CC BY
137
УДК 340.15"09"-"18":347.6
ю. м. походзто,
канд. юрид. наук, доц., доцент кафедри icmapii держави i права
Украти та заpубiжних крат, Нацюнальний юридичний ушверситет iMeHi Ярослава Мудрого, Укрална, м. Хартв e-mail: yurnpo@ukr.net ORCID 0000-0003-4797-2344
К. П. СИЛЕНОК,
студентка 2-го курсу 3-1 групи 1нституту тдготовки ^дчих кадрiв для МВС Украти, Нащональний юридичний ушверситет iменi Ярослава Мудрого, Украта, м. Хартв
ЕВОЛЮЦ1Я ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ШЛЮБНО-С1МЕЙНИХ В1ДНОСИН НА УКРАШСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
У Х - Х1Х СТОЛ1ТТЯХ
Проаналгзовано питання становления шлюбно-сгмейних вгдносин, що виникаютъ з факту шлюбу та приналежностг до с\м % на украгнсъких землях в процес %х розвитку впродовж Х - Х1Х ст.
Ключовi слова: шлюбно-шмейш вщносини, шлюб, укладання шлюбу, особист майновi та немайновi права подружжя.
Постановка проблеми. Найважлившою щннютю для кожно! людини е родина. Людина в нш народжуеться, росте, мужше i розвиваеться. Вiд батьювського порога стелиться стежка у широкий свгг. Родина притягуе людину до себе, незважаючи на вiк та вщстань. До не! сходяться вс життевi
дороги. Омейш стосунки завжди потребували правового регулювання: звича!, традицп, писанi закони стабiлiзували ix, спрямовуючи в русло, яке вiдповiдало рiвню сусmльноi потреби та нащональноi свщомосп.
На жаль, в Укра]ш шститут ciM'i з кожним роком втрачае свое значення. Сьогоднi спостерiгаеться тенденщя до так званих «громадянських шлюб1в», частими стали розлучення, а молодь взагалi не хоче укладати шлюб. Також слiд згадати про вшчання - обряд, який, насамперед, мае духовне значення, а не просто укладання договору. Як форма укладання шлюбу воно взагал втратило свое значення i майже не застосовуеться. Не можна оминути увагою й одностатевi шлюби, дискусп з приводу яких не припиняються. 1снуе багато точок зору, рiзноманiтниx дослiджень i опитувань з цього приводу. У багатьох крашах свiту такi шлюби дозволяються, але численнi опоненти стверджують, що це суперечить самому визначенню шмЧ та шлюбу. Тому сьогодш виникае необxiднiсть дослiдити генезис понять шлюбу i шмЧ.
Аналiз актуальних дослiджень. Дослiдженню питання шлюбно-шмейного звичаевого права дохристиянських часiв придшяли увагу у своix працях М. Грушевський, I. Крип'якевич, I. Беляев, Н. Беляева, М. Владимирський-Буданов, Н. Пушкарьова, В. Сергiевич, В. Шульгш, С. Юшков.
Велике значення мають пращ дослщниюв i збирачiв народних звичаiв XIX - початку ХХ ст., а саме П. Чубинського, I. Оршанського, М. Владимирський-Буданова, М. Грушевського, А. Костякiвського, Н. ПолонськоьВасиленко, а також сучасних науковцiв А. Пономарьова, М. Гришич, О. ^ановсь^' та iн.
Питання цивiльно-правового регулювання майнових вщносин у Кшвськш Рус згiдно з нормами Русь^' Правди було предметом дослщження рiзниx учених. До них можна вщнести, зокрема, Б. Грекова П. Музиченка, В. Рубаника, В. Кульчицького, П. Захарченка, В. Серпевича та ш.
У XIX ст. питання сiмейниx вщносин, сiмейниx передшв i спадкування членами однiеi шмЧ дослщжували О. Бариков, В. Муxiн, О. Леонтьев, М. Качанов, С. Пахман.
Питання шлюбно^мейних вщносин завжди щкавили дослiдникiв, тому що сiм'я i родина е основою життя кожноi людини. Ця зацiкавленiсть не зменшуеться з роками, а останшм часом навпаки збшьшуеться, адже люди хочуть дiзнатися про звичаi i традицп своix предкiв.
Метою статт е комплексний анаиз становлення шлюбно-сiмейниx вщносин, що виникають з факту шлюбу та приналежност до сiм'i на украшських землях в процесi ix розвитку упродовж X - XIX ст.
Виклад основного матерiалу. Вщповщно до ч. 1 ст. 3 Омейного кодексу Украши (далi - Кодекс) шм'я е первинним й основним осередком суспшьства. Ii складають особи, як спiльно проживають, пов'язаш спiльним побутом, мають взаемнi права та обов'язки [12]. Подружжя вважаеться шм'ею i тодi, коли дружина та чоловш у зв'язку з навчанням, роботою, лшуванням, необxiднiстю догляду за батьками, дпъми та з шших поважних причин не проживають спшьно (ч. 2 ст. 3 Кодексу).
Зпдно з ч. 1 ст. 21 Кодексу шлюбом е сiмейний союз жшки та чоловжа, зареестрований в органi державноi реестрацп актiв цивiльного стану. Проживання одшею сiм'ею жiнки та чоловiка без шлюбу не е шдставою для виникнення у них прав та обов'язюв подружжя. Релтйний обряд шлюбу не е шдставою для виникнення у жшки та чоловжа прав та обов'язюв подружжя (ч. 2 ст. 21 Кодексу), ^м випадюв, коли релтйний обряд шлюбу вщбувся до створення або вщновлення оргашв державноi реестрацп актiв цивiльного стану (ч. 3 ст. 21 Кодексу) [12].
