CC BY
44
УДК 616
ЕФЕКТИВН1СТЬ ПРОТИВ1РУСНО1 ТЕРАПП ХВОРИХ НА ХРОН1ЧНИЙ ГЕПАТИТ С ЗАЛЕЖНО В1Д ГЕНЕТИЧНИХ ПОЛ1МОРФ1ЗМ1В СУР2Е1
Дослiдження впливу полiморфiзмiв гену СУР2Е1 на ефектившсть лiкування хворих на хронiчний гепатит С за стандартною схемою пегiнтерферон+рибавiрин виявило, що серед 33 пащенив генотип ББ за полiморфiзмом СУР2Е1 *6 мали 24 (72,7 %) особи, СБ - 9 (27,3 %). Гомозигот СС не виявили. При генотипi СБ у хворих частше спостерiгались рання та швидка вiрусологiчнi вiдповiдi порiвняно з хворими з генотипом ББ (88,9 проти 45,8 %, р = 0,026). У пащенив з генотипом СБ швидше (через 12 тижнiв лжування) вiдновлювався рiвень аланiнамiнотрансферази сироватки кров^ нiж у хворих з генотипом ББ. Лкування хворих на хрошчний гепатит С пегiнтерфероном з рибавiрином було ефективнiшим при наявностi у них генотипу СБ.
Ключов! слова: хрошчний гепатит С, ген С1Р2Е1, генетичш пол1морф1зми.
Хрошчний гепатит С (ХГС) - це актуальна медико-социальна проблема тому, що це захворювання попршуе яшсть життя хворого 1 призводить до розвитку таких ускладнень як цироз печшки та гепатоцелюлярна карцинома [15]. Стандартом лшування ХГС е комбшащя пепльованого штерферону (пепнтерферону) альфа з рибав1рином [5]. Важливим показником ефективносп шгерферонотерапи е ст1йка в1русолопчна ввдповщь (СВВ) - вщсутшсть детекци РНК в1русу через 24 тижня тсля закшчення лшування. Вважаеться, що 99 % пащентпв, як досягли СВВ, повнютю вилшоваш [5]. Однак СВВ при застосуванш ще! схеми фармакотерапи досягаеться ттльки у 56-63 % хворих [5, 8]. Кр1м того, дане лшування супроводжуеться розвитком велико! юлькосп ускладнень [5, 8]. Важливе значення також мае висока вартють терапи [11].
У зв'язку з цим, виникла необхвднють прогнозування результат1в терапи. Перш за все, це дозволить на початковому етап лшування ввдбрати пащенпв, яким протипоказана штерферонотерашя. По-друге, надасть можливють пвдбрати оптимальну схему лшування в умовах обмежено! матер1ально! здатност пащенпв. Для обгрунтованого прогнозу ефективност л1кування важливо розушння ймов1рносп розвитку СВВ у пащента, а, з шшого боку, в1ропдносп прогреси хвороби в найближч1 роки, якщо лшування не буде призначено.
На розвиток СВВ, тобто ефектившсть фармакотерапи, впливають р1зш фактори: стать, вш, генетичш особливосп, супутш захворювання шфшовано! людини, а також генотип в1русу, р1вень в1русного навантаження та рання в1русолопчна вщповщь на терашю тощо [1, 10]. Проте, велика частина непояснених розб1жностей у результатах л1кування хворих на ХГС дозволяе припустити, що генетичш особливосп шфшовано! людини вщграють чималу роль у ерадикаци в1русу при використанш пепнтерферону + рибав1рину. На результати лшування можуть впливати пол1морф1зми гешв бшшв, як беруть участь у фармакокшетищ та фармакодинамищ лшарських препарат1в [2]. Система бютрансформаци 1 транспортер1в функщонуе для ел1мшацл лшарського засобу, а 11 активнють е головним л1мпуючим чинником, що визначае фармакокшетику препарату [2]. «Учасниками» ще! системи е ферменти I 1 II фаз бютрансформаци [3]. Основним ферментом I фази бютрансформаци е цитохром Р-450 2Е1 (СУР2Б1), який експресуеться головним чином у печ1нки. Вш бере участь у метабол1зм1 лшарських препарат1в та активуе багато преканцерогешв та претоксишв [13]. Генетичш пол1морф1зми можуть впливати на активнють ферменту. Один 1з найбшьш вивчених однонуклеотидних пол1морф1зм1в в 5'-регуляторно! обласп описано Б. Иауа8Ы та сшвав. (1991) [7]. Це замша С на Т в позици -1019. Пол1морф1зм позначають СУР2Е1*5В. Найчаспше цей пол1морф1зм визначають за допомогою рестриктази Я8а1. Алель дикого типу (с1) мае сайт рестрикци для И^а! В мутантному алел1 сайт рестрикци вщсутнш (мутантний алель, с2). Частота мутантного алелю с2 у европейщв становить 2-3 % [4]. У гомозигот с2/с2 спостерпаеться 10-кратне збшьшення транскрипци гена СУР2Е1 1 вщповвдно бтьша юлькють ферменту [7].
