CC BY
37
Z.Yurynets, B.Bayda; Lviv. Nats..un-named Ivan Franko ... - Lviv, LNU .. Ivan Franko, 2014 - 184 p. 5. Amitabh Bhargava. Credit Risk Management Systems In Banks. - ICICI. Feb. 10, 2000. - 38 p. 6. Doing business in 2015 / [Elektronnyy resurs]. Rezhym dostupu: http://www.doingbusiness.org/data /exploretopics/paying-taxes 7. Doing business in 2014 / [Elektronnyy resurs]. Rezhym dostupu: http://www.doingbusiness.org/data/exploretopics/paying-taxes 8. Global Risks 2015 Report. A Global Risk Network Report / World Economic Forum. - January. - 2015 / [Elektronnyy resurs]. Rezhym dostupu: http://www.globalriskguard.eom/9.The 2014 NGO Sustainability Index for Central' and Eastern Europe and Eurasia // USAID. - 2015. - Seventh Edition (June 2004). / [Elektronnyy resurs]. Rezhym dostupu: <http://www.globalriskguard.com/>
УДК 340.12 О. З. Галамай
Львiвський державний ушверситет внутршшх справ здобувач кафедри теори та ютори держави i права, конституцшного та мiжнародного права
ПРИРОДНО-ПРАВОВИЙ АНАЛ1З ПРАВА ТА ЗВИЧАЮ
© Галамай О. З., 2016
У статт з позицш новггшх знань i досягнень науки, сучасного позитивного передового досвщу юридично! практики дослщжуються та порiвнюються природно-правова основа права та звичаю.
К'лючов1 слова: право, звичай, природа права, природа звичаю, природно-пра-вовий звичай, фiлософiя права.
О. З. Галамай
ЕСТЕСТВЕННО-ПРАВОВОЙ АНАЛИЗ ПРАВА И ОБЫЧАЯ
В статье с позиций новейших знаний и достижений науки, современного положительного опыта юридической практики исследуются и сравниваются естественно-правовая основа права и обычая.
Ключевые слова: право, обычай, естество права, естество обычая, естественно-правовой обычай, философия права.
O. Z. Galamay
NATURAL-LEGAL ASPECTS AESTHETIC CULTURE LAWYER
The article from the standpoint of modern knowledge and science, modern positive excellence in legal practice are investigated and compared natural and legal framework of law and custom.
Key words: law, custom, nature law, custom nature, natural law tradition, philosophy of
law.
Постановка проблеми. Звичай, здебшьшого, ввдомий yciM правовим системам, проте його регулятивна роль та особливосп взаемоди i3 правом мають велику розматсть у сучасному свт. Звичай як джерело права визнавався споконвшу. Але його роль у регулюванш правових ввдносин змшювалася на рiзних етапах державного розвитку. З розвитком суспшьства, держави й права, звичай, а разом з ним i звичаеве право, правовий звичай поступово витюнялись законами та шшими формами й шститутами права, ставали другорядними джерелами права.
Це успадкований стереотипний спошб поведшки, який е звичним i досить ввдомим для члешв окремого суспшьства чи сощально!' групи внаслвдок постшного й одномаштного його застосування до тотожних життевих ситуацш [1, с. 92].
Вим, слвд насамперед вiдмежувати звича", що збереглися як пережиток минулого i не вiдповiдають сучасному розумiнню гвдносп i свободи особистостi, вiд звича1в, вироблених у процесi спшьно!' дмльносл людей i корисних для держави та суспшьства. Хоча звичай не е панiвним джерелом права в сучаснш Украiнi, але вiн не ввдшшов назовсiм.
Аналiз досл1дження проблеми. Слвд зазначити, що сьогоднi в науковш лiтературi проблемi спiвiснування, взаемодй та формування права та звичаю придшяеться не значна увага. Зазвичай вона розглядалася в руст теоретико-юторичних проблем, таких як джерела права, правових системи свггу тощо. Проте наша спроба пов'язана iз дослвдженням вказаних явищ з позицii фшософи права.
