CC BY
64Етапи розвитку ідей формування здорового способу життя старшокласників у вітчізняній педагогіці (друга половина ХХ століття)
Єрмакова Тетяна
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди
Анотації:
Визначено етапи становлення та розвитку проблеми формування здорового способу життя старшокласників у вітчизняній педагогіці другої половини ХХ століття. Проаналізовано та розкрито особливості формування здорового способу життя старшокласників на кожному етапі. Встановлено внесок вітчизняних учених та педагогів другої половини ХХ століття у вирішення проблеми формування здорового способу життя старшокласників. Визначено недоліки, які заважали прогресивному розвитку питань формування здорового способу життя учнів старших класів на етапах, що вивчалися.
Ключові слова:
формування, розвиток, здоровий спосіб життя, старшокласники, вітчизняна педагогіка.
Ермакова Т. С.Этапы развития идей формирования здорового образа жизни старшеклассников в отечественной педагогике (вторая половина ХХ века). Определены этапы становления и развития проблемы формирования здорового образа жизни старшеклассников в отечественной педагогике второй половины ХХ века. Проанализированы и раскрыты особенности формирования здорового образа жизни старшеклассников на каждом из этапов. Установлен вклад отечественных ученых и педагогов второй половины ХХ века в решение проблемы формирования здорового образа жизни старшеклассников. Определены недостатки, которые мешали прогрессивному развитию вопросов формирования здорового образа жизни старшеклассников на исследуемых этапах.
формирование, развитие, здоровый образ жизни, старшеклассники, отечественная педагогика.
Iermakova T. C.The stages of development a healthy way of life of senior pupils in native pedagogy (2nd part of XX century). The stages of formation and development the problem of healthy way of life of senior pupils were defined in native pedagogy of 2nd part of XX century. The peculiarities of forming healthy way of life of senior pupils at every stage were analysed and disclosed. The contribution of native scientific and pedagogues of the 2nd part of XX century in solution of the problem of forming healthy way of life of senior pupils were determined. On the investigated stages were defined the imperfections that prevent progressive development of healthy way of life of senior pupils.
forming, development, healthy way of life, senior pupils, native pedagogy.
Вступ
Піклування про здоров’я зростаючого покоління, особливо в післявоєнні роки, мало велике значення для радянського народу. У роки війни радянське шкільництво країни спрямовувало зусилля передусім на збереження школи та перебудову її роботи відповідно до умов воєнного часу [7]. У післявоєнні роки перед суспільством постала проблема формування здорового покоління. Відповідальність і піклування про охорону здоров’я зростаючого покоління повністю взяла на себе держава. Турбота про виховання й навчання здорової молоді була характерною рисою прогресивного розвитку Радянської соціалістичної держави. У Програмах КПРС відмічалося, що майбутнє покоління повинно рости здоровим та гармонійно розвинутим, тому школа знаходилася під пильною увагою широких кіл радянського суспільства. Урядом СРСР було висунуто перед школою такі завдання: підвищення якості освіти та виховання, забезпечення всебічного розвитку особистості, а також піклування про здоров’я школярів. З огляду на це значущим компонентом шкільної освіти стала фізична культура, що має величезне значення у вирішенні проблеми зміцнення здоров’я та формування здорового способу життя учнів [10].
Проблема формування в зростаючого покоління здорового способу життя, виховання бережливого ставлення до свого здоров’я достатньо широко представлені у науково-педагогічних джерелах. Розгляд питань формування здорового способу життя старшокласників в контексті шкільного виховання знайшло своє відображення у наступних предметах: фізичне виховання в школі та поза її межами (В.Белинович, Л.Жданов, Н.Кулинко); гігієнічне виховання
© Єрмакова Тетяна, 2010
(М.Антропова, С.Бриль, Е.Кривицька); трудове виховання (Б.Величковський, В.Вишневський).
Аналіз літературних джерел свідчить про недостатність висвітлення історичних аспектів формування здорового способу життя старшокласників, тому існує необхідність у більш досконалому вивченні проблеми формування здорового способу життя старшокласників, розділивши другу половину ХХ століття на етапи.
Робота виконана згідно плану НДР Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета роботи - проаналізувати теоретичний зміст вирішення проблеми формування здорового способу життя старшокласників у досліджуваний період.
Результати дослідження.
Урахування особливостей суспільно-політичного, економічного та культурного розвитку країни, взаємозв’язку державної освітньої політики та суспільно-педагогічного руху, розвитку педагогічної науки, підвищення вимог і розробки нових підходів до формування здорового способу життя особистості дозволило виділити три етапи становлення та розвитку проблеми формування здорового способу життя старшокласників у вітчизняній педагогіці другої половини ХХ століття, а саме:
• перший етап (50-ті - 60-ті рр. ХХ ст.) - етап становлення питань формування здорового способу життя школярів як педагогічної проблеми;
• другий етап (70-ті - 80-ті рр.) - етап інтенсивного розвитку теоретичних засад формування здорового способу життя старшокласників;
• третій етап (90-ті рр. ХХ ст.) - етап розвитку проблеми формування здорового способу життя як систе-
ми на гуманістичних засадах.