1нший пол1морф1зм визначено у 6-му штрош гена (СУР2Е1*6). Це замша Т на А у позици 7632, що призводить до зникнення сайту рестрикци для рестриктази БгаЕ [12]. Алель дикого типу позначають лгтерою Б. Вш мае сайт рестрикци для вщповщно! рестриктази. Мутантний алель позначають С, сайт рестрикци ввдсутнш. У популяци можлив1 3 генотипи - ББ, БС, СС. Мутантний алель асоцшовано 1з тдвищеною транскрипщею гена СУР2Е1 [16]. Частота алеля С у европейщв складае 11 % [14]. Проте в лгтератур1 вщсутш даш стосовно впливу пол1морф1зму гену СУР2Е1 на ефектившсть лшування ХГС.
Метою роботи було здшснити анал1з впливу пол1морф1зм1в СУР2Е1*5В та СУР2Е1*6 гену СУР2Е1 на ефектившсть лшування хворих на хрошчний гепатит С за схемою пегштерферон + рибав1рин.
Матерiал та методи дослщження. Дослщження проведено зпдно вимог ком1си з питань бюетики Одеського нацюнального медичного ушверситету (протокол № 23 ввд 22.06.2012 р.). Обстежено 33 хворих
© Годовая В.В., Остапчук К.В. та тт., 2014
26
на ХГС (28 чоловш та 5 жшок вшом 22-48 рошв), як проходили лшування в Одеськiй клiнiчнiй мюькш iнфекцiйнiй лiкарнi у перiод з 2009 по 2013 р.р. Bci пащенти отримували противiрусну фармакотератю за схемою: пепнтерферон-а-2а (пiдшкiрно в область передньо! черевно! стшки i стегон по 180 мкг на тиждень) + рибавiрин (перорально по 1000 мг на добу) зпдно з Протоколом МОЗ Украши терапл ХГС ввд 08.10.2007 № 626. Проведено ретроспективний аналiз особливостей перебiгу захворювання та лiкування пацiентiв на пiдставi !х iсторiй хвороб. Клiнiчний дiагноз пiдтверджено за допомогою клшшо-лабораторних та молекулярно-генетичних (полiмеразна ланцюгова реакщя) методiв дослiдження. У дослiдження не включали хворих з гепатитом шшо1 етюлогп та хронiчною супутньою патолопею.
Геномну ДНК видiляли з венозно! кровi пацiентiв. Полiморфiзм CYP2E1*5B гену CYP2E1 визначали за методикою S. Hayashi et al. (1991) [7]. Полiморфiзм CYP2E1*6 визначали за методикою S. Kato et al. (1992) [9]. Амптфшащю проводили на амплiфiкаторi «Терцик» фiрми «ДНК технолопя» (Роая). У реакцп використовували набiр реактивiв фiрми «Литех» (Росiя, Москва). При аналiзi полiморфiзму CYP2E1*5B гомозигот за диким алелем позначали с1/с1, гомозигот за мутантним алелем -с2/с2 та гетерозигот - с1/с2. При аналiзi полiморфiзму CYP2E1*6 гомозигот за диким типом позначали DD, гомозигот за мутантним алелем - СС та гетерозигот - CD.
Ефектившсть лшування ощнювали за вiрусологiчною та бiохiмiчною вщповвдями з урахуванням генотитв за геном CYP2E1. Вiрусне навантаження < 800,000 МО/мл до початку лшування вважали низьким, i > 800,000 МО/мл - високим. Для ощнки ефективност лiкування аналiзували швидку вiрусологiчну вiдповiдь (ШВВ) - вщсутшсть РНК вiрусу через 4 тижня лiкування, ранню вiрусологiчну вiдповiдъ (РВВ) - вiдсутнiстъ РНК вiрусу через 12 тижмв лiкування, уповтьнену вiрусологiчну вiдповiдь (УВВ) - вiдсутнiсть РНК вiрусу через 24 тижня лшування а також вiдсутнiсть вiдповiдi (ВВ) - безперервна вiрусемiя. Бiохiмiчну вщповвдь аналiзували за швидюстю вiдновлення рiвня показника цитолiзу - аланiнамiнотрансферази (АлАТ) сироватки кровi. Рiвенъ АлАТ сироватки кровi аналiзували до початку лшування, через 12 та 24 тижня терапи. Контрольна група була представлена 64 здоровими донорами (20 жшок i 44 чоловiка середмм вшом 30 рошв), зразки кровi яких та дан лабораторних дослiдженъ отримали у Одеськш обласнш станци переливання кровi.