В украiнськiй i зарубiжнiй юридичнiй лiтературi низка аспектiв проблеми ствюнування права та звичаю знайшла свое вiдображення в працях таких учених, як П. О. Недбайла, А. П. Ткача, Л. Л. Потарикша, А. Б. Дубровша, О. О. Шевченко, Д. С. Сусла, В. В. Цветкова, С. О. Макогона, Б. М. Баб1я, А. П. Таранова, В. А. Леховича, П. П. Михайленка, А. А. Рогожина, I. Софронова, О. Ф. Скакун, Р. С. Павловського, В. С. Кульчицького, А. Й. Пащука, В. I. Калиновича, В. Г. Со-куренка, Б. I. Тищика, I. О. Грекова, О. В. Сурилова, В. Горшеньова, С. Сливки та шших. Спшьним для цих наукових розввдок е дослвдження природи вказаних явищ та й складових елеменпв, через призму порiвняльного аналiзу. Тому нам хотшося б звернути увагу саме на природно-правовi аспекти права та звичаю.
Мета статп полягае у дослвдженш та тзнанш природно-правових аспектiв права та звичаю в сучасному правовому пол^ й науковш ощнщ певних схожих та ввдмшних рис зазначених правових явищ.
Виклад основного матерiалу. Як свiдчить проведений нами аналiз джерелознавчоi бази дослвдження, щодо спiввiдношення права та звичаю, вони в силу своеi Вторично!' схожостi тiсно пов'язанi один з одним. Проте в такш сукупносп вказанi природно-правовi явища не виступали об'ектом окремого наукового вивчення чи дослвдження.
Звичай ввдкрае iстотну роль у регуляцй рiзних сторiн суспшьного життя, як i право. Вони тюно пов'язанi з правом, мораллю, культурою, полiтикою, релiгiею, iншими сощальними нормами. Iсторично право як система норм великою мiрою походить ввд звичаiв, якi санкцiонувалися публiчною владою у силу практичноi необхiдностi [2, с. 75]. Вже в цьому полягае 1хня генетична спорiдненiсть. Такий процес генетично!' спорiдненостi е постшним i тривае постiйно, вiн продовжуеться i зараз, бо право формуеться не тшьки "зверху", але i "знизу", з народних глибин, коршня, традицiй [3, с. 225].
Звичаi прийнято визначати як стiйкi i достатньо поширенi в певнiй сферi правила поведiнки, якi в результат багатократного, тривалого повторення стають звичкою, звичаем, якi дотримуються добровольно. Не дарма говорять: "звичка - друга натура" [4, с. 240].
Дотримання деяких звича1в (обрядiв, ритуалiв, церемонш) е для особистостi не менш iмпе-ративною вимогою, нiж виконання законодавчих правил та розпоряджень, бо тут, як правило, ввдчуваеться жорсткий тиск громад^^ думки, пересудiв i чутки оточення; боязнь пiддатися осуду з боку знайомих, друзiв, колег; небажання виявитися в становищi людини, що не поважае загальноприйнят норми поведшки (гостиннiсть, добросусiдство, пошана старших; присутшсть на похоронах, вираз ствчуття рiдним i близьким покiйного, традицм вiдзначати рiзнi радiснi подii, неофщшш свята, днi народження, весшля, новосшля i iн.).
Звичаi зобов'язують... (нгби спрацьовуе моральний, психологгчний чинник щодо Ххнього дотримання - О. С.) Але зобов'язують силою внутршнього iмперативу шдиввда. Немовби мають у свош природi примусовий (виконавський) елемент права й певну системшсть у !'х використанш (передаються з поколiння в поколшня).
В юридичнiй науцi звичаi пвдроздшяються на правовi (звичаеве право) i неправовi, або загальносуспiльнi. Правовi звичаi тому i називаються правовими, що вони одержують ввдобра-
ження в прав^ ним охороняються, захищаються, набуваючи тим самим юридично! сили. Одт з них прямо закршлюються в законi, iншi лише маються на увазi, третi логiчно витшають з тих або iнших правових норм. Найчастше вони просто згадуються, що означае, нiби на пвдсввдомому рiвнi, що ними можна керуватися.
