як правовими особистостями та !хшм сощумом i Природою за допомогою толерантного правового дискурсу. Тому наша наукова розвщка мае змютовно розвинути концепцию екософи права i виявити дещо нове у розумiннi права як чинника творення екосощально! гармони у сучасному етнополiвимiрному глобальному свт.
АналЬз проблеми. Наше транзитивне сусшльство приречене на «вщми-рання» внаслщок динамiчного процесу етногенезу, на тт якого й виникае складна нелшшна взаемодiя екосоцiальних чинниюв, чiльне мюце серед яких належить саме праву. Для кожного нового етапу етногенезу змют взаемодп цих чинникiв буде новим, що й зумовлюватиме темп i строки оновлення «правового обличчя» кожного окремого етноса як складника розма!того ма-люнку його специфiчного «характеру» [23, с. 461]. Вщповщно з цим пов'язана й змша ключового iмперативу, яким керуеться той чи шший етнос у межах конкретно! iсторично! епохи та фази етногенезу.
Так, за умов юнування общинного ладу вщносини мiж Природою i люд-ською громадою шдкорялися принципу брати вiд не! ресурмв тiльки стiльки, ск!льки було достатньо для тдтримання репродуктивних сил громади. Це й було мiрою вщповщальносп людини за пiдтримання «балансу» природних сил, що сприяло !х креативному вщновленню. Тому така позицiя засвщчува-ла усталену ментальну екофiльну настанову кожного члена первiсно! людсько! громади. У цьому сенсi саме на цш стадi! людсько! iсторi! звичаевим правом було встановлене рiвне право умх природних iстот (а не тшьки людини)
на життя. (Право)свщомють первюних людей, а нинi й репрезентанпв тих етносiв, як! «зупинилися» на цш стадп свого розвитку (наприклад, народи Крайньо! Пiвночi, Амазони, африкансько! глибинки) як наскрiзь екологiчна, е реальним чинником, що впливае на !х практику творения цМсно! гармони в екосощальнш сферi. Завдяки цьому кожний етнос та природне середовище його буття перебували у сташ динамiчно! рiвноваги (гомеостазу), що дозволяло людям, флорi та фауш iснувати спiльно необмежено тривалий час. Власне такий рiвень екофiльностi притаманний свщомосп етносiв у кiнцевiй фазi !х iснувания, коли !хне життя усталюеться, досягаючи розквiту екосощ-ально! гармони на тлi традицп, котра грунтуеться на домшацп поваги права на життя для умх його носив [23, с. 464].
Ця ментальшсть i життева позицiя «дитинства» людства, нинi репрезен-тована релжтовими етносами, залишаеться взiрцем для наших сучасниюв, що розбудовують постiндустрiальне сустльство як (еко)правове. Тому ми маемо право метафорично назвати первюне людське екофiльне суспiльство, так би мовити «тезою» у щтсносп дiалектики людсько! ютори, яку можливо вщ-новити на яюсно новому бiльш високому !! розвитку, «знiмаючи» iснуючу ниш у свт «антитезу» — так звану екофобну культуру техногенно! сощаль-но розшаровано! цивМзацп шляхом креативного екофшьного синтезу. Не-зворотний рух етногенезу призводить з часом до накопичення у будь-якому квiтучому етнос критично! маси пасiонарiев, що критично ставляться до уста-леного гармоншного правопорядку i вимагають його замши на такий, який би давав !м таку частку достатку, котра вщповщала б !х зростаючiй рол1 у життi громади. Таким чином, пасюнарний рух у суспiльствi е ознакою збу-рення невдоволених сво!м статусом певних соцiальних сил, яю йдуть на ре-волюцiйний злам юнуючого правопорядку i руйнують стан екосощального гомеостазу — динамiчного балансу у вщносинах мiж громадою та !! природ-ним оточенням (у етнолопчному сенсi — традицiйним ландшафтним сере-довищем буття того чи шшого етносу). Унаслiдок цього «старий» етнос руйнуеться i потрапляе у вир нового етапу етногенезу — етапу бурхливого зародження нових етномв, або суперетносу, котрий обумовлюе нищення «старо!» i початок формування ново! системи сощальних вiдносин та дина-мiчний розвиток усiх елементiв екосощально! сфери вiдповiдно до унiвер-сально! тенденцi! «негативно!» поляризацi! (або, як казали у Стародавнш Еладi, — вияву дiонiсiйського початку буття).