Питання шлюбно-шмейних вщносин у процеш розвитку й становлення нашоi держави е найбiльш актуальними, оскшьки вони вже самi по собi е основою становлення й розвитку суспшьства в цшому. Сiм'я е основою i
складовою суспшьства, а суспшьство, у свою чергу, формуе державу. Омейне право посщае одне з провщних мiсць серед iнших галузей права, оскiльки сiм'я необхiдна кожнш людинi, вона впливае на и розвиток, ii моральний стан i здоров'я, а також на розвиток суспшьства, е одним i3 факторiв пiдвищення соцiальноi активностi людей. Демократичне суспшьство защкавлене в мiцнiй, духовно i морально здоровiй сiм'i. Мщна сiм'я - мiцне суспiльство.
Iсторiя розвитку украiнського сiмейного права сягае давшх часiв, ще до формування Кшвсько1' Русi як держави, а тим бшьше до прийняття християнства. У найдавнiшi часи нашоi юторп на украiнських землях головним фактором регулювання суспiльних вiдносин виступав звичай.
Розглядаючи питання дохристиянських шлюбних звичаiв необхiдно звернутися до вивчення лггопишв. Це майже единi документи, на основi яких можуть базуватися дослщження звичаевого права схiдних слов'ян стосовно шлюбно-шмейних вiдносин, i вони вказують на те, що в и часи шлюб уже виступав як об'ект правового регулювання [1, с. 29].
Про особливост шлюбних традицш давшх слов'ян можна дiзнатись iз тексту «Повють минулих лгг»: «...А древляни жили подiбно до звiрiв, . ..i весiль не бувало в них, а умикали вони дiвчат коло води. А радимичi, i вятичi, i сiверяни один обичай мали: „I весiль не було в них, а ^рища межи селами. I сходились вони на ^рища, на пляси i на всяк бiсiвськi пiснi, i тут умикали жшок собi, - з якою ото хто умовився. Мали ж вони по двi i по три жони» [13, c. 30]. Вивчаючи рядки лiтопису слщ враховувати ту обставину, що лггописець висловлюе свое ставлення до язичницьких шлюбних звича!'в, спираючись на норми християнсько!' моралi. Тому форми укладення шлюбу, як iснували в язичницьк часи, жодним чином не могли бути сприйнят як законнi в контекст вже християнського бачення [1, с. 29].
Особист майновi й не майновi права та обов'язки подружжя залежали вщ форм i умов укладання шлюбу.
Найдавшшою формою укладання шлюбу на украшських землях в IV -VII столотях було «умикання», тобто викрадення хлопцем дiвчини, яку вш хопв мати за дружину. Шлюби укладались шд час великих свят, де наречена вщдавалася нареченому в присутност вели^' кiлькостi народу. Прилюдшсть тягнула за собою певний договiрний характер шлюбу. Якщо наречений оголошував свою наречену, то вже не мав можливост вщ не1' вiдмовитися [1, с. 30].
Розглядаючи шлюбш традицп викрадення нареченоi слщ говорити про домовленiсть родiв, своерщне сватання, що базувалось на виплал вiна для припинення або попередження мiжродовоi ворожнечi, що виникала на rai викрадення наречено! Iз плином часу вшо перетворилося на прямий продаж нареченоi нареченому за попередньоi домовленостi мiж родичами обох сторш
Таким чином, можна дiйти висновку, що насильницьке викрадення iз часом трансформувалось у звичай викупу наречено! Тут вже можна говорити про другу форму укладання шлюбу - кушвля наречено! Сам шлюб при купiвлi являв собою лише перехщ влади на наречену, за домовлену щну вщ батьюв до ii майбутнього чоловiка [1, с. 30].
Поляни, у порiвняннi з шшими племенами, зображуються як такi, що мали в тi часи бшьш розвиненi шлюбнi традицп. Шлюб у полян набув бшьш зрiлоi форми - «приведення». Треба зазначити, що обряд приведення, хоч i був символiчним, але мав вагоме юридичне значення - вш перетворював фактичне ствжиття чоловiка i жiнки на законний шлюбний союз.
Можна видшити наступш особливостi «приведення»: простежуеться юнування як вiна, так i приданого; шлюб набував бшьш вагомого значення, порiвняно з шшими язичницькими формами шлюбу; як найбшьш наближена форма шлюбу до християнського свггогляду, деяю ii елементи залишилися в украшськш шлюбнiй обрядовостi ще на багато столггь [1, с. 32].
У дохристиянсью часи в основi шлюбу часто були полггичш вигоди
правлячо1' верхiвки. Поширеним також було багатоженство (полiгамiя), пов'язане з уявленням про жшку як про власшсть, яка може бути продана батьками i куплена чоловшом.
Отже, можна дiйти висновку, що шлюб регулювався звичаевим правом та язичницькими обрядами й розглядався як звичайна майнова угода, що вiльно укладалася й розривалася. Вiдносини мiж чоловшом i дружиною будувалися на залежност жiнки вiд чоловiка, як особистш, так i майновiй. Навiть придане, яке давалося за нареченою ii батьком, не могло змшити це залежне становище дружини вiд чоловжа i дати ш право на рiвнiсть з ним у шмейних справах.