Що ж стосуеться неправових (загальносуспшьних) звича'в, то !х дуже багато, i тi з них, як мають прогресивний характер, право пвдтримуе; до iнших ставиться байдуже (нейтрально), оскшьки вони не заподiюють тяко! шкоди, з третiми (шкiдливими) веде боротьбу, прагне витюнити !х ("кушвство" у державнiй владi, "телефонне" право, пияцтво, яке притаманне тим чи шшим сферам дмльносл людини, деяк мiсцевi традици гiрських народiв чи певних специфiчних мiсць посилення народу - калим, викуп наречено!', кровна помста, феодальш пережитки в шм% рiзного роду забобони i т.д.) [5, с. 80].
Особливе положення в системi сощальних норм займають звича! - це такi правила поведшки, якi складаються в певному суспшьному середовищi, передаються з поколшня в поко-лiння, виступають природною життевою потребою людей, а в результат 'хнього багаторазового повторення та ефективного врегулювання суспшьних вiдносин стають звичними для них. Вони дещо менш пов'язанi з правом, шж, наприклад, моральнi норми, але не е нейтральними.
Дослвджуючи процес ствввдношення мiж правом i звичаем, потрiбно зазначити, що це е складний процес. Пiд час характеристики ствввдношення вказаних явищ, на нашу думку, можна видшити чотири компоненти: едтсть, вiдмiннiсть, взаемод1я i суперечностi. Уважне зктавлення права i звичаю, з'ясування взаемозв'язкiв мiж ними дозволяють глибше пiзнати обидва цi природно-правовi явища.
Gднiсть права i звичаю полягае в тому, що:
1) вони е рiзновидами сощальних норм, як створюють в сукупносл цiлiсну систему нормативного регулювання i через це володтоть деякими загальними рисами, в них едина нормативна основа;
2) право i звичай переслвдують одн i тi ж цiлi й завдання - впорядкування i вдосконалення суспiльного життя, внесення в нього органiзуючих начал, розвиток i збагачення особи, захист прав людини, затвердження iдеалiв гумашзму, справедливостi;
3) в права i звичаю один i той же об'ект регулювання - суспшьш ввдносини (тшьки в рiзному об'емi), вони адресуються до одних i тих же людей, шарiв, груп, колективiв; iхнi вимоги багато в чому збтаються;
4) право i звичай як нормативн явища визначають межi належних i можливих вчинюв суб'ектш, служать засобом виразу i гармотзаци особистих i суспшьних iнтересiв;
5) право i звичай у фшософському планi е надбудовними категор!ями, обумовлен перш за все економiчними, а також полiтичними, культурними й шшими детермiнуючими чинниками, що робить !'х соцiально однотипними в цьому суспшьс™ або в цiй формацii;
6) право i звичай виступають як фундаментальш загальноiсторичнi цiнностi, показники сощального i культурного прогресу сусп1льства, його творчi i дисциплiнуючi начала [6, с. 63].
Проте разом iз загальними рисами право i мораль мають суттевi вiдмiнностi, володiють своею специфшою. Вказiвка на своерiднiсть цих феномешв мае, мабуть, важливiше значення, шж констатац]я !'х схожостi. Саме тому онтолопчш статуси i ознаки права та звичаю заслуговують пильного порiвняльного аналiзу.
Прикметнi особливостi цих явищ такк
1. Право i звичай розрiзняються перш за все за способами !'х встановлення, формування. Як вiдомо, правовi норми створюються або санкщонуються державою i лише державою (або з його згоди деякими суспшьними оргашзацмми), нею ж ввдмшяються, доповнюються, змiнюються. В цьому сенсi держава е полiтичним творцем права; правотворчють - його виняткова прерогатива. Тому право виражае не просто волю народу, а його державну волю i виступае не просто регулятором, а особливим, державним регулятором [7, с. 113]. По-шшому формуеться звичай. Його норми створюються не державою безпосередньо, i вони взагалi не е продуктом яко'сь спещально!' цшеспрямовано!' дмльносп, а виникають i розвиваються спонтанно в процесi практично!' дiяльностi
людей. Для того, щоб звичай отримав право на кнування, не n0Tpi6H0 згоди влади; достатньо, щоб його визнали "санкщонованим" самi учасники сощального спшкування - класи, групи, колективи, т люди, хто бажае ним керуватися. На вiдмiну вiд права, звичай мае неофщшний (недержавний) характер. Це зовсiм не означае, що держава не впливае на становлення звичаю. Така дм виявляеться по багатьох напрямках: через право, полггику, вдеолопю, засоби масово!' iнформацiï, всю систему ввдносин, але безпосередньо вона звичай не встановлюе. В будь-якш державi дiе тшьки одне, нею ж створюване право, тодi як звичай не е единим i однорвдним, вiн диференцiюеться вiдповiдно до класового, нацiонального, релiгiйного, професiйного i шшого подшу суспшьства.