Статистична обробка результатiв була проведена за допомогою програм «Statistica v.5.0>> та «Microsoft Excel».
Результати дослщження та ix обговорення. За даними молекулярно-генетичного дослiдження серед хворих на ХГС уа обстеженi мали генотип с1/с1. Генотипи с2/с2 i с1/с2 не виявили, тому в подальшому не вивчали вплив полiморфiзму CYP2E1*5B на ефектившсть лiкування ХГС. Генотип DD мали 24 (72,7 %) хворих, генотип CD - 9 (27,3 %), гомозигот за мутантним алелем СС не було виявлено.
Оскшьки велике прогностичне значення розвитку СВВ е вiрусне навантаження до початку лiкування, був проаналiзовано цей показник у хворих, що обстежувалися. Серед них у 15 (45,5 %) виявлено низьке вiрусне навантаження та у 18 (54,5 %) - високе. Серед хворих з генотипом CD у 4 (44,4 %) ввдзначалось низьке вiрусне навантаження та у 5 (55,6 %) - високе. Серед пащенпв з генотипом DD у 11 (45,8 %) було низьке вiрусне навантаження та у 13 (54,2 %) - високе. Немае ютотних ввдмшностей у вiрусному навантаженн у хворих з генотипами CD та DD (р=0,745).
Не менш важливими у прогнозуваннi розвитку СВВ е швидка та рання вiрусологiчнi вщповвд. Серед обстежених хворих ШВВ i РВВ вiдзначалось у 19 (57,6 %) пащенпв, УВВ - у 10 (30,3 %) i ВВ - у 4 (12,1 %). Серед хворих з ШВВ i РВВ генотип CD мали 8 (42,4 %) пацiентiв, генотип DD - 11 (57,9 %) оаб. Всi хворi з УВВ мали генотип DD (10 оаб, 100,0 %). Серед хворих, у яких була ввдсутня ввдповвдь на проведену фармакотерапiю, 1 (7,1 %) пащент мав генотип CD та 13 (92,8 %) - мали генотип DD. Для того, щоб з'ясувати рiзницю у вiрусологiчнiй вiдповiдi на пегштерферонотератю у хворих з рiзними генотипами за полiморфiзмом CYP2E1*, були поеднано в одну групу пащенти з ШВВ та РВВ (ШВВ+РВВ) та у другу групу - пащенти з УВВ та ВВ (УВВ+ВВ). Частота ШВВ+РВВ та УВВ+ВВ у хворих з рiзними генотипами за полiморфiзмом CYP2E1*6 наведена у рис. 1.
% ШВВ+РВВ Серед 9 хворих з генотипом CD у 8 (88,9 %) оаб була
100т ^^ ШВВ+РВВ та у 1 (11,1 %) УВВ+ВВ. Серед 24 хворих з генотипом
8<>| УВВ+ВВ DD у 11 (45,8 %) осiб була ШВВ+РВВ та у 13 (54,2 %) - УВВ+ВВ.
ШВВ+РВ^^__Таким чином, значно бшьша частина хворих з генотипом CD
мають ШВВ+РВВ н1ж хворi з генотипом DD (88,9 проти 45,8 %, р = 0,026). Вщповщно у достовiрно бiльшоl частини хворих, ям мають генотип DD, була УВВ+ВВ шж у пацiентiв з генотипом CD (54,2 % проти 11,1 %, р=0,026).
Вiдомо, що у хворих, як1 досягли ШВВ та РВВ, значно
Рис. 1. Частота (%) ШВВ+РВВ та пВДвиЩуються шанси досягти СВВ (майже у 90 % [6]). УВВ+ВВ у хворих з р!зними генотипами за Враховуючи дан1 цього дослiдження, можна зробити висновок, що
пол1морф1змом CYP2E1 *6 (достов1рн1сть генотип CD може бути предикторним фактором розвитку СВВ
при пор1внянн1 хворих з генотипами CD i серед хворих на ХГС, яш проходять лiкування за схемою
DD р=0,026). пегiнтерферон+рибавiрин.