Також слiд зазначити, що при викраденш нареченоi вона ставала власнютю чоловiка, i тодi виникали права бiльше речового характеру, а не особистого. Дружина ставала рiччю i вiдношення до неi було як до реч^ При купiвлi нареченоi та при «приведенш» дещо обмежувалась влада чоловiка i залежшсть дружини дещо зменшувалась.
Пiсля прийняття християнства шмейне право розвивалося вщповщно до вiзантiйського канонiчного права. Адже Хрещення Русi сприяло прийняттю нормативних аклв, джерелами яких були вiзантiйськi церковнi акти. Разом з новою вiрою по-новому почали формуватися поняття про шлюб i сiм'ю. Християнство надало святостi шлюбу, визнало шлюб не лише природшм союзом чоловша та жiнки, в який вони добровольно вступають, обiцяючи бути вiрними один одному, але й Ташством, духовним еднанням. Установлювалась одношлюбнiсть (моногамiя). Християнське право вступало в конфлшт iз звичаями дохристиянсько! доби i визнавало шлюби освяченi церквою, обрядом вшчання. Церква прагнула вiдмiнити весшьш обряди, що iснували ранiше, щоб люди брали шлюб лише за церковним обрядом i забули дохристиянськ звичаi. Це було пов'язано з бажанням об'еднати населення на основi однiеi вiри пiд владою одного князя [2, с. 46].
Поширеним законодавчим документом у питаннях шлюбу були KopM4i книги, збiрники, як мютили греко-римськi закони, постанови соборiв, думки i погляди вщомих дiячiв церкви. У Кормчих е два визначення шлюбу, якi не суперечать одне одному: «Брак есть мужеви и жене сочетание и событие во всей жизни, божемтвенная и человеческая правды общения» та «Супружество или законный брак тайна от Христа Бога уставлен есть, во умноження рода человеческого и в воспитании чад к славе Божей в неразрешимый союз любви и дружества и во взаимную помощ и в еже огребатися греха любодеяния» [7, с. 5-6].
Отже, шлюб являв собою союз двох ошб для народження дггей та уникнення ^ховного життя, вш укладався один раз i на все життя. Суть християнського шлюбу суперечила розумшню шлюбу в язичнищш, який допускав свободу розлучень i незалежне юнування подружжя. Kрiм того, складност виникали через те, що християнський шлюб повинен був укладатися з дотриманням багатьох вимог i формальностей, як були створеш вiзантiйським законодавством i використовувалися на Рус [7, с. 5-6].
Загалом використовувалась давня форма укладання шлюбу - весшля -шлюбна гостина, яка супроводжувалась старовинними обрядами. Саме воно вважалось днем укладання шлюбу i давало право на спiльне життя. Весшля зазвичай грали восени вщ Покрови до Пилипiвського посту або взимку вщ Хрещення до Маснищ. Передвесiльнi днi починалися з вщправлення молодого i молодо!' на «запросини». Запрошували зазвичай усiх родичiв i сусiдiв. Обов'язковою дiею було прощання нареченого i наречено! зi своею свободою, акт !х вiдокремлення вiд не сiмейноi групи молодi. Якщо весiлля чомусь вiдкладалось, звичай не дозволяв жити разом.
Важливою традищею для укладання майбутнього шлюбу було отримання батьювського благословення. У бшьшосл випадкiв батьки прислухались до бажання дггей, але попри свободу вибору наречених,
прийнято було одружуватись тшьки з дозволу батьюв. Без батьювсько! згоди шлюб не м^ стати дшсним, а якщо й бували таю шлюби, то це вважалось аномаиею. Тому остаточне рiшення завжди було за батьками [3, с. 47].
Саме домовлешсть мiж батьками молодих про намiр одружити дггей була тiею базою, на основi яко! складалися всi подальшi вщносини. Така домовленiсть ставала приводом для сватання, коли батьки або родичi молодого засилали сватiв до родини молодо! з пропозищею про шлюб. Як традицшний звичай, пiсля сватання вщбувалися оглядини, коли батьки наречено! приходили до помешкання, де житиме майбутня сiм'я, й оцiнювали майновий стан нареченого. Якщо родину молодо! щось не влаштовувало, вона могла розiрвати попередню домовленiсть про майбутнш шлюб [2, с. 47].
Потм розпочинався наступний етап - заручини. Заручини - це дуже важливий в юридичному значенш акт. Шд час заручин домовлялися про розподш витрат на пiдготовку весiлля, весшьш подарунки, придане наречено! та частку сина у разi вiддiлення молодо! шм'! вiд батька тощо.
Шсля заручин розпочиналася активна пiдготовка до весшля, i якщо угода про майбутнш шлюб на цьому етат з якихось причин розривалася, то це вже тягнуло за собою певш санкцп для сторони, яка вщмовилася. Зокрема, на не! покладався обов'язок вщшкодувати витрати на пригощання пiд час сватання i заручин, подарунки та приготування до весшля [3, с. 47].
Шд час укладання шлюбного договору вже остаточно встановлювався посаг наречено! та вшо, що вносив наречений. Посаг - майно, яке видавали батьки дочщ. Вшо - майно, яке приносив у шлюб чоловш. Посаг складали рухомi реч^ як у свою чергу подшялись на двi групи. Першу групу складали грош^ золото, срiбло, перли, дорогоцiнне камiння; другу - жшочий одяг, бiлизна, кош та iншi рухомi речi. Вшо - третина нерухомого майна, яким забезпечувався посаг дружини. Для встановлення рiвностi посагу i вша впровадилась оцшка посагу за участ вщповщних знавцiв. П'ять предметiв
першо! групи ощнювались вдвгчг бшьше вгд !хньо! реально! вартостг Додаткова вартiсть називалась прившком i була подарункам нареченiй за вшець дГвочий - символ цнотливост наречено!. Посаг переходив у володшня родини, але вшо залишалося назавжди власшстю дружини.