2. Право i звичай розрiзняються за методами ïхнього забезпечення. Якщо право створюе держава, то вона його i забезпечуе, охороняе, захищае. За правом стопъ апарат примусу, який стежить за дотриманням правових норм i карае тих, хто ï^ порушуе, бо норма - не прохання, не порада, не побажання, а владна вимога, велшня, розпорядження, звернуте до всiх члешв суспшьства i пвдкршлюване в ïхнiх же штересах можливiстю примусити. 1ншими словами, юридичш норми мають загальнообов'язковий, незаперечний характер. Зввдси не випливае, що кожна окремо взята норма належить до всiх. Йдеться про принцип - про те, що в правi об'ективно закладений примусовий момент, без якого воно не було б ефективним регулятором життед1яльносп людей, атрибутом влади. Але право затверджуеться, проводиться в життя не тшьки i не стшьки за допомогою "карального меча". Загроза санкцш - потенцшна, на випадок конфлiкту iз законом. Адже бiльшiсть громадян дотримуеться правових норм добровольно, а не пвд страхом покарання. Використовуються, звичайно, i методи переконання, виховання, профилактики, щоб спонукати суб'ектiв до правопорядку. Реалiзацiя - складний процес. 1накше забезпечуються норми звичаю, якi спираються не на силу державного апарату, а на силу громадсь^' думки. Порушення звичаевих норм не тягне за собою втручання державних оргатв.
3. Право i звичай розрiзняються за формою ï^ виразу, фшсаци. Якщо правовi норми закрш-люються в спещальних юридичних актах держави (законах, указах, ухвалах), групуються за галузями й шститутами, систематизуються (зводяться) для зручносл користування до вiдповiдних коде^в, статутiв, що становлять загалом об'емне i розгалужене законодавство, то норми звичаю не мають подiбних чггких форм виразу, не враховуються i не обробляються, а виникають i юнують в сввдомосл людей - учасниюв суспшьного життя. ïхня поява не пов'язана з волею законодавщв або шших ошб [8, с. 134].
4. Право i звичай розрiзняються за характером i способам ïхньоï ди на сввдомють i поведiнку людей. Якщо право регулюе взаемини мiж суб'ектами з погляду !'хшх юридичних прав i обов'язюв; правомiрного - неправомiрного, законного - незаконного, караного - некараного, то звичай пвдходить до людських вчинюв iз позицiй добра i зла, похвального i ганебного, чесного й ганебного, благородного i неблагородного, совкт^ чесл та ш. 1ншими словами, в них рiзнi ощнш критери, соцiальнi мiрки.
5. Право i звичай розрiзняються за характером i порядком ввдповвдальносл за 1'х порушення. Протиправнi ди спричиняють за собою реакщю держави, тобто не просто ввдповвдальшсть, а особ-ливу, юридичну ввдповвдальшсть, причому порядок ïï покладання чiтко регламентований законом -вш мае процесуальний характер. Його дотримання таке ж обов'язкове, як i дотримання мате-рiальних правових норм. Людина караеться ввд iменi держави, тому до юридичноï ввдповвдальносл не можна притягнути в довшьнш формi [9, с. 240]. 1ншою е вiдповiдальнiсть за порушення звичаю. Тут чiткоï процедури немае. Покарання виражаеться в тому, що порушник пвддаеться суспшьному осуду, до нього застосовуються заходи суспiльноï дiï (догана, зауваження, виключення з органiзацiï i т.п.) [10, с. 21].