Упм, соцiально диференцiйоване суспiльство, що прийшло на змшу первiснiй громадi у бшьшосп регiонiв свiту, залишаючи у силi дiю принципу, за яким громада визначае кожному з !! окремих членiв коло його функцюналь-них прав, тобто правовий статус, вимагае вщ нього одне едине: назавжди залишатися задоволеним цим сво!м становищем. Так укорiнюеться ментальна настанова «права обов'язку», яка потрактовуе як природний принцип
«панування—тдкорення» вже у формi чинного законодавства. Сусшльство вщ екофiльного права-обов'язку збереження життя як вищо! сощально! цш-ностi свщомо умисно переводиться можновладцями на рейки екофобно! по-лiтики i практики шдпорядкування !м прерогативи щодо розпорядження правом на життя умх природних ютот, включаючи й пiдпорядкованих !м державним законом спiвгромадян шляхом пщмши сутнiсного розумiння по-няття зобов'язального права. Фактично пануючим у законодавствi закршлю-еться принцип «права сили».
Одночасно вiдносно природного середовища у цю iсторичну добу ментальна традищя також принципово змiнюеться з екофшьно! на екофобну (i у такий спосiб соцiально розшарована цивiлiзацiя «знiмае» екофiльну культуру первюного людства у глобальному масштабi на екофобну як умовно ю-торична «антитеза» зшмае «тезу»). 1мперативом ще! культури е право сили, що тривалий час (принаймнi останнi три столггтя) уособлювалося европоцен-тричною стратеоею «пiдкорення живо! Природи», що стала ментальною основою техногенно! цивiлiзацi!. Вона виправдовувала безмежне вичерпуван-ня природних, i людських зокрема, ресурсiв з метою задоволення можно-владцiв «розвинених» кра!н. Ця екофобна традицiя характеризуе передусiм ту добу в розвитку етносiв, коли купка пасiонарiев, що з'являються в !х над-рах, розхитуючи з его!стичних мiркувань усталений правопорядок [23, с. 465], порушуе у гоншга за одержанням бшьш широких можливостей для задоволення стрiмко зростаючих потреб екосоцiальний баланс.
У цьому сенсi йдеться про свщомий перехiд у процесi етногенезу вщ акценту на «позитивнiй» поляризаци соцiокультурних суб'ектiв (термiн П. Сорокина) [24, c. 206, 221], що в умовах первюного сощуму вщдзеркалювала усталення стосункiв мiж власниками рiзних за функцiональним змiстом ста-тусiв до акценту на !х «негативнiй» поляризацi!, коли статуснi суперечност мiж членами громади набували глибоко антагонютичного характеру. Тому принципи зобов'язального права законодавчим шляхом було трансформовано у принцип «права сили» з метою закршлення нового — екофобного типу вза-емин, що не тшьки забезпечував панiвне становище одних громадян (пасю-нарiев) над iншими чи одного етносу над шшими, а й вщкривав можливiсть для панування можновладщв принаймнi над земною Природою. У Х1Х ст. пров1дною рисою стереотипу поведонки пасiонарiев постала елементарна жага збагачення [23, с. 468]. Отже, на стадп сощального розшарування вщбуваеть-ся такий перехiд у екосощальних стосунках, коли на мiсце сили обов'язку приходить право сили, обмежене тшьки необхщшстю рахуватися з тим, що «сумд також потужний i не менш агресивний» [23, с. 465].