У Кшвськш Рус взаемини мГж чоловжом i дружиною здшснювалися на принципах рГвноправностГ, духовностГ, гумашзму i справедливости Правове становище жшки в сГм'! було, як для того часу, на високому рГвш, ii права охороняла держава. Малр за Руським правом мала набагато вищий правовий статус шж за римським i старогрецьким правом, за яким дочка, дружина, малр завжди потребували ошкуна та визнавалися все життя не «правосильними». У Кшвськш Рус жшка була надшена цившьною дГездатшстю i за життя чоловша зберГгала свое окреме майно, яке й тсля його смерт не входило до спшьно! спадщини, а вона ставала повноправним головою шм'!. Жшка самостшно вела господарство, розпоряджалася власшстю i вш не! залежало вщдшення сишв для ведення власного господарства. Жшка могла укладати рГзномаштш договори кушвльпродажу, позики, застави, дарування, успадкування [5, с. 30].
На жаль, нашГ лгтописи свщчать лише про представниць вищих верств населення, як займали визначне становище у житл суспшьства, як, наприклад, княгиня Ольга, i зовсГм не згадують про жшок, як не належали до пашвних класГв. Тому з'ясувати, на яких правових засадах будувалися майновГ вгдносини мГж чоловшом та дружиною у шм'ях селян та мщан, важко. У народГ мщно жила шея приналежност дружини чоловГковГ, тому представнищ нижчих сощальних груп, ймовГрно, не мали права розпоряджатися своею власшстю [14, с. 210].
На формування шмейного права Кшвсько! РусГ вплинуло вГзантшське каношчне право, але в церковнш практищ Ки!всько! Рус вгдбулося вщхилення вш вГзантшського законодавства. Так, зггдно з вГзантшським правом розлучення можна було просити у таких випадках: порушення
подружньо! вiрностi, при нездатност чоловжа до штимних стосункiв тсля трьох рокiв спiвжиття, коли чоловж або жiнка намагалися позбавити життя один одного. Згодом до цих причин було додано шш^ зокрема, коли чоловш чи жшка постриглись в ченщ, коли невiдомо, де чоловж перебував протягом п'яти роюв, коли жiнка без дозволу чоловжа ночуе не вдома, а у сво!х родичiв, тощо [5, с. 30].
У той час, як Статут князя Ярослава перелiчував не вс приводи до розлучення, зазначеш у вiзантiйському правi, у ньому встановлювались i приводи до розлучення, що були невiдомi вiзантiйському праву. Це пов'язано з тим, що процес формування норм вггчизняного шлюбного права спирався не лише на вiзантiйське шлюбне право, а й на трансформоваш давш шлюбно-шмейш обряди, звича!.
Нерiвноправне становище жшки з чоловiком було при виршенш питання про розлучення, яке регулювалося Статутом Ярослава. Характерно, що обов'язкове розлучення наставало тшьки в разi провини дружини [15, с. 44]. Подружня невiрнiсть чоловiка не надавала тдстав для розлучення дружинам. Пам'ятки каношчного права походження приписували жшкам терпляче чекати «отшедшю мужу» й збер^ати подружню вiрнiсть. Позитивним аспектом при регулювання питанш стосовно розлучення було те, що дружина отримувала матерiальну компенсацiю вiд чоловiка. Розмiри цих вiдрахувань залежали вiд сощального статусу подружжя [16, c. 23].
Так, у ст. 53 Статуту князя Ярослава про церковш суди у Просторовш редакцп вказано шють провин дружини, якi були тдставою для розлучення: якщо дружина дiзналась i не повiдомила чоловiка про майбутнш напад на монарха; порушення подружньо! вiрностi; коли дружина намагалась позбавити життя чоловжа або не повщомила про майбутнiй напад; коли жшка без дозволу чоловжа не ночуе вдома, що може загрожувати ii честц вщвщування дружиною без супроводу чоловжа вдень чи вночi iгрищ;
крадГжка у чоловша або сшвучасть у крадГжщ будь-якого майна, зокрема майна церкви [4, с. 207].
ПершГ п'ять «провин» вказаш в пам'ятках вГзантшського права - в 117 новелГ Юстишана. Проте статл Статуту князя Ярослава, посилаючись на текст вГзантшських пам'яток, викладають вщповщш норми Гз значними змшами, скороченнями i доповненнями, не перекладаючи !х дослГвно. Остання ж «вина» взагалГ вщсутня у вГзантшських джерелах [4, с. 207].
Зггдно з церковним статутом, дружина мала право вимагати розлучення у випадку: коли чоловж торгував честю свое! жшки; коли чоловж задумував недобре проти держави; коли чоловж звинувачував дружину в статевих стосунках з шшими чоловжами, не маючи доказГв; коли чоловш приводив у дГм коханку або е докази про статевГ стосунки чоловша з чужою жшкою. Церква встановила досить серйозш покарання для чоловжа за самовшьш розлучення рублем або гривнею, причому сума змшювалась в залежносл вш сощального статусу подружжя. Ц питання належали суто до !! компетенцп [5, с. 30].