6. Право i звичай розрiзняються за рiвнем вимог, що пред'являються до поведшки людини. Цей рiвень набагато вищий у нормах звичаю, яю у багатьох випадках вимагають ввд особи набагато бшьше, тж юридичний закон, хоча вш i передбачае за деяю протиправнi дiï досить суворi санкцiï. Наприклад, норми звичаю беззастережно засуджують будь-яю форми нечесностi, брехш, наклепу, обману i т.д., тодi як право присiкае найнебезпечнiшi "х прояви. Звичай не терпить нiякоï антигромадськоï поведiнки, в чому б вона не виражалась, тодi як право карае найбшьш злiснi випадки таких ексцесiв.
7. Право i звичай розрiзняються за сферами ди. Звичаевий npocTip набагато ширший за пра-вовий, межi ïx не збiгаються. Право, як ввдомо, регулюе далеко не все, а найважлив™ сфери суспшьного життя (власнiсть, влада, праця, управлiння, правосуддя), залишаючи поза своею регламентацiею таю аспекти людських вiдносин, як, наприклад, любов, дружба, товариство, взаемодопомога, смаки, мода, особист пристрастi, i т.д. Право не повинне переходити своï межi i втручатись у сферу "вшьних i добровшьних душевних р^в". Вторгнення його в цi зони було б, по-перше, неможливим через непридаттсть ïx до зовтшнього контролю; по-друге, непотрiбним i безглуздим з погляду державних iнтересiв; по-трете, просто недемократичним, антигуманним, "тоталiтарним". Тут дтоть iншi соцiальнi норми, традици, звички, звичай Звичай на ввдмшу вiд права проникае у вш сфери i осередки суспшьства, ïï оцiнкам пiддаються у принципi вш види i форми взаемин мiж людьми [1, с. 269]. Проте слвд пам'ятати, що сфери ди права i звичаю не ствпадають лише частково. Спiввiдношення тут таке: все, що регулюеться правом, регулюеться i звичаем, але не все, що регулюеться звичаем, регламентуеться правом.
8. Нареши, в права i звичаю рiзнi юторичш долi. Звичай "старший за вшом", стародавнiй, вш завжди iснував i буде юнувати в людському суспiльствi, тодi як право виникло лише на певному ступет соцiальноï еволюци i в майбутньому ïx долi також, можливо, розшдуться. Не в тому сенш, що право "вiдiмре", а в тому, що воно буде все бшьше наближатися до норм звичаю.
Таю загальт та прикметш ознаки права i звичаю. При цьому само собою зрозумшо, що меж^ що сполучають i роз'еднують щ два явища, не залишаються статичними. Вони динамiчнi, мiнливi, змiщуються в той або шший бiк в xодi суспшьного розвитку пiд впливом змш, що вiдбуваються. Те, що в у свш час регулюеться правом, шше - може стати об'ектом лише ди звичаю i навпаки. Навпъ у межах одного типу суспшьства, але на рiзниx етапах його розвитку спiввiдношення мiж правом i звичаем змiнюеться [11, с. 20].
З Ясного взаемозв'язку вказаних регуляторiв витiкае така ж тюна "х соцiальна i функщо-нальна взаемод1я. Вони пiдтримують один одного у впорядкувант суспшьних ввдносин, позитивному впливi на особу, формувант в громадян належноï юродино!1 й етичноï культури, правосвiдомостi. ïxнi вимоги багато в чому ствпадають: ди суб'ектiв, заоxочуванi правом, заохо-чуються i звичаем. Звичай засуджуе вчинення правопорушень i особливо злочитв. В оцiнцi таких дмнь право i звичай едит. Звичайно, ютина конкретна, тому можуть бути таю дiяння, вiдносно яких звичай або шдиферентний, або навiть не засуджуе "х, наприклад, вiдмова свiдкiв сввдчити проти родичiв i iн. Вим, право i звичай щодо абсолютное' бiльшостi правопорушень займають едину позищю.
У процесi здiйснення своïx функцш право i звичай допомагають один одному в досягненш загальних цшей, використовуючи для цього властивi ним методи. Вiдомо, що рiзнi кримшогенш елементи у низцi випадкiв намагаються обшти закон або навiть прикритися ним, створити види-мiсть правомiрноï дiяльностi. Тут якраз i покликаний повною мiрою заявляти про себе звичай, бо для подiбниx суб'екпв найнеприемнiше - це осуд оточення.