Особливістю 50-60-х років ХХ століття було, по-перше, вступ Олімпійського комітету Радянського Союзу до Міжнародного комітету (1951 р.). У результаті цього фізична культура та фізичне виховання населення отримали активний розвиток, значно підвищився рівень масовості та залучення всіх верств населення до занять фізичною культурою. По-друге, було прийнято низку законів і урядових постанов, що були спрямовані на розвиток фізичної культури. По-третє, на початку 50-х років, після залежності системи освіти від ідеологічної політики і після війни та подолання розрухи, держава потребувала зміни всієї суспільно-педагогічної ситуації, тобто необхідним був «педагогічний підйом». Тому важливе значення у формуванні здорового способу життя старшокласників даного періоду мала доцільна організація навчально-виховного процесу шкіл.
Формування здорового способу життя у процесі фізичного виховання було невід’ємним складником фізичної культури та спорту, що стали надбанням широких мас працюючих, підпорядкувалися завданням зміцнення здоров’я всього народу. Контроль за фізичним розвитком учнів здебільшого покладався на шкільну систему освіти, яка була однією з найбільш важливих структур, що мала закладати основи формування здорового способу життя, сприяти розвитку психічного, фізичного та морального здоров’я зростаючого покоління [6]. Однак школа 50-х років у підходах до фізичного виховання учнів недостатньо уваги приділяла виробленню у школярів свідомого ставлення до свого здоров’я, прищеплюванню гігієнічних навичок, вихованню інтересу до систематичних занять фізичними вправами [6].
Однією з причин цього було те, що контроль за станом фізичного розвитку школярів покладався на вчителя фізичної культури, а не на увесь педагогічний колектив (тобто всі вчителі повинні були б звертати увагу на те, як учні сидять за партами, як стоять біля дошки, яка в них хода та ін., щоб запобігти розвиток скривлення хребта та інші порушення постави). Унаслідок цього з переходом школярів із класу в клас зростала кількість учнів з порушеннями постави, плоскостопістю, короткозорістю та ін. [8]. Більшість старшокласників після закінчення школи виключали з свого режиму дня фізичні вправи та зводили до мінімуму гігієнічні процедури [6].
У зв’язку з цим науковцями (Л.Жданов, В.Філиппович) особлива увага зверталася на неприпустимість недооцінки фізичного виховання як шкільного предмету, на необхідність підвищення його статусу та вдосконалення організації для забезпечення належного стану здоров’я школярів, достатнього рівня їхньої фізичної підготовки [8].
У 50-60-х роках активно пропагувалося та здійснювалося гігієнічне виховання школярів. Так, науковцями (М. Антропова, С. Бріль, А. Ликова, В. Крижанівська) було виділено основні складові гігієнічного виховання школярів, а саме: режим дня, гігієна сну, умови перебування вдома та в школі, домашня робота, гігієна праці, гігієна фізичного виховання,
особиста гігієна, харчування та гігієна одягу та взуття. Усі ці компоненти гігієнічного виховання здебільшого відносилися до формування здорового способу життя особистості у школі, а не у родині.
До справи гігієнічного виховання учнів активно залучалися шкільні лікарі, котрі повинні були здійснювати контроль за фізичним розвитком дітей та гігієнічний контроль за фізичною культурою в школі; виявляти хворих дітей та запобігати хворобам; сприяти забезпеченню гігієнічного режиму у школі, контролю за навчальним навантаженням дітей у школі та вдома, режимом дня; вести гігієнічний контроль за шкільними меблями, шкільним харчуванням, санітарним обладнанням й благоустроєм шкільного будинку і шкільної земельної ділянки; проводити профілактику інфекційних захворювань у школі [25, с. 262-264].
Шкільними лікарями було розроблено низку рекомендацій щодо дотримання гігієнічного режиму в школах, покращення санітарного стану шкіл, відмови від навчання в другу зміну, скорочення навчальних програм та обсягу підручників, а також домашніх завдань. Пропонувалося також відмінити іспити при переході в наступний клас, скасувати вступні іспити до навчальних закладів. Ці рекомендації у вигляді доповідної записки було направлено до директивних органів України (ЦК КП (б) України і Рада Міністрів України), які позитивно поставилися до цієї ініціативи та здійснили низку заходів з оздоровлення режиму дня школярів [20, с. 157].
Слід звернути увагу на те, що в розглядуваний період питання необхідності контролю правильності чергування праці й відпочинку учнів, запобігання перенавантаження їх навчальною, громадською роботою та виробничою працею стали пріоритетними завданнями педагогічної громадськості.
Характерною ознакою досліджуваного етапу було також усвідомлення педагогічною громадськістю значущості спільної роботи педагогів і лікарів та скоординована діяльність учителів, педіатрів, гігієністів, шкільних лікарів. Цілеспрямована взаємодія керівників шкіл, учителів, шкільних лікарів мала позитивні результати: відбулося певне покращення фізичного розвитку школярів, зниження частоти хронічних захворювань, туберкульозної інтоксикації, викликаних труднощами післявоєнного життя [1].
Важливим засобом формування здорового способу життя школярів у досліджуваний період було трудове виховання. В розглядуваний період трудове виховання школярів набуло особливої значущості. Це було наслідком прийняття закону СРСР «Про зміцнення зв’язку школи з життям та про дальший розвиток системи освіти в СРСР» (1958 р.) [10, с. 11-12.]. Цей закон головним завданням радянської школи визначав підготовку учнів до життя та до суспільно корисної праці, що вимагало встановлення тісного зв’язку між навчанням та працею.
Поєднання навчання з виробничою працею сприяло включенню школярів у систематичний та організований труд, посильний для їхнього здоров’я та віку. Разом з тим особливий наголос на виробничій праці школярів закономірно актуалізував питання
необхідності дотримання гігієни труда учнівської молоді. Шкільні медичні працівники активно вивчали вплив умов праці на здоров’я працюючих школярів, розробляли оздоровчі заходи, що сприяли створенню оптимальних умов праці, зміцненню й формуванню здоров’я.