Якщо мiфологеми звичаевого права урiвнювали усiх людей перед силою невщворотно! дi! природно! стих1! i кодували !хню поведiнку в аспекп тако! взаемодi!, яка б сприяла головнiй метi — пiдтриманню, збереженню життя,
то норми «державного права» — закону мiфологiзували особу правителя як божественного «батька» свого народу, якому тшьки й могла належати уся повнота прав i визначення статусу та дол сво!х шдлеглих. Таким чином, якщо у первюному суспiльствi роль соцiоутворюючого чинника виконував принцип правового рiвноправ'я, iмперативом якого виступало «право народження», або право на життя, на якому грунтувалася система звичаевого права як договору м1ж рiвноправними членами громади, то у соцiально розшарованому, сощетальному суспiльствi цей iмператив i цей принцип були свщомо виро-джеш його керманичами в iдею «обдарування» ними людей правами, а голо-вним чином обов'язками, виконання яких мало на мет змiцнения держави, державно! влади, що обгрунтовувалася як захисниця кнього життя вщ зазiхань зовнiшнiх ворожих сил. Такий шдхщ руйнував попередне уявлення про гщ-нiсть i правосуб'ектнiсть людини, заважав зрозумгти похiднiсть будь-яко! державностi i влади вiд людського права (Цицерон), репрезентованого гро-мадською думкою (передумм щодо забезпечення годного життя). Вш наса-джував у суспiльствi патерналютську психологiю. Йшлося про свщоме бло-кування розвитку творчого потенцiалу людей, руйнування цiлiсностi !хньо! свiдомостi та деформащю правосвiдомостi, перетворення !х на слухняних виконавцiв волi правителя чи правлячо! верхiвки держави як складника со-цiетально! техногенно! цивiлiзацi!.
Сощ(ет)альною практикою у такому суспiльствi було повне, або суттеве обмеження правосуб'ектносп людей.
Виникнення, становлення та утвердження соцiально розшарованого сус-пiльства, державно! влади, сощетально! системи в цшому, що визначалося iсторичним кроком уперед на шляху розвитку людства, виявило елементи як спадковосп, так i зречення того, що йому було притаманним у попереднi часи. Йдеться, з одного боку, про таю суттевi реч^ як зречення у сощетальному суспшьстга докорiнних принципiв людського юнування i утвердження життя — рiвноправ'я людей, !хнього права на гщне життя, справедливiсть та по-вагу до оточуючого природного середовища !х буття. З другого боку, встанов-ленi замiсть цих принцитв звичаевого права iншi — принципи «державного» права, а точнше — сощетального закону, утвердили панування однiе! людини, одного прошарку соцiуму над iншими, перевтiлили сусшльний договiр рiвноправних на «суспiльний договiр» у виглядi державного закону, норма якого пщкорювала соцiум владi правителя чи пануючого прошарку, виходячи з !хтх iнтересiв, а не з штеремв усiх представникйв соцiуму. Це означало при-ховування справжньо! «вшни усiх проти усiх^>, у тому чи^ «вiйни» людини проти оточуючо! !! Природи, бо створена система норм, утверджуючи принци-пи нерiвноправ'я, несправедливостi та гноблення, продукувала загострення породжених соцiетальною системою, !! владними шститутами, структурами антагонiзмiв: не тшьки м1ж соцiальними прошарками, етнiчними групами,
релтйними конфемями тощо, тобто мiж людьми, а й мiж екофобним люд-ством та природним середовищем його юнування. Iсторiя людства засвщчила катастрофiчнi для нього наслiдки юнування тако! системи, яка не тшьки про-дукуе вороже ставлення мiж людьми, а й, проголошуючи гасло панування людини над Природою, зштовхнула !х на шлях руйнiвного вичерпання и ресурсiв, утверджуючи принципи техногешзацп свiтового соцiуму.
Свiдомо екологiчно просунута елгга вчених так званих розвинених кра!н, збагнувши жахливу перспективу техногенно! цивМзацп у виглядi глобально! еколопчно! катастрофи, заволала про необхiднiсть перебудови вщносин людства з Природою. У середин ХХ ст. видатний учений Ф. Осборн, зокрема, охарактеризував цю цивiлiзацiю та !! докоршний принцип «права сили» як «асторга людсько! енергп, безрозсудно! i безконтрольно!» [25, c. 45].
Висновки. Таким чином, протягом iснування антагонiстичного сустльства соцiетальна система сприймалася як норма тому, що !! основна вада — еко-фобнiсть, — визначалася iманентною властивiстю природи само! людини як складника будь-якого етносу !! пасюнартстю, але не наслiдком перевтшення !! соцiально! дiяльностi на екокатастрофiчну.