З поступовим розпадом патрГархальних вгдносин почала розвиватися свобода заповгтних розпоряджень. Деяк члени шм'! починають претендувати на бшьшу частину спадку (сини), шшГ ж члени шм'! повшстю вгдсторонюються вш спадкування (дочки та дружини). Так виникло спадкування за заповгтом. Обмежувалося свавшля чоловжа при складанш заповгту. Вш мав право заповщати лише тим, хто був визнаний спадкоемцем у закош. Лише на користь церкви можна було заповщати за наявносл шших спадкоемщв за законом. Батько мав право розподшити свое майно серед сишв, а бояри - i серед дочок також.
Материзною жшка могла розпоряджатися бшьш вшьно, шж чоловж отчиною. Мати-вдова мала право заповгдати свое майно вшм дгтям, або тому з них, хто буде !! утримувати. Вона могла обшти сина, заповГвши майно дочщ.
Коли ж мати не встигла зробити заповгг, то майно переходило до того з дггей, з ким вона проживала [5, с. 32].
Також треба зазначити, що в Руськш Правдi вперше зроблено спробу B^Ï3Hrn^ батьювське i материнське майно, а також права спадкоемшв батьювського i материнського спадкового майна. Шзшше питання «дщизни», «батьювщини», «материзни» знайшли свое логiчне продовження i обгрунтування у статутах Великого князiвства Литовського, а рiзниця щодо успадкування батькiвського i материнського майна стала характерною особливютю литовсько-руського права [6, с. 11].
З огляду на викладене вище можна зробити висновок, що в язичницьк часи, коли жшка та ïï майно належали чоловшов^ годi було говорити про можливють останньоï вiльно 1'м розпоряджатися. З прийняттям християнства поступово змiнюеться погляд, як на жшку, так i на ïï права в шмЧ. Жiнка за чашв Киïвськоï русi мала власне майно, яке складалося з приданого, вша i того, що було вироблено ïï руками. Але можливють розпорядження цим майном залежала вщ сошального статусу жшки [14, c 213].
Шлюбно-шмейне право Киïвськоï Русi було своерщним i не повторним, адже формувалося на основi вiзантiйського законодавства, язичницьких обрядах, рiзноманiтних народних звичаях та княжого законодавства.
1снуе й шша форма - вiнчання - укладання шлюбу в цер^ за участю священика. Церковне вiнчання проводили iнодi в один день з весшлям, iнодi заздалегiдь, але воно не було головною дiею шлюбу. Хоча за деякими даними церковне вшчання стало поширюватися ще за чашв княжоï доби, однак спочатку лише вишд верстви населення одружувалися церковним шлюбом. Вiнчання впроваджувалося поступово, лише з середини XVIII ст. (у деяких захщних областях - з початку XVI ст.) стало складовою укладання шлюбу для широких верств населення. Тшьки в 1774 р. Священний Синод видав указ, загрожуючи анафемою тим, хто жив без вшця. Однак упродовж багатьох роюв
значення шлюбного договору i весшля не зменшувалося.
Шлюб укладався за взаемно! згоди осiб, як одружувалися. Закон навпъ забороняв батькам чи ошкунам примушувати до шлюбу. Разом iз тим заборонялося брати шлюб без згоди батьюв чи ошкушв. 1снували окремi положення законодавства стосовно Полтавсько! та Чернiгiвськоï губернш: якщо мати чи батько забороняли шлюб повнолiтньоï дочки, маючи ошкунство над ïï власнiстю, вона могла оголосити в судi про цю причину i взяти шлюб з дозволу суду [8, с. 65].
При укладенш шлюбу робився запис у метричнш книз! Цi книги виникли шсля церковного собору 1666-1667 рр. До цього часу дату вшчання записували у «вшечну пам'ять». У метричних книгах потрiбно було записувати iмена одружених, хрещених i померлих прихожан. Однак до початку XVII столггтя метричш книги майже не використовувалися. У 1721 р. Петро I видав указ про ведення метричних книг в ушх церквах [7, с. 85].
Детально регламентувалися шлюби православних з особами шших християнських конфесш. Вони дозволялися державою, але наречеш - не православш повинш були давати шдписку, що не перешкоджатимуть православнiй вiрi свого обранця, не схилятимуть до переходу у свою вiру, а народжеш у шлюбi дiти будуть хрещеш в православ'я. Якщо шлюб мiж православним i католиком укладався римо-католицьким священиком, вiн вважався не дшсним доти, доки не вщбудеться вiнчання у православнiй церквi [8, с. 65].
До 1840 р. шлюби православних з неправославними могли укладатися лише з дозволу архiерея, але згодом шлюби росшських тдданих православноï та римо-католицько!' вiри з не християнами були заборонеш й ця заборона юнувала i на початку ХХ ст. [8, с. 65].
Дуже сильною була центраизащя духовно!' влади в шмейному правi у вiдношеннi вищого духовного керiвництва до нижчих органiв влади -
священниюв. Був час, коли жоден шлюб не м^ бути укладеним без дозволу епархiальноï влади, в яко!' молодята повинш були отримати «вшечну пам'ять», тобто дозвш вступати до шлюбу. Вшечна пам'ять була змшена лише в 1765 р., але ще довгий час священики не могли вiльно, без дозволу епархiальноï влади, виконувати сво1' обов'язки, якi стосувались сiмейного права. Наприклад, якщо вшчання в цер^ не е можливим, то його можна здшснити в приватному будинку, але не шакше, як з дозволу архiерея. Звiсно, у глухих, вщдалених мiсцинах, де зазвичай вшчання вщбувалось у приватних будинках, дозвш архiерея було дуже складно отримати [9, c. 256-257].