На етапі, що досліджується, принципово інший підхід до формування здорового способу життя школярів розроблявся і втілювався в освітню практику українським дидактом-практиком В.Сухомлинським, у виховній системі якого піклування про здоров’я школярів було на першому місці [27].
Дослідження В.Сухомлинського, його особистий досвід роботи з дітьми та підлітками, умови та засоби формування здорового способу життя стали яскравим прикладом для звичайних шкіл, зробили вагомий внесок у розвиток педагогічної думки. Педагогічна система В.Сухомлинського дає максимум можливостей для формування та збереження здоров’я школярів. Педагог докорінно змінив уяву викладачів про формування, зміцнення, збереження та розвиток фізичних й духовних сил учнів [14, с. 47-50.].
50-60-ті роки ознаменувалися проведенням перших комплексних психолого-педагогічних досліджень (М.Антропова, В.Волкова), що були орієнтовані на виявлення впливу факторів освітнього середовища (насамперед навчального навантаження, включаючи заняття як у школі, так і вдома) на здоров’я учнів (працездатність, ступінь втоми, увага, стан зорових функцій) [1, 3].
Для розглядуваного етапу характерною була також активізація громадсько-педагогічної думки й обговорення проблеми формування здорового способу життя школярів на науково-практичних конференціях різного рівня, зокрема на започаткованих у 1962 р. конференціях з фізичного виховання [16].
Водночас разом із певними позитивними змінами в розв’язанні питань формування здорового способу життя школярів, необхідно відмітити недостатню увагу вчених досліджуваного періоду до розкриття сутності, змісту здорового способу життя старшокласників, розробки форм і методів його формування.
Другий етап (70-80-ті рр.. ХХ століття) характеризувався активним розвитком проблеми формування здорового способу життя старшокласників, якому сприяло насамперед залучення нашої країни до діяльності світової спільноти під егідою ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я), спрямованої на пошук нових шляхів покращення здоров’я людини. Започаткування такої діяльності відбулося в Канаді, де на початку 70-х рр.. було опубліковано звіт міністра охорони здоров’я і добробуту про «Новий підхід до охорони здоров’я канадців», який фактично змінив уяву суспільства про підхід до формування власного здоров’я [23, с. 205-212.]. У звіті зокрема було чітко вказано на те, що медичне обслуговування, на якому б рівні воно не знаходилося, має лише незначний вплив на стан здоров’я, здебільшого все залежить від способу життя людини. До того ж, дослідником М.Лалондом було визначено основні перспективи формування здорового способу населення, які виявля-
ються значно дешевшими, а ніж фінансування медицини. Оприлюднення звіту було позитивно сприйнято Всесвітньою організацією охорони здоров’я та зумовило проведення низки досліджень з даної проблеми в різних країнах світу під егідою цієї організації.
Гучного розголосу набула Міжнародна конференція з першочергових заходів у галузі охорони здоров’я в м. Алма-Ата (1978 р.). На конференції було прийнято так звану Алма-атинську декларацію, де було розроблено й проголошено концепцію досягнення здоров’я для всіх як глобальний рух. Ця концепція, як і «Звіт Лалонда», була оприлюднена у вигляді документу ВООЗ «Глобальна стратегія «Здоров’я для всіх до 2000 року» [12].
Широко відомою у світі стала «Оттавська хартія» (1986 р.), тези, положення та принципи якої й до нашого часу слугують орієнтирами для країн-членів ВООЗ щодо покращення здоров’я та формування здорового способу життя населення. Особливістю хартії було те, що в ній було виділено основні напрями для формування здорового способу життя (сприяння впровадженню «здорової політики»; створення сприятливих природних і соціальних середовищ; розвиток активності громад і організацій; розвиток персональних навичок здорового способу життя; переорієнтація пріоритетів систем охорони здоров’я від лікування на профілактику) та визначено передумови для забезпечення здоров’я людини (мир, дах над головою, соціальна справедливість, освіта, харчування, дохід, стабільна екосистема, сталі ресурси) [28, с. 35-61.].
Усесвітньою організацією охорони здоров’я на період з 1984 по 1989 рр. було прийнято Генеральну програму, в якій указувалося на необхідність «посилити виховну та просвітницьку роботу серед населення, що буде спрямована на пропаганду здорового способу життя, придбання знань про заходи зі зміцнення здоров’я та профілактики захворювань». Особлива увага в цій програмі зверталася на формування навичок здорового способу життя у дітей та підлітків, тому що ці основи закладаються вже на ранніх етапах життя. З використанням основних положень цієї програми вченим усього світу пропонувалося розробити нові більш ефективні програми як шкільного, так і позашкільного фізичного виховання дітей та підлітків [32, с. 3-4.].
Важливе значення для розвитку проблеми формування здорового способу життя мала Міжнародна нарада з питань шкільного фізичного виховання, що відбувалася за участю делегатів з 21 країни в Женеві (1986 р.). У доповіді ВООЗ «Допомогти мільярдам дітей засвоїти навички здорового способу життя» здоров’я людини проголошувалося основною цінністю життя та було запропоновано вирішити таке завдання: «пошук та практична реалізація можливих шляхів формування в школярів навичок здорового способу життя». Щодо програми з формування навичок здорового способу життя, то вона повинна бути складена з урахуванням вікових особливостей дітей шкільного віку та містити як теоретичну частину, так і навчання практичним навичкам. Тобто кожна дитина повинна стати активним учасником програми [32, с.