У контекстi дiалектичного розумiння змш, що вщбуваються у глобальнiй екосощальнш сферi на тлi невпинного процесу етногенезу, владним шститу-там суверенних держав, спираючись на волю повноважних оргашв свiтового спiвтовариства (ООН), закршлену у змiстi норм м1жнародного права, треба системно-суцшьно «зняти» шляхом оргатчного синтезу кращих досягнень правово! культури як складово! соцiокультурно! практики народiв свiту iс-нуючу техногенну цивМзащю, котра, як «антитеза», у свш час «зняла» по-передню екогармоншну цивiлiзацiю первiсно-общинного ладу (чи «тезу» — «дитинство» людства). Мета ще! глобально! соцiально! процедури — повер-нутися до екосоцiально! гармонi!, але на новому рiвнi розвитку сустльства, коли воно як «сустльство суцшьних знань» (ноосфера чи сфера панування еколоочного розуму) стане тiею фазою розвитку шформацшного соцiуму постiндустрiально! епохи, коли виявить себе як «сузiр'я» гармонiйно! взаемо-дi! взаемодоповнюючих соцюкультур полiетнiчного i ментально полярного, але единого у цМсносп свого правового простору людського свiту.
Це означае свщомий перехiд державних i недержавних шституцш до стратегi! створення найбшьш сприятливих умов для всебiчного гармошзую-чого розвитку особистостi, яка шдкорятиметься гаслу про те, що в цьому й полягае мета юнування !! суспiльства. 1накше ка^чи, така стратепя повинна передбачати можливють свiдомого «прирощування» носiями певних титв етноментальностi кращих якостей протилежних !м за менталiтетом суб'ектiв iнших соцюкультур.
Глобальна еколопчна криза, гострi м1жетшчш, мiжконфесiйнi, м1жнарод-нi вiйськовi конфлжти, що спостерiгаються i сьогоднi, — це вияв пасiонар-88
носп у межах етногенезу i наслiдок закономiрного руху сощетального сус-пiльства до його загибель Виняткова масштабнiсть цього процесу ставить на порядок денний питання про виживання людства. Вiдповiдь на нього може бути такою: треба системно «зняти» сощетальну систему !! «антитезою» — новим вимiром буття людського спiвтовариства. Одним з ключових чинниюв цього процесу е утвердження людини як правово! особистостi, тобто утвер-дження такого Г! екосоцiального статусу, який робить Г! висхiдним, генераль-ним правосуб'ектом. Вирiшальну роль у цьому повинна вiдiграти iдея права, що обгрунтовуе застосування примату права народження чи права на пдне життя усiх живих iстот, принцишв !х рiвноправ'я та первинностi статусу людини як суб'екта права i екосощально! (право)творчостi, що робить г! вщ-повiдальною за вiдновления екосощально! гармони або динамiчноl екосощ-ально! рiвноваги (гомеостазу). Йдеться про приборкання пасiонарностi шляхом скеровування !! в гуманiстичне речище конструктивно! творчосп через вiдповiдне законодавче врегулювання.
Це щлком можливо, адже закономiрностi етногенезу скеровують алгоритм розвитку екосоцiально! сфери вщ стану !! антагонiстично! сощетальносп до стану екосоцiального гомеостазу, тдкоряючи змiстовнi змiни у цiй сфер! ди невiдворотно! тенденцi! до вщродження i утвердження в нш домшацп як системоутворюючого принципу права на життя шляхом подолання екофоб-ного права сили через екофшьне оновлення зобов'язального права у сени повернення до глибинних витоюв принципу вiдповiдальностi людини за збе-реження земно! Природи та гумашстичного ставлення не тальки до со6! под!6-них, а й до репрезентанпв усiе! бiосфери. Тому на тл! екосоцiально! динамiки право виявляе свою сутшсну природу через незворотний рух вщ домшацп звичаевого права народження, що обгрунтовуе ментальшсть рiвноправ'я ус!х репрезентантiв живо! Природи (метафорична теза початково! !стор!! бiосфери), через катактзми суперечностей пасiонарного збурення етномв на шляху за-стосування права сили щодо розбудови свого сощетального сощуму (цивМ-зацi! як антитези бюсферному гомеостазу попередньо! !сторично! доби) до вщродження i утвердження домшацп права на життя усього сущого в ко -еволюцшному процем взаемин людства, що будуе власне постiндустрiальне майбутне як прост!р глобально! правово! штеграцп свое! духовно! i матерi-ально! екофiльно! культури з !сторично притаманним кожному етносу при-родним середовищем.