Для спрощення i полегшення процесу укладення шлюбу 1897 р. був виданий Збiрник церковних i цившьних законiв про розлучення i судочинство у шлюбних справах, де було сказано, що особи православного вiросповiдання можуть брати шлюб як мiж собою, так i з шоземцями православного й ушх шших християнських вiросповiдань, не просячи особливого дозволу вщ влади, але з дотриманням вшх шлюбних вимог [11, c. 5].
У XVIII ст. шлюб припинявся лише у разi смерт одного з подружжя, тодi дозволявся вступ у новий шлюб. Щодо можливост розiрвання шлюбу, то умови були настшьки обмеженi, що це була майже заборона. Шлюб м^ бути розiрваний тiльки духовним судом на прохання одного з подружжя у випадках: доказу перелюбства або нездатност до шлюбного сшвжиття; один з подружжя засуджений до покарання з позбавленням вшх прав, або засланий до Сибiру з позбавленням прав i майна; безвюна вщсутшсть одного з подружжя [8, c. 66].
Слщ шдкреслити, що дуже мала вiрогiднiсть розлучень у т роки була обумовлена не тшьки жорстким законодавством, а й рiзким осудом церкви, громади, всього оточення. Вважалося, що розлучення е вщхиленням вщ сошально прийнятих норм поведiнки, тому розiрвати шлюб могли дозволити собi лише представники вищих соцiальних верств населення, яю були
економiчно i сощально зaхищенi.
Держaвa i церква шдтримували пaтрiaрхaльнy модель взaемовiдносин мiж подружжям. Вiдповiдно до законодавства, подружжя зобов'язано 6уло жити разом, i при змш мiсця проживання чоловiкa з якоюь причини, дружина повинно була слщувати за ним. Чоловiк зобов'язаний любити свою дружину, жити з нею у згод^ прощати ïï недолiки, допомагати, забезпечувати дрyжинi прожиток i утримання по можливост! Обов'язок дружини - коритися чоловiковi як головi сiм'ï, жити з ним у любов^ шaнyвaннi та виконувати обов'язки хазяйки дому. Разом iз тим, навггь пiсля зaмiжжя жшка збер^ала певну економiчнy сaмостiйнiсть: придане дружини, а також власшсть (маеток), придбана на ïï iм'я тд час шлюбу, вважали ïï окремою власшстю. Хоча щодо мешканщв Чершпвсько1" i Полтaвськоï гyбернiй ця норма закону мала певш корективи: придане дружини хоча i вважалося ïï власшстю, знаходилось у спшьному володшш та користyвaннi подружжя [S, с. 66].
Проте завжди iснyвaли деяю сyперечностi: на прaктицi дружина все-ж дуже залежала вщ чоловiкa. Шприклад, у серединi XVIII ст. Аксшья Головнiнa подала прохання до Урядового Сенату, в якому пояснювала, що мае власне рухоме i не рухоме майно, яке хоче продати, проте юстиц-колепя не виписуе «продажних» на ïï iм'я, а вимагае дозвш вщ чоловiкa. Розглянувши прохання, Сенат усе-ж дозволив Аксшы розпоряджатись майном без дозволу чоловша, посилаючись на закон 1753 р. Таю випадки не були поодиною [10, с. 1].
Законодавство встановлювало повну самостшшсть дружини в ïï майнових вщносинах, але разом iз тим була шла низка обмежень особистих i майнових прав зaмiжнiх жшок. Вщповщно до ст. 2 Уставу про Векселя (т. XI, ч. 2, вид. 1903 р.) зaмiжня жшка без дозволу чоловжа не могла видавати й отримувати векселя на свое iм'я. Зпдно iз Законами Цившьними (т. X, ч. 1, вид. 1900 р., ст. 2202), Устав про Промисловють (т. XI, ч. 2, вид. 1893 р., ст. 90) i Положення про найм на сшьсью роботи (т. XII, ч. 2, вид 1906 р.,
ст. 10-11), будь-який особистий найм замiжнiх жшок залежав виключно вщ дозволу чоловша. Вщповщно до ст. 12 Уставу про Паспорти (т. XIV, вид. 1903 р.) дружина не могла отримати власне житло без згоди чоловжа, також для вступу замiжньоï жшки в деяк навчальш заклади, на державну та громадську службу вимагався дозвш чоловжа. Для усунення подiбних суперечностей 12 березня 1914 р. був виданий Закон про деяк змши i доповнення до чинного законодавства про особист та майновi права замiжнiх жшок про вщносини подружжя мiж собою та з дггьми [10, с. 2].
Висновки. Дослщивши рiзнi форми укладання шлюбу в язичницьку епоху, можна стверджувати, що вщголоски давнiх звича1'в можна спостер^ати i сьогоднi у шлюбнiй обрядовост.
Прийняття християнства створило сприятливi умови для стрiмкого розвитку суспiльних, економiчних, полiтичних та духовних вiдносин, шдготувавши грунт для систематизацп правово1' системи як взагал^ так i у сферi шлюбно-сiмейних вiдносин. Християнство, зокрема православна церква, справило великий вплив на формування нових морально-етичних норм життя, як певною мiрою знайшли свое вщбиття в новш правовiй системi. Подальша еволюцiя права вщбувалась у бiк гуманiзацiï. Отже, християнська церква стала стабшзуючим фактором суспшьно-полггичного ладу i правового розвитку як Кшвсько1' Русi, так i сучасно1' Украши.