3-4.].
Серед головних досягнень у Радянському Союзі в галузі вирішення проблеми формування здорового способу життя школярів стало обговорення даної проблеми на державному рівні, відбиття її в низці державних документах, а саме: Конституція СРСР (1977 р.), постанови Кабінету Міністрів СРСР «Всесоюзний фізкультурний комплекс «Готовий до праці і оборони СРСР (ГПО)» (1972 р.), «Про подальше піднесення масовості фізичної культури і спорту» (1981 р.), «Комплексна програма розвитку фізичної культури і спорту в країні на 1982-1985 роки і на період до 1990 року», «Про реформу загальноосвітньої та професійної школи» (1984 р.), «Комплексна програма робіт з посилення профілактики захворювань та зміцнення здоров’я населення СРСР на період до 1990 року» (1989 р.) та ін.
Унаслідок актуалізації питань і виділення завдань виховання здорового молодого покоління в державних документах значно зміцнився авторитет фізичного виховання.
Піднесенню авторитету фізичного виховання, широкому та свідомому залученню учнівської молоді до формування здорового способу життя значною мірою сприяло проведення у СРСР Олімпійських ігор (1980 р.). Усе більше й більше заходів проводилось під гаслом олімпійських надій та підготовки учнівської молоді до олімпійських стартів. У цей час визначався для майже кожного школяра та кожного класу кожної школи свій рівень олімпійських стартів. Така етапність проведення здоров’язберігаючих та здоров’ярозвивальних заходів сприяла все більш широкому охвату та свідомому залученню учнівської молоді до занять фізичною культурою та спортом.
На досліджуваному етапі міцні позиції завоював й гігієнічний складник формування здорового способу життя. На думку вчених, гігієнічне виховання школярів мало стати невід’ємним складником усього шкільного навчально-виховного процесу та бути спрямоване на виробку усвідомленого ставлення до виконання гігієнічних правил, розуміння користі гігієни для здоров’я, на формування знань та вмінь з охорони та зміцнення свого здоров’я й здоров’я оточуючих, гігієнічно правильну організацію трудової діяльності та її вплив на всебічний розвиток особистості, на виховання звичок здорового способу життя [11].
Закріплення позицій гігієнічного виховання учнів значною мірою було зумовлено оздоровчим аспектом освітньої реформи (1984 р.).
Так, відповідно до «Основних напрямів реформи загальноосвітньої та професійної школи» [22], де була сформульована провідна концепція розвитку тогочасної системи народної освіти та вперше офіційно було поставлено питання про здоров’я дітей, перед школою були поставлені такі завдання:
- усунути перевантаження школярів та покращити постановку трудового виховання;
- організувати щоденні заняття з фізичної культури;
- приділити більшу увагу питанням оволодіння учнями знаннями в галузі гігієни з метою ознайом-
лення підростаючого покоління з особливостями людського організму, з результатами впливу на нього різних факторів навколишнього середовища, прищеплювання вмінь та навичок з догляду за своїм організмом;
- дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог у оформленні шкільного приміщення, коридорів, класів;
- посилити роль родини у вихованні дітей та зв’язок сім’ї й школи у справі виховання здорового покоління.
Слід відмітити, що цей документ готувався в умовах тоталітарного режиму, а отже, питання здоров’я учнів, як і інші проблеми реформи школи, мали пев-ною мірою декларативний характер.
Разом з тим реформа школи спонукала науковців до проведення значної кількості досліджень, спрямованих на виробку рекомендацій щодо дотримання гігієнічних вимог до навчально-виховного процесу, до розробки комплексних експериментальних програм медико-гігієнічного виховання учнів (правила особистої гігієни, питання профілактики шкідливих звичок, перш за все куріння, алкоголю тощо) учнів у вигляді спеціальних уроків (годин здоров’я), включення окремих тем у шкільні дисципліни (переважно природни-чонаукового циклу), факультативних занять.
Ученими була звернута увага на те, що більшість гігієнічних звичок та навичок школярів повинні вироблятись з урахуванням вікових особливостей психічного та анатомо-фізіологічного розвитку дитини й, як правило, прищеплюватися в родині. Як система, гігієнічне виховання має складатися з гігієнічного навчання - передачі гігієнічних знань, що систематизуються вимогами батьків, підкріплені їхнім позитивним прикладом. З самого маличка батьки мають привчають дитину до чистоти. Для цього повинні створюватись певний режим, систематично перевірятися чистота постілі, столу, рук тощо. Таким чином, виконання дитиною постійних вправ призведе до появи певних звичок та навичок [13].
Протягом розглядуваного періоду науковцями було здійснено низку досліджень виховання гігієнічних навичок у родині. Було також налагоджено зв’язок педагогічних та медичних установ - лікарсько-педагогічний контроль. Такий контроль передбачав спостерігання за школярами на уроках фізичної культури та підчас позакласних занять, медичне обстеження та контроль за фізичним розвитком та станом здоров’я школярів [21, с. 59].
Таким чином, шкільна реформа 1984 р. надала міцний імпульс розвитку питань зміцнення здоров’я підростаючого покоління та формування здорового способу життя учнів.