Право i звичай плвдно "ствпрацюють" у сферi вiдправлення правосуддя, дмльносп органiв правопорядку, юстицiï. Виражаеться це в рiзниx формах: при дозволi конкретних справ, аналiзi можливих життевих ситуацiй, протиправних дiй, а також особи правопорушника. Фактичнi обставини багатьох справ ощнюються iз залученням як юридичних, так i етичних критерив, без яких неможливо правильно визначити ознаки таких, наприклад, дмнь, як хуиганство, наклеп, образа, приниження чесл i гiдностi, понять цинiзму, корисп, користолюбства [11, с. 18-19].
Правовi норми служать i повиннi служити проводниками звичаю, закрiплювати i захищати етичт засади сусп1льства. Й ефективтсть права багато в чому залежить ввд того, наск1льки повно, адекватно воно виражае щ вимоги. Сила закотв у сто разiв збшьшуеться, якщо вони спираються не тшьки на владу (особливий апарат), але i на звичай. Своею чергою, д1я звичаю, як i шших сощальних норм, чималою мiрою залежить вщ чггко функцiонуючоï юридичноï системи. Адже всi цi регулятори формують едине нормативне поле.
Тiсна взаемод1я норм права i звичаю не означае, що процес цей рiвний, гладкий, безконф-лiктний. Мiж ними можуть виникати i досить часто виникають гос^ суперечносп, колiзiï,
розбiжностi. Звичаевi i правовi вимоги не завжди i не у всьому узгоджуються, а нервдко прямо протистоять один одному. Щ суперечност мають i сощальне, i дiалектичне походження, витiкають з ди закону едностi i боротьби протилежностей.
Слвд сказати, що оптимальне поеднання звичаевого i юридичного завжди було проблемою, яка важко виршувалася у вшх правових системах. I, як показуе досввд, iдеальноï гармони тут звичайно досягти не вдаеться - суперечносл неминуче зберiгаються, виникають нов^ поглиблю-ються старi. ïх можна якоюсь мiрою згладити, ослабити, зменшити, але не зняти повшстю.
Зрозумшо, окремi з них можна усунути, iншi - не припустити, але загалом як об'ективне явище вони залишаються [12, с. 24].
Причини суперечностей мiж правом i звичаем полягають уже в ïхнiй специфщ, в тому, що в них рiзнi методи регуляцiï, рiзнi пiдходи, критерiï при оцiнцi поведшки суб'ектiв. Мае значення неадекватнiсть ввдображення ними реальних суспшьних процесiв, iнтересiв рiзних соцiальних шарiв, груп, клашв. Розбiжностi мiж правом i звичаем зумовлет складнiстю i суперечнiстю самого життя, нескшченною рiзноманiтнiстю ситуацiй, появою нових тенденцш у суспшьному розвитку, неоднаковим рiвнем етичноï i правовоï свiдомостi людей, мiнливiстю соцiальних умов i ш.
Право за своею природою бшьш консервативне, воно неминуче ввдстае вiд перебiгу життя, до того ж, в ньому самому чимало колiзiй. Навпъ найдосконалiше законодавство мютить недолiки. Звичай бшьш динамiчно, активнiше i еластичнiше реагуе на змши, якi вiдбуваються. Цi два явища розвиваеться нерiвномiрно, в звичаях переважають елементи гнучкосл, стихiйностi [13, с. 49].
Право i звичай не антиподи, а "суперники", вони по^зному ощнюють однi i ri ж факти, мiж ними тоню граш i взаемнi переходи. На цьому грунп нерiдко вiдбуваються "зггкнення", оскшьки звичай вимагае вiд людини набагато большого, нiж право. Нервдко виникають ситуаци, коли закон щось дозволяе, а звичай забороняе, i навпаки, закон забороняе, а звичай дозволяе. Ввдсутшсть же згоди i "взаеморозумшня" мiж ними позначаеться врештьрешт на регулятивних i виховних можливостях обох цих засобiв. Потрiбне коректування вiдповiдних норм, гармонiзацiя звичаевоï i правовоï свiдомостi.