Л1ТЕРАТУРА
1. Антология мировой правовой мысли [Текст] : в 5 т. — М. : Мысль, 1999.
2. Берман, Г. Западная традиция права: эпоха формирования [Текст] / Г. Берман. — М. : Изд-во МГУ, 1998. — 624 с.
3. Кравець, В. М. Типи праворозумшня як методологи основних фшософсько-правових дискурив [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.12 «Фшософш права» / В. М. Кравець. — К., 2003. — 16 с. — (Нац. акад. внутр. справ Украши).
4. Максимов, С. И. Правовая реальность: опыт философского осмысления [Текст] / С. И. Максимов. — Х. : Право, 2002. — 328 с.
5. Четвернин, В. А. Современные концепции естественного права [Текст]/ В. А. Чет-вернин ; отв. ред. В. А. Туманов. — М. : Наука, 1988. — 144 с.
6. Legal Positivism : reference collection [Text] / ed. by Mario Jori; University of Cagliari. — NY : New York University press, 1992.
7. Роstmodernism and Law : (reference collection) [Text] / ed. by Dennis Patterson, The State University of New Jersey. — Dartmouth : Publishing Company Limited, 1994. — 443 p.
8. Бургарт, Т. I. Проблема антропно! природи права в позитивному екзистенцiалiзмi Н. Аббаньяно [Текст] / Т. I. Бургарт // Проблеми законности : Респ. мiжвiдом. наук. зб. ; ^дп. ред. В. Я. Тацш]. — Х. : Нац. юрид. акад. Украши, 2008. — Вип. 98. — С. 182—188.
9. Бургарт, Т. I. Особливостт екософсько-правово! методологи [Текст] / Т. I. Бургарт // Наук. зап. Харк. ун-ту Повгтр. Сил. — Х. : ХУПС, 2009. — Вип. 1 (32). — С. 183—190. — (Сощальна фшософш, психологш).
10. Бургарт, Т. I. Сутшсть та об'ективна необхщшсть екософи права [Текст] / Т. I. Бургарт // Вгсн. Нац. юрид. акад. Украши iм. Ярослава Мудрого : зб. наук. пр. ; ред. кол. : А. П. Гетьман та ш — Х. : Право, 2009. — Вип. 1. — С. 72—81. — (Сер. : Фiлософiя, фшософш права, полгтолопя, соцюлогш).
11. Захарова, В. О. Особливостт методолопчного тдходу до вивчення феномену еко-правового виховання в сучаснш Украгш [Текст] / В. О. Захарова // Вюн. Нац. юрид. акад. Украши iм. Ярослава Мудрого : зб. наук. пр. ; ред. кол. : А. П. Гетьман та ш — Х. : Право, 2010. — Вип. 3. — С. 164—175. — (Сер. : Фшософш, фшософш права, полгтологш, соцюлогш).
12. Шефель, С. В. Екософш права [Текст] / С. В. Шефель // Наук. зап. Харк. ун-ту Повгтр. Сил. — Х. : ХУПС, 2008. — Вип. 1 (30). — С. 18—24. — (Сощальна фшосо-фiя, психолопя).
13. Атфилд, Р. Этика экологической ответственности (главы из книги) [Текст] / Р. Ат-филд ; пер. Л. И. Василенко и В. Я. Козлов // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности / антология : пер. с англ. и франц. ; сост. Л. И. Василенко и В. Е. Ермолаева; ввод. ст. Ю. А. Шрейдер. — М. : Прогресс, 1990. — С. 203—257.