На етапі, який вивчається, термінологічний апарат досліджуваної проблеми збагатився новим терміном
- «валеологія». Уперше це поняття було введено І. Брехманом у його праці «Людина і біологічні активні речовини» (1980 р.), що була видана в Москві та Лондоні. На думку автора, валеологія об’єднує в собі провідні ідеї та положення з різноманітних галузей наукового знання: медицини, екології, психології, фі-
зичної культури. Валеологія базується на принципово нових підходах до розуміння феномена здоров’я людини, його законів і механізмів зберігання, укріплення та удосконалення. Покликанням валеології є розробка оптимальних та результативних прийомів залучення людини в оздоровчу діяльність [2, с. 69].
Не дивлячись на те, що термін «здоровий спосіб життя» широко використовувався в усьому світі (підтвердженням цьому були «Звіт Лалонда», Алма-атинська декларація, Оттавська хартія та ін.), у вітчизняному науковому колі ця категорія міцно затвердилася лише в 1982 р. Це відбулося завдяки працям ученого Ю.Лисицина, який узагальнив численні дослідження цього поняття, що здійснювалися в межах міжнародного руху за здоровий спосіб життя під егідою ВООЗ [28].
Установлено, що позитивний вплив на розвиток досліджуваної проблеми на розглядуваному етапі мало утвердження концепції діяльнісного та особистісно-орієнтованого підходів як теоретичної основи для розробки питань виховання взагалі та формування здорового способу життя школярів зокрема [4; 7; 3].
Орієнтація освіти на гуманізацію педагогічного процесу, накопичення сукупності знань про здоров’я людини, з одного боку, незадовільний стан шкільництва - з іншого, зумовили виділення в педагогіці вищої школи (друга половина 80-х рр.) нового напряму, пов’язаного з підготовкою майбутніх учителів до формування здорового способу життя школярів [31].
Однак і на цьому етапі розвиток досліджуваної проблеми неможливо оцінювати однозначно. З одного боку, він був плідним, оскільки психолого-педагогічний доробок того часу орієнтував школу на всебічне розв’язання питань формування здорового способу життя школярів. З іншого боку, спостерігався значний розрив між високим рівнем теоретичного обґрунтування підходів до забезпечення здорового способу життя учнівської молоді та обмеженістю їх утілення в життя (внаслідок відсутності необхідного фінансування, нестачі відповідних педагогічних кадрів). Отже, до кінця 80-х рр. ХХ століття не було сформовано комплексну систему зі збереження й зміцнення здоров’я школярів, формування їхнього здорового способу життя.
Третій етап (90-ті рр. ХХ століття). Одержання Україною незалежності, зміна цінностей суспільно-історичного розвитку викликали до життя значний інноваційний потік. Рух до незалежності держави прискорив процес реформування школи. За роки розбудови національної системи освіти у змісті шкільної освіти відбулися суттєві зміни. Однак процес її реформування далеко не завершено. Він відбувався й відбувається у виключно складних умовах: одночасно з прийняттям нової законодавчої бази, економічної нестабільності, недостатнього наукового забезпечення, відсутності широкомасштабних експериментів та ін.
Проведений теоретичний аналіз свідчить про те, що приєднання України до Конвенції ООН про права дитини та Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей (1991 р.) вимагало певних конкретних урядових дій для створен-
ня сприятливих умов розвитку дітей та вплинуло на ставлення держави до питань охорони здоров’я дітей і підлітків. Україна активно сприйняла світові тенденції відносно поліпшення стану здоров’я населення через освіту.
Економічні труднощі, погіршення екологічних умов, значне зниження рівня життя більшої частини населення, скорочення державної і особливо суспільної системи спортивних організацій для школярів та молоді, перехід фахівців в інші сфери діяльності, скорочення матеріально-технічної бази спорту і системи змагань, що відбулись в державі, значно вплинули на стан здоров’я школярів.
Статистичні дані свідчать, що біля 60 % школярів шкіл України мали порушення статури, у 30 % - неврози, у 30-40 % - відхилення від норми у серцево-судинній системі тощо. В той же час постійно зменшувалась кількість дітей, які залучені до системи занять у дитячо-юнацьких спортивних школах (ДЮСШ): так у 1994 році займалися в секціях 372 тисячі, а у 1997 році - 275 тисяч [29].
З отриманням незалежності в Україні було прийнято низку документів, де здоров’я людини, формування її здорового способу життя визначено як пріоритетні завдання держави та системи освіти, а саме: закон України «Про фізичну культуру і спорт» (1993 р.); Державна програма «Освіта» (1993 р.); «Концепція неперервної валеологічної освіти в Україні» (1994 р.); Конституція України (1996 р.); Національна програма «Діти України» (1996 р.); Комплексна програма «Фізичне виховання - здоров’я нації» (1998 р.); закон України «Про загальну середню освіту» (1999 р.), Національна програма патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства (1999 р.) та ін.
Значущим моментом для розвитку проблеми формування здорового способу життя учнів було прийняття «Концепції неперервної валеологічної освіти», спрямованої на збереження та зміцнення здоров’я учнівської молоді шляхом формування валеологічного світогляду, виховання свідомого й дбайливого ставлення до власного здоров’я [15].
Серед основних завдань валеологічної освіти було виділено такі: формування в учнів дбайливого та бережливого ставлення до свого здоров’я як найвищої цінності; створення в учнів сталих мотиваційних установок на здоровий спосіб життя як на одну з головних умов формування та зміцнення фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я; прищеплення навичок особистої гігієни як важливого компонента формування особистості; профілактика шкідливих звичок і наркотизму та боротьба з ними [32, с.13.]. До того ж, валеологічна освіта передбачала низку різновидів позакласної роботи з оздоровлення, які мали тісний зв’язок з такими дитячо-юнацькими організаціями як «Пласт», «Соколи», «Зелений світ», «Рух за здоровий спосіб життя», роботою спортивних клубів [17].