Висновки. Незважаючи на тюний взаемозв 'язок права та звичаïв, ïхнi спiльнi риси, звичаï i норми права вiдрiзняються один ввд одного за походженням, формою виразу, способу забезпечення реалiзацiï. Якщо звичаï з 'явилися з виникненням людського суспшьства, то норми права юнують у державно-органiзованому суспiльствi. Якщо звичаï не закрiплюються в спещальних актах, а мiстяться в сввдомосп людей, то норми права юнують у певних формах. Якщо звичаï забезпечуються силою громад^^ думки, то норми права можуть реалiзовуватися i з урахуванням можливостi державного примусу. Одт звичаï мають прогресивний характер, iншi е шкiдливими, i право веде з ними боротьбу. Деяю з них досить розумш: заборона пити вино нареченому i нареченш, пращвникам в днi жнив i т.д. Це так зваш добрi традицiï, якi слiд вiдрiзняти ввд псевдотрадицш.
1. Петрович З. Правовий звичай як форма вираження права в сучасному сустльствг // З. Петрович / Форум молодих науковщв Львгвщини. -Льв1в, 2011. - № 5. - С. 90-93. 2. Толкачова Н. Правовий звичай - форма права та регулятор сустльних вгдносин / Н. Толкачова / Проблеми державотворення i захисту прав людини в Укралнг. - Льв1в, 2007. - № 7. - С. 74-76. 3. Сав'як О. В. Правовий звичай у системi джерел Конституцшного права Украти. / О. В. Сав'як // Держава i право. - Ктв, 2007. - № 36. - С. 225-231. 4. Сав'як О. В. Конституцшно-правовий звичай, конституцшна звичаевють та конституцшна традиця: проблеми iдентифiкацiï категорш // О. В. Сав'як //Держава i право. - Ки'гв, 2007. - № 37. - С. 240-246. 5. Сав'як О. В. Правовий звичай в конституцшному правi Укрспни: досвiд i перспективи / О. В. Сав'як // Бюлетень МШстерства юстици Украти. - 2007. - № 10. - С. 77-89. 6. 1ванський Р. Д. Правовий звичай-джерело староруського карного права // Р. Д. 1ванський // Науковий вюник ДнтрДУВС. - 2007. - № 3. -С. 63-69. 7. Кучинська Ю. Правовий звичай як джерело правоохоронног та правозахисног дiяльностi держави: iсторико-географiчний екскурс вiд минулого i до сьогодення / Ю. Кучинська //
Мехатзм правового регулювання правоохоронног та правозахисног дiяльностi в умовах формування громадянського суспшьства. - Ктв, 2009. - № 11. - С. 112-114. 8. Яворська О. С. Звичаеве право як сощальний регулятор цивтьних вiдносин / О. С. Яворська // Науковий вкник Львiвського державного утверситету внутршшх справ. Серiя юридична. - 2013. - № 2 - С. 129-137. 9. Гладка Г. Л. Звичаеве право як невiд,eмна складова розвитку укралнськог державностi: с торико-правовий аспект / Г. Л. Гладка // Швденноукра'шський правничий часопис. Харюв, - 2011. -№ 1. - С. 240-244. 10. Маринич Л. В. Звичаеве право як чинник формування нащонального права / Л. В. Маринич // Сучасш проблеми правовое системи i державотворення в УкраШ: збiрник тез доповiдей. Килв, 2011. -№ 27-28 - С. 20-22. 11. Бачур Б. С. Звичаеве право Укрални: походження, генезис / Б. С. Бачур // Вкник О1ВС. - Одеса, 2000. - № 3 - С. 14-20. 12. Селiхов Д. А. Звичаеве право Украти ктця 19 - початку 20 ст. та його застосування в практиц волосних судiв / Д. А. Селiхов // Вкник запорЬзького юридичного тституту. - Запорiжжя, 2000. - № 4. - 241 с. 13. Паньонко I. М. Звичаеве право Запорiзьких козаюв / I. М. Паньонко // Вкник Львiвського утверситету внутршшх справ. Серiя юридична. -Львiв, 1999. - № 34. - 149 с.