Положення звичаевого права XVII - XVIII ст. знайшли вщображення у законах Росшсько1' iмперiï стосовно шлюбу, умов його укладання i припинення, сiмейних прав i обов'язюв тощо. Цi закони, окремi положення яких почали дiяти з кшця XVII-XVIII ст., у Х1Х ст. вже повнiстю регулювали шлюбно-шмейш стосунки населення кра1'ни, в тому чи^ Укра1'ни як складово1' Росшсько1' iмперiï, i дiяли до жовтневого перевороту 1917 р. Проте вони були не однозначними й часто суперечили один одному. З одного боку, вони надавали широку свободу i самостшшсть жшкам, а з шшого - повшстю
заперечували 'х права. Повне еднання держави i церкви, яке було одним iз важливих принципiв органiзацii суспшьства у той перюд, стало серцевиною шлюбного законодавства: у законах вказаш не тiльки особливостi укладання шлюбу окремих верств населення, а й дiяли окремi положення законiв стосовно шлюбу ошб рiзних християнських конфесш i шлюбу не християн. Держава визначала законним лише церковний шлюб, головним доказом шлюбного союзу був запис у приходськш (метричнш) книз! Щодо прав i обов'язкiв подружжя, то вони повшстю контролювались церквою, державою i вiдповiдали тогочасним сощальним вимогам, хоча й не повшстю задовольняли бажання членiв сiм'i [8, с. 64-65].
Список лггератури:
1. Озель В. Форми укладання шлюбу в Укрш'ш у до хрисгиянсью часи / В. Озель // Юрид. Украша - 2010. - № 10. - С. 29-30.
2. Бирлюк О. М. Формування шлюбу в Кшвськш Руа: норми звичаевого та церковного права / О. М. Бирлюк // Часопис Кшв. ун-ту права - 2010. - № 4. - С. 44-48.
3. 1ванов В. Укладання шлюбу за укра'нським звичаевим правом / В. 1ванов, В. Озель // Персонал. - 2007. - № 5. - С. 44-49.
4. Российское законодательство Х - ХХ векав : в девяти томах. - Т. I: Законодательство Древней Руси. - М. : Юрид. лит., 1984. - 432 с.
5. Бойко I. Й. Правове регулювання цившьних вщносин в Укрш'ш (IX - ХХ) : навч. поаб. / I. Й. Бойко ; Льв1в. нац. ун-т. 1м. Франка - К. : Ат1ка, 2013. - 347 с.
6. Полт О. Сшввщношення амейно'' власност 1 спадкування у Кшвськш Руа / О. Полш // Юридична Украша. - 2010. - № 8. - С. 11-15.
7. Цатурова М. К. Русское семейное право ХУКХУШ вв. / М. К. Цатурова. - М. : Юрид. лит., 1991. - 108 с.
8. Слюсар Л. I. Еволющя шлюбу в Укра'ш: XVII - початок XX стсрччя / Л. I. Слюсар // Демограф1я та соц. економша. - 2011. - № 2. - С. 62-72.
9. Оршанский И. Г. Исследование по русскому праву: обачному и брачному / И. Г. Оршанский. - Спб. : Типогр. Ландау, 1879. - 455 с.
10. Закон 12 марта 1914 года о некоторих изменениях и дополнениях действ. узаконений о личн. и имущств правах замужних женщин об отношениях супругов между собой и к детям // Собр. Узак. 1914 г. - Ст. 1902 / сост. П. С. Ципкин. - Спб. : Законоведение, 1914. - 114 с.
11. Григоровский С. Сборник церковных и гражданских законов о разводе и судопроизводстве по делам брачним. С доп. и розьясн. по цирк. сепаратн. указами Святейш. Синода и с прилож. табл. графыч. изображ. степеней родства и свойства / С. Григоровский. - Изд. 3-е. - Спб. : Скоропечатная Я. И. Либермана, 1897. - 232 с.
12. Омейний кодекс Укра'ни : Закон Укра'ни вщ 10.01.2002 р. № 2947-Ш (з наступними змшами та доп.) // Вщом. Верхов. Ради Украши. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135.
13. Лгтопис руський / пер. з давньорус. Л. С. Махновця ; вщп. ред. О. В. Мишанич. - К. : Дншро, 1989. - XVI + 591 с.
14. Омельянчук С. В. Майновi вщносини подружжя за давньоруським правом / С. В. Омельянчук // Вюник Нац. ун-ту внутр. справ. - Вип. 29. - Х. : Нац. ун-т внутр. справ. ; вщп. ред. О. М. Бандурка, 2005. - С. 208-213.
15. Статут князя Ярослава про церковш суди: (Просторова редакщя) // Хрестомат1я з ^ори держави i права Украши : навч. поаб. для юрид. вищ. навч. закладiв i ф-т!в : у 2 т. / В. Д. Гончаренко, А. Й. Рогожин, О. Д. Святоцький ; за ред. В. Д. Гончаренкаю. - К., 1997. - Т. 1: З найдавшших чаав до початку ХХ ст. - 464 с.
16. Анщук Н. В. Тенденци розвитку шституту конституцшно-правового статусу жшок в Укрш'ш : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.13 / Н. В. Анщук ; Одеська нац. юрид. академiя. - Одеса, 2001. - 225 с.