Прийняття концептуальних нормативних документів щодо освіти України зумовило перегляд підходів до конструювання змісту шкільної освіти, зокрема
введення такої навчальної дисципліни, як «Основи безпеки життя», спрямованої на засвоєння учнями теоретичних та практичних знань з власної безпеки й формування здорового способу життя [30, с. 36-38.].
Паралельно постало й питання про забезпечення шкіл учителями, які б володіли відповідними знаннями, вміннями та навичками, були здатні до впровадження в навчально-виховний процес новітніх технологій, спрямованих на формування у школярів основ знань про здоров’я та безпечний спосіб життя. Але, нажаль, Міністерством освіти України тільки в 1998 р. була затверджена «Навчальна програма нормативної дисципліни «Безпека життя» для вищих закладів освіти» [31, с. 8-10.].
Слід зазначити, що розв’язання проблеми формування здорового способу життя школярів протягом 90-х роках здебільшого спиралося на основні принципи валеології (збереження, зміцнення та формування здоров’я) [9]. Це зумовило введення в загальноосвітніх школах, окрім дисципліни «Основи безпеки життя», таких курсів, як «Основи валеології» та «Основи здоров’я».
На етапі, що вивчається, з огляду на проблему формування здорового способу життя школярів не втратило своєї значущості фізичне виховання, орієнтоване на розвиток необхідних рухових якостей з урахуванням морально-вольових якостей, потреби в систематичних самостійних заняттях фізичними вправами як в школі, так і поза її межами.
Як свідчить аналіз джерел, дещо поступилося своїми позиціями трудове виховання учнів (постійно зменшувалася кількість годин на трудове навчання, а згодом й з навчальних планів вилучалася обов’язкова суспільно корисна праця, допрофесійна та професійна підготовка старшокласників Це було зумовлено тим, що зі здобуттям незалежності перед школою постало нове завдання формування творчої, освіченої, активної особистості, а трудова підготовка відійшла на другий план [19, с. 33-35.].
На розглядуваному етапі в загальній шкільній освіті вивчалися питання гігієнічного виховання, розроблялися рекомендації з дотримання гігієнічних вимог до організації навчальних занять, проводилася просвітницька робота з профілактики паління, алкоголізму та наркоманії, а також розроблялися й широко впроваджувалися авторські програми, спрямовані на збереження, зміцнення та формування здоров’я школярів; формування в учнів ціннісного ставлення до свого здоров’я, а саме: «Основи здорового способу життя» І-ХІ класи (С.Волкова, Г.Кружило, М.Левін, І.Ляхова) [26], «Здоров’я школяра» для І-Х класів (В.Горащук) [5].
На етапі, який вивчається, відбулося розширення категоріального апарату досліджуваної проблеми за рахунок уведення нових понять, зокрема таких, як:
- «школа здоров’я» - навчальний заклад, що реалізує комплексний підхід до збереження й зміцнення здоров’я школярів. Головним завданням такої школи є така організація режиму відпочинку та праці школярів, створення таких умов для навчання, які б забезпечили високу працездатність на протязі всього
навчального часу та дозволили б відсунути стомлення та уникнути перевтомлення школярів [24, с. 18];
- «здоров’язберігаючий навчально-виховний процес» і «здоров’язберігаючі освітні технології», тобто такі, що відповідають віковим та індивідуальним можливостям учнів.
Особливо підкреслимо, що концептуальні положення педагогічної валеології протягом досліджуваного етапу плідно впроваджувалися в освітню практику, зокрема через організацію діяльності вітчизняних «Шкіл здоров’я».
Виникнення цих шкіл у системі освіти України пов’язано з тим, що наша країна в 1995 р. приєдналася до Проекту зі створення «Шкіл здоров’я» (або «Шкіл сприяння здоров’ю»), розробленого в 1991 р. Європейською Комісією, Радою Європи та Всесвітньою організацією охорони здоров’я [33].
Надання педагогічній громадськості професійної свободи сприяло виникненню в Україні низки освітніх закладів («Школа розуміння», «Школа розвитку», «Школа діалогу культур» та ін.), що працювали за авторськими програмами розвитку дитини. Ці програми успадкували ідеї відомих педагогів-гуманістів минулого, а також базувалися на сучасних концепціях роз-вивальної освіти, діалогічного навчання, особистісно-орієнтованого підходу та ін.
З огляду на предмет нашого дослідження особливий інтерес викликає заснування українських валь-дорфських шкіл, що відбувалося протягом розглядуваного етапу, починаючи з 1992 р.
Науково-методична система здоров’язбереження дитини, формування здорового способу життя учнів вальдорфської школи базується на концепції салюто-генезу. Мета реалізації цієї концепції - забезпечення здорового виховання тілесно-фізичної сфери дитини як основи вільного розвитку її душевного-духовного складника. Завдання полягають у таких основних аспектах: зміцнення фізичної конституції дитини; вироблення відчуття «когерентності» (співпричетності зі світом); розвиток стресостійкості (гнучкості до зовнішніх впливів) [18, с. 92-94].