14. Икэда, К. Экологическая проблематика в контексте буддизма [Текст] / К. Икэда // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности / антология : пер. с англ. и франц. ; сост. Л. И. Василенко и В. Е. Ермолаева; ввод. ст. Ю. А. Шрейдер. — М. : Прогресс, 1990. — С. 289—307.
15. Йонас, Г. Принцип вщповщальностг У пошуках етики для техногенно! цившзаци [Текст] / Г. Йонас ; пер. з шм. — К. : Лiбра, 2001. — 400 с.
16. Калликотт, Б. Азиатская традиция и перспективы экологической этики: пропедевтика [Текст] / Б. Калликотт // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности / антология : пер. с англ. и франц., сост. Л. И. Василенко и В. Е. Ермолаевa; ввод. ст. Ю. А. Шрейдер. — М. : Прогресс, 1990. — С. 308—327.
17. Лапина, З. Г. Экологическое воспитание — творческая индивидуальность будущего [Текст] / З. Г. Лапина, Чжоу Хун, К. И. Шилин. — М. : ГУП Изд-во «Нефть и газ» РГУ нефти и газа им. И. М. Губкина, 2002. — 256 с. — (Энциклопедия Живого знания; т. 6).
18. Маeр-Абiх, К. М. Повстання на захист природи. Ввд довкшля до спшьносвгту [Текст] / К. М. Маeр-Абiх : пер. з шм. А. Срмоленко. — К. : Шбра, 2004. — 196 с.
19. Субетто. А. И. Экокультура как форма неклассического социоприродного гомеос-таза на базе общественного интеллекта [Текст] / А. И. Субетто // Экологическая культура в научных, философских и богословских интерпретациях : матер. IX междунар. конгресса ; (17—19 окт. 1996 г., С.-Петербург). — СПб. : Изд. фирма «Наука», 1996. — С. 112—116.
20. Уайт-мл. Л. Исторические корни нашего экологического кризиса [Текст] / Л. Уайт-мл. // Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности / антология : пер. с англ. и франц. ; сост. Л. И. Василенко и В. Е. Ермолаева; ввод. ст. Ю. А. Шрейдер. — М. : Прогресс, 1990. — С. 188—202.
21. Шварцкопф, Ф.-Э. Метаморфоза данного: На пути к созданию экологии сознания [Текст] / Ф.-Э. Шварцкопф ; пер. с англ. Н. Леняшин. — М. : Идея-Пресс, 2000. — 232 с.
22. Шилин, К. И. Экософские начала социологии будущего [Текст] / К. И. Шилин. — М. : Социум, 2000. — 352 с. — (Первая энциклопедия третьего тысячелетия; т. 1).
23. Гумилев, Л. Н. Этногенез и биосфера Земли [Текст] / Л. Н. Гумилев // Собрание сочинений. — СПб. : СЗКЭО «Кристалл»; М. : ОНИКС, 2003. — 880 с.
24. Сорокин, П. А. Главные тенденции нашего времени [Текст] / П. А. Сорокин : пер. с англ., сост. и предисл. Т. С. Васильевой. — М. : Наука, 1997. — 351 с.
25. Дорст, Ж. До того, как умрет природа [Текст] / Ж. Дорст. — М. : Б. и., 1968. — 193 с.
ФЕНОМЕН ПРАВА НА ПОЧВЕ ЭКОСОЦИАЛЬНОЙ ДИНАМИКИ
Шефель С. В.
Привлечено внимание к определению содержания феномена права в контексте диалектических изменений в экосоциальной сфере на почве этногенеза. Обосновано доминирование принципа права на жизнь как системообразующего элемента коэво-люционных отношений.
Ключевые слова: право, экосоциальная сфера, этногенез, коэволюция.
THE PHENOMENON OF LAW ON THE BASIS OF ECOSOCIAL
DYNAMICS
Shefel S. V.
The attention is drawn to the definition of content of the phenomenon of law in the context of dialectical changes in the ecosocial .sphere on the basis of ethnogenesis; the domination of the principle of the right to life as a systemcreating element of co-evolutional relationship has been substantiated.
Key words: law, ecosocial sphere, ethnogenesis, co-evolution.