Походзило Ю. Н., Силенок К. П. Эволюция правового регулирования брачно-семейных отношений на украинских землях в Х - Х1Х столетиях.
Проанализированы вопросы становления брачно-семейных отношений, которые возникают по факту брака и принадлежности к семье, на украинских землях в процессе их развития в Х- ХХ веках.
Ключевые слова: брачно-семейные отношения, брак, личные имущественные и неимущественные права супругов.
Pokhodzilo Y. N., Silenok K. P. Evolution of the legal regulation of marriage and family relations in Ukrainian lands during X - XIX centuries.
The article is a comprehensive analysis of the formation of marriage and family relations arising from the fact of belonging to a marriage and family in the Ukrainian lands in their development during XXIX centuries.
Key words: marriage and family relations, marriage, property and non-property personal rights of spouses.
Надшшла до редколегП 10.11.2015 р.
Розширена анотацiя статт1 ПоходзЫа Ю. М.Силенок К. П. Еволюцiя правового регулювання шлюбно-сiмейних вщносин на укра'шських землях у Х - Х1Х стол1ттях
Pokhodzilo Y. N., candidate of legal sciences, assistant professor of the History of State and Law for Ukraine and foreign countries Department, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv.
Silenok K P., 2nd year student of group 3, Personnel Training Institute for the Ministry of Internal Affairs of Ukraine, Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv.
Extended abstract of the article: Evolution of the legal regulation of marriage and family relations in Ukrainian lands
during X - XIX centuries
Statement of problem. In Ukraine nowadays every year the family institution loses its meaning. There is a growing trend towards so-called "civil marriage", frequent divorce, and young people do not want to marry. You should also remember the wedding, ceremony, which is primarily a spiritual meaning, not just a contract. As a form of marriage in general it has lost its value and almost never used. We can not ignore and gay marriage, the debate over which unabated. There are many points of view, various studies and surveys on this. In many countries, such marriages are allowed, but multiple opponents argue that it is contrary to the very definition of family and marriage. So today there is a need to explore the genesis concepts of marriage and family.
Recent research and publication analysis. The question of marriage and family relations was always interested researchers because the family and the family is the foundation of every human life. Recent research and public study on matrimonial customary law pre-Christian times in his writings pay attention Hrushevsky, Ivan Krypiakevych, I. Belyaev, M. ascend-Budanov, V. Serhiyevych, Shulgin, S. Yushkov, N. Pushkarev, N. Belyaev. The question of civil-legal regulation of property relations in
1
Kievan Rus according to the norms of n Pravda was the subject of study of various scientists. These include, in particular, B. Grekov , P.Muzychenko, V. Rubanyka, W. Kulczycki, P. Zakharchenko, V. Serhiyevycha and others. In the nineteenth century the question of family relations, family and inheritance redistribution members of one family studied Pahman S., M. Kachanov, Barykov A., Mukhin, Alexander Leontiev.
Paper objective. The article is a comprehensive analysis of the formation of marriage and family relations arising from the fact of belonging to a marriage and family in the Ukrainian lands in their development during X - XIX centuries.
Paper main body. Analyzed the issue of marriage and family relations in the process of formation and development in Ukraine. History of the Ukrainian family law reaches ancient times, even before the formation of Kievan Rus as a state, let alone the adoption of Christianity. In ancient times in our history the Ukrainian lands major factor regulating social relations advocated custom. Personal property and non-property rights of spouses dependent on the shape and conditions of marriage. Matrimonial law Kievan Rus was a kind and unique because formed based on Byzantine law, pagan rituals, various folk customs and princely legislation. To simplify and facilitate the marriage in 1897 was issued a collection of religious and civil laws on divorce and judicial proceedings in matrimonial matters, where it was said that people of Orthodox religion can marry among themselves and with foreigners Orthodox and all other Christian denominations not asking for special permission from the authorities, but with all the marriage requirements.
Conclusions of research. Examining the different forms of marriage in the Pagan era, one could argue that the echoes of ancient customs can be seen today in the marriage rites.
The adoption of Christianity created favorable conditions for the rapid development of social, economic, political and spiritual relations, preparing the ground for organizing the legal system, both in general and in the field of marriage and family relations. Christianity, including Orthodox Church, had a great influence on the formation of new ethical norms of life which, to some extent found their reflection in the new legal system. Further evolution took place right in the direction of humanization. Thus, the Christian church has become a stabilizing factor in the socio-political system and legal development as Kievan Rus and
2
modern Ukraine.
The provisions of customary law XVII-XVIII reflected in the laws of the Russian Empire concerning marriage, conditions for its conclusion and termination, family rights and responsibilities and so on. These laws, some provisions of which began to operate from late XVII-XVIII century. In the nineteenth century. already fully regulate marriage and family relationships population, including Ukraine as part of the Russian Empire, and acted to the October revolution in 1917 however they were not straightforward and often contradicted each other. On the one hand provide extensive freedom and independence of women, on the other - completely denied their rights. Full union of church and state, which was one of the important principles of society at the time, was at the heart of marriage laws: the laws given not only features the marriage of some segments of the population, but were certain provisions of the laws concerning marriage of people of different Christian denominations and marriage do not Christians. The state determined the only legitimate church marriage, the main proof of marriage was a record in the parish (metric) book. As for the rights and responsibilities of spouses, they are completely controlled by the church, the state and meet the requirements of the then social, though not entirely satisfy the desire of family members.
Key words: marriage and family relations, marriage, property and non-property personal rights of spouses.