Провідними теоретичними ідеями, на яких ґрунтується процес здоров’язбереження вальдорфських школярів, є [18, с. 92-94]:
- сутність людини як тілесно-душевно-духовної істоти, психічна структура якої виявляється в єдності мислення, відчування й волі. Людське здоров’я є врегульованою взаємодією тілесних та душевно-духовних функцій і видів діяльності, в якій пріоритетну роль має найвищий принцип людини - її духовні індивідуальні сили;
- кожна людина має своє власне індивідуальне здоров’я, на стан якого впливають як спадкові фактори, так і навколишнє середовище, зокрема процеси навчання й виховання;
- уявлення про розвиток людини в ритмі семи років (основного салютогенетичного ритму). Об’єктом здорового розвитку дитини в початковій школі переважно є її емоційно-почуттєва сфера, фізіологічна основа якої - ритмічна система (система органів дихання й кровообігу), в основній та старшій школі - розумова
сфера, фізіологічна основа якої нервово-відчуттєва система.
Основними вимогами до вальдорфського здоров’язберігаючого процесу є: підвищення ролі предметів художньо-практичного циклів до рівня загальноосвітньої галузі; використання у процесі вивчення академічних дисциплін художнього елементу; розвиток рухової активності; подолання вікових та індивідуальних криз за допомогою «терапевтичного потенціалу» всіх шкільних предметів; цілеспрямована робота з учнівською ритмікою [18, с. 92-94].
Як свідчить освітня практика, реалізації вальдорф-ської системи здоров’язбереження школярів дозволяє: сформувати здорові звички (раціонального харчування, особистої гігієни, рухової активності, ритму праці й відпочинку), забезпечити високу працездатність, спритність, координованість тіла і рухів, адекватність тактильних відчуттів, витривалість, стійкість до хвороб (високий імунітет); розвити душевну стабільність (відчуття впевненості й радості в житті, уміння поводитися з емоціями і почуттями; внутрішнє ставлення до морального, прекрасного, істинного), соціальну компетентність і мобільність (відкритість і поглиблений інтерес до взаємодії з навколишнім світом, уміння співчувати й співпереживати, здатність до співпраці з іншими людьми); сформувати адекватну самооцінку своїх можливостей, довіру до своїх здібностей; настанову на успіх у житті; інтелектуальну активність (розвиненість пам’яті, фантазії, уяви, спостережливості), індивідуальну ініціативність; творчість, самостійність, відповідальність у прийнятті рішень; самовідданість, наполегливість, захопленість своєю роботою [18, с. 92-94].
Висновки.
Проведений науковий пошук дозволив виявити й недоліки, які заважали прогресивному розвитку питань формування здорового способу життя старших учнів на етапі, що вивчається.
По-перше, окремі проекти, що реалізовувалися в межах експериментальних здоров’язберігаючих шкіл, не були масовими. Учні традиційних шкіл не отримували системні знання про своє здоров’я й про те, як його зберегти. Це було зумовлено розпорошеністю, несистематизованістю інформації, що школярі отримували на уроках біології, фізичної культури, основ безпеки життєдіяльності. До того ж, валеологія з навчальних планів шкільної освіти була виключена (1997 р.) через відсутність повноцінно розробленої фундаментальної наукової бази, кваліфікованих спеціалістів-учителів, навчальних посібників.
По-друге, через недостатність державного фінансування відбувалося значне зменшення кількості організацій (клубів, гуртків), що проводили фізкультурно-оздоровчу роботу серед школярів; скорочувалися робочі місця як учителів загальноосвітньої школи, так і педагогів, котрі працювали з учнівською молоддю за місцем мешкання. Такий стан реальної освітньої практики, поряд з іншими негативними чинниками (екологічними, соціально-політичними), негативно вплинув на учнівське здоров’я: воно протягом 90-х рр. значно погіршилося.
Отже, на межі третього тисячоліття виник значний розрив між методолого-теоретичним обґрунтуванням механізмів розвитку здорового способу життя та недостатньою розробкою науково-методичного, організаційного забезпечення формування здорового способу життя учнів.
Література
1. Антропова М.В. Гигиенические требования к организации уроков труда в школьных учебных мастерских / М.В. Антропова, Л.М. Михайлова, Г.П. Сальникова, Ц.Л. Усищева //Гигиена политехнического обучения. - М.: Издательство Академии педагогических наук РСФСР, 1959. - С. З - 7.
2. Брехман И.И. Введение в валеологию - науку о здоровье / И.И. Брехман. - Л.: Наука, 1987. - С. 69.
3. Волкова Н.В. Гигиеническое воспитание школьников / Н.В. Волкова. - М.: «Медицина», 197З. - 2З с.
4. Выготский Л.С. Собрание сочинений: в 6 т. / Л.С. Выготский. -М.: Педагогика, 1981-1985. - Т.З: Проблемы развития психики.
- З66 с.
5. Горащук В. Программа учебного предмета «Основы валеоло-гии» для учащихся общеобразовательных школ / В. Горащук. -Луганск: ЛГПИ, 1994. - 18 с.
6. Государственный архив Xaрьковской области: фонд 2, опись
З2, дело № 49 (1950 г.) - Об упорядочении внутреннего распорядка школ, режима дня школьников, об улучшении медикосанитарного состояния начальных, семилетних и средних школ.
7. Государственный архив Xaрьковской области: фонд Р - 4695, опись 4, справа № 596 - Звіт про роботу шкіл міста Xaрковa.
8. Жданов Л.Н. Актуальные проблемы физического воспитания в школе / Л.Н. Жданов, В.И. Филиппович //Советская педагогика.