REFERENCES
1. Petrovych Z. Pravovyy zvychay yak forma vyrazhennya prava v suchasnomu suspil'stvi [Legal practice as a form of law in modern society] Forum molodykh naukovtsiv L'vivshchyny. - L'viv, 2011., Vol. 5. 90-93p. 2. Tolkachova N. Pravovyy zvychay - forma prava ta rehulyator suspil'nykh vidnosyn [Legal practice - a form of law and regulator of social relations] Problemy derzhavotvorennya i zakhystu prav lyudyny v Ukrayini. - L'viv, 2007., Vol. 7. pp.74-76. 3. Sav"yak O. V. Pravovyy zvychay u systemi dzherel Konstytutsiynoho prava Ukrayiny [Legal practice in the system of sources of constitutional law in Ukraine.] Kyiv, Publ. Derzhava i pravo. 2007. Vol.36., pp. 225-231. 4. Sav"yak O. V. Konstytutsiyno-pravovyy zvychay, konstytutsiyna zvychayevist' ta konstytutsiyna tradytsiya: problemy identyfikatsiyi katehoriy [Constitutional and legal custom, zvychayevist constitutional and constitutional tradition: the problem of identifying categories] Publ. Derzhava i pravo. Kyiv, 2007. Vol. 37. pp. 240-246. 5.Sav"yak O. V. Pravovyy zvychay v konstytutsiynomu pravi Ukrayiny: dosvid i perspektyvy [Legal practice in constitutional law in Ukraine: experience and prospects] Kyiv, Publ. Byuleten' Ministerstva yustytsiyi Ukrayiny. 2007. Vol. 10. pp. 77-89. 6. Ivans'kyy R. D. Pravovyy zvychay-dzherelo starorus'koho karnoho prava [Legal practice originating Old Russian criminal law] Dnipropetrovsk., Publ. Naukovyy visnyk DniprDUVS., 2007. Vol. 3. pp. 63-69. 7. Kuchyns'ka Yu. Pravovyy zvychay yak dzherelo pravookhoronnoyi ta pravozakhysnoyi diyal'nosti derzhavy: istoryko-heohrafichnyy ekskurs vid mynuloho i do s 'ohodennya Mekhanizm pravovoho rehulyuvannya pravookhoronnoyi ta pravozakhysnoyi diyal'nosti v umovakh formuvannya hromadyans'koho suspil'stva [Legal practice as a source of law enforcement and advocacy States: Historical and geographical overview of past and present] Kyiv, 2009. Vol.11. pp. 112114. 8. Yavors'ka O. S. Zvychayeve pravo yak sotsial'nyy rehulyator tsyvil'nykh vidnosyn [Customary law as a social regulator civil relations] Lviv., Naukovyy visnyk L'vivs'koho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav. Seriya yurydychna. - 2013. -Vo. 2 -pp. 129 -137. 9. Hladka H. L. Zvychayeve pravo yak nevid"yemna skladova rozvytku ukrayins'koyi derzhavnosti: istoryko-pravovyy aspekt [Customary law as an integral part of Ukrainian statehood: historical and legal aspects] Pivdennoukrayins'kyy pravnychyy chasopys. Kharkiv, 2011. Vol.1., pp.240-244. 10. Marynych L. V. Zvychayeve pravo yak chynnyk formuvannya natsional'noho prava [Customary law as a factor in the formation of national law] Suchasni problemy pravovoyi systemy i derzhavotvorennya v Ukrayini: zbirnyk tez dopovidey. Kyiv, 2011. Vol. 27-28. pp. 20-22. 11. Bachur B. S. Zvychayeve pravo Ukrayiny: pokhodzhennya, henezys [Ukraine customary law: origin, genesis] Odesa., Publ. Visnyk OIVS, 2000. Vol.3. pp.14-20. 12. Selikhov D. A. Zvychayeve pravo Ukrayiny kintsya 19 - pochatku 20 st. ta yoho zastosuvannya v praktytsi volosnykh sudiv [Customary Law Ukraine late 19th - early 20th century. and its application in practice, township courts] Visnyk zaporiz'koho yurydychnoho instytutu. Zaporizhzhya, 2000. Vol.4 - 241 p. 13. Pan'onko I. M. Zvychayeve pravo Zaporiz'kykh kozakiv [Customary law Cossacks] Lviv., Publ. Visnyk L'vivs'koho universytetu vnutrishnikh sprav. Seriya yurydychna, 1999. Vol. 34. - 149 p.