- М., 1962. - № З. - С. З1-З7.
9. Зайцев ГК. Валеология. Культура здоровья / ГК.Зайцев, А.ГЗайцев: [книга для учителей и студентов педагогических специальностей]. - Самара: Издательский Дом «БАXPАX-М», 200З. - 272 с.
10. Закон об укреплении связи школы с жизнью и о дальнейшем развитии системы народного образования в СССР. - М.: Известия советов депутатов трудящихся СССР, 1958. - С. 11-12.
11. Зверев И.Д. Воспитание учащихся. - В кн.: Воспитание и развитие учащихся в процессе обучения биологии в 5 - 10 классах / И.Д. Зверев. - М.: Просвещение, 1976. - 148 с.
12. Здоровье для всех к 2000 году // Материалы ВОЗ при ООН, 1995.
13. Зільман С.Л. Гігієнічне виховання учнів: Посібник для вчителів / С.Л. Зільман, В.Л. Зільман, С.М. Шевченко. - К.: Радянська школа, 1988. - 124 с.
14. Іонова О.М. В.О. Сухомлинський про виховання здорової дитини / О.М. Іонова, О.В. Омельченко // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. -Xaрків: XДАДМ (XXffl), 2006. - № 11. - С.47-50.
15. Концепція неперервної валеологічної освіти в Україні // Шкільний курс «Валеологія»: Зб. матеріалів / В. Горащук, Т. Бойченко, Н. Вадзюк та ін. - К.: Освіта, 1994. - С. 5-19.
16. Кулинко Н.Ф. Развитие физической культуры в советской общеобразовательной школе (1959 - 1967 гг.): автореф. на соискание ученой степени канд.. пед. наук: спец. 1З 7З4 «Теория и методика воспитания и спортивной тренировки» / Н.Ф. Кулинко. - М., 1970. - 25 с.
17. Лотоненко А.В. Культура физическая и здоровье: Монография / А.В. Лотоненко, Г.Р. Гостев, С.Р. Гостева, О.А. Григорьев. - М.: Еврошкола, 2008. - 450 с.
18. Лукашенко О.М. Здоровотворні педагогічні ідеї Рудольфа Штайнера / О.М. Лукашенко // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - Xaрків: XДАДМ, 2007. - № 9. - С. 92-94.
19. Мадзігон В.В. Розвиток організаційно-педагогічних форм шкільного виробництва (друга половина XX століття). Монографія / В.В. Мадзігон. - К.: Педагогічна думка, 2007. -160 с.
20. Марзеев А.Н. Записки санитарного врача / А.Н. Марзеев. - К.: Киев. обл. типогр., 1965. - 174 с.
21. Минаев Б.Н. Основы методики физического воспитания школьников: Учеб. пособие для студентов пед. спец. высш. учеб. заведений / Б.Н. Минаев, Б.М. Шиян. - М.: Просвещение, 1989.
- 222 с.
22. О реформе общеобразовательной и профессиональной школы. Сборник документов и материалов. - М.: Политиздат, 1984. -
112 с.
23. Піндер Л. Новий погляд на структуру: Вивчення становища щодо розвитку політики пропагування здоров’я в Канаді / Л. Піндер //Пропагування здоров’я. - Видавництво Оксфордського університету, 1988. - Т 3. - № 2. - С. 205-212.
24. Попов С.В. Валеология в школе и дома (О физическом благополучии школьников) / С.В. Попов. - СПб.: Союз, 1997. - 256 с.
25. Посібник для шкільних лікарів і вчителів / За ред. О.М. Марзеєва.
- К.: Держ. мед. вид-во УРСР, 1952. - 283 с.
26. Програми курсів основ природничих дисциплін за вибором для загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій. - К.: Освіта, 1994. - 72 с.
27. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: у 5 т. / В.О. Сухомлинсь-кий. - К.: Радянська школа, 1976-1977. - Т1. - 654 с.
28. Цільова комплексна програма розвитку футболу в Україні на 1997 - 2002 роки // Урядовий кур’єр. - 1997. - № 118-119. - 3 липня.
29. Чемакин И.М. Кодификация законодательства о физической культуре, спорте и туризме / И.М. Чемакин // Правоведение. -1984. - № 1. - С. 20 - 30.
30. Чернишова Є.Р Стан підготовки майбутнього вчителя до формування в учнів основ знань щодо здоров’я та безпеки життєдіяльності / Є.Р Чернишова // Рідна школа. - К., 2003. -грудень. - С. 8-10.
31. Шенделева С.В. Подготовка будущих учителей к формированию культуры здоровья школьников в педагогических вузах России (1918 - конец 90-х гг. XX в.): автореф. дис. на соискание учен. степени канд. педаг. наук: спец. 1З.00.01 «Общая педагогика, история педагогики и образования» / С.В. Шенделева. - Чита, 2008. - 2З с.
32. Ярхам К. Формирование навыков здорового образа жизни у школьников / К. Ярхам // Физическое воспитание и спорт в школах зарубежных стран: тематическая подборка. - М.: ЦООНТИ
- ФиС, 1989. - № 4. - С. З-4.
33. Health Promoting Schools - an investment in education, health and democracy. Case study. First Conference of the European Network of Health Promoting Schools, Greece 1-5 may 1997. Technical Secretariat WHO Regional Office for Europe. - Copenhagen, Denmark. -17 p.
Надійшла до редакції 22.0З.2010р.
Єрмакова Тетяна Сергіївна tatiana-iermakova@rambler.ru