60 40 20 0
Важливим критерieм ефективност терапл ХГС е динамша рiвня АлАТ сироватки кровi. Тому спочатку був проведений аналiз середшх рiвнiв даного ферменту у контрольнш групi i хворих на ХГС з генотипами СБ та ББ за полiморфiзмом СУР2Б1*6 (табл. 1). Не вщзначалось iстотних вiдмiнностей у середньому рiвнi АлАТ сироватки кровi у осiб контрольно! групи iз генотипами СБ i ББ (вщповщно 0,38±0,15 i 0,40±0,14 ммоль/л-год, р=0,739). У хворих на ХГС до початку лшування середнiй рiвень АлАТ сироватки кровi становив 1,63±1,2 ммоль/лгод. Причому не було ютотно! рiзницi за цим показником у хворих з генотипами СБ i ББ (вщповщно 1,55±1,66 i 1,83±1,16 ммоль/лгод, р=0,584). Через 12 тижнiв лшування спостерiгалась тенденцiя до зниження середнього рiвня АлАТ кровi серед хворих з генотипом СБ порiвняно з пащентами з генотипом ББ (0,49±0,09 проти 0,81±0,59 ммоль/л год, р=0,495). Така тенденщя вiдзначалась також через 24 тижня лiкування: вмiст цього ферменту в кровi хворих з генотипом СБ становив 0,32±0,11 ммоль/лгод, а у хворих з генотипом ББ 0,65±0,53 (р=0,079).
Таблиця 1
Динамжа середнiх ржнж АлАТ сироватки кров1 (ммоль/л год) у хворих на ХГС залежно вiд
полiмор( |лзму СУР2Е1*б гену СУР2Е1
Термш визначення Показники Генотипи хворих р (ОО-СО)
ОО СО
Контроль (здоров1 особи) М±т % 0,40±0,14 100 0,38±0,1 100 0,739
До початку лкування М±т % (2-1) р (2-1) 1,83±1,16 457,5 0,0006 1,55±1,66 407,9 0,042 0,584
Через 12 тижшв лжування М±т % (3-1) р (3-1) 0,81±0,59 202,5 0,001 0,49±0,09 128,9 0,136 0,495
Через 24 тижня лжування М±т % (4-1) р (4-1) 0,65±0,53 162,5 0,021 0,32±0,11 84,2 0,149 0,079
Наступним етапом до^дження була оцiнка динамiки вщновлення рiвня АлАТ сироватки кровi у хворих з рiзними генотипами порiвняно з контрольною групою (див. табл. 1). У хворих з генотипом СБ швидше вщновлявся середнш рiвень АлАТ сироватки кровi шж у хворих з генотипом ББ. Так, у пащенпв з генотипом СБ до початку лшування спостер^ались значно вищi показники АлАТ сироватки кровi шж у здорових осiб (на 307,9 %, р=0,042). Вже через 12 тижшв лiкування не було ютотних вiдмiнностей у середнiх рiвнях АлАТ сироватки крови у хворих на ХГС та у контролi (ввдповвдно 0,49±0,09 i 0,38±0,15 ммоль/лгод, р=0,136). Через 24 тижшв з початку фармакотерапп пегiнтерфероном i рибавiрином вмют даного ферменту в сироватки кровi залишався в межах здорових о«б i навiть дещо нижчий за контрольних значень (на 15,7 %, р=0,149). 1нша картина спостерiгалась серед пащенпв з генотипом ББ. Середш рiвнi АлАТ сироватки кровi у хворих були значно вищi шж в контрольнш групi не тшьки до початку лiкування, а й через 12 та 24 тижшв. Так, через 12 i 24 тижшв лiкування у хворих на ХГС з генотипом ББ середнш рiвень АлАТ був в межах здорових о«б, але бтьш високим порiвняно з контрольною групою (ввдповвдно на 102,5 i 62,5 %, р<0,05).
Кращi результати лiкування пегiнтерфероном+рибавiрином хворих на ХГС з генотипом СБ тдтверджуються також при аналiзi вiдсотка хворих, як мали рiвень АлАТ у межах здорових о«б (0,1-0,68 ммоль/лгод) серед пащенпв з рiзними генотипами. До лiкування серед хворих з генотипом СБ рiвень АлАТ кровi здорових осiб мали 4 (44,4 %) пащенпв, з генотипом ББ - 4 (16,7 %), р=0,097. Через 12 тижшв лшування у значно бшьшо! частини хворих з генотипом СБ вщзначались вщновлеш рiвнi АлАТ кровi шж з генотипом ББ: 8 (88,9 %) проти 12 (50,0 %), р=0,042. Через 24 тижня рiвень АлАТ сироватки кровi вiдновлювався у в«х хворих (9, 100,0 %) з генотипом СБ та 17 (65,4 %) - з генотипом ББ, р=0,068.
Таким чином, у хворих на ХГС, ям мали в генотип мутантний алель С (з тдвищеною транскрипщею гену), спостер^ались кращi результати лiкування пегiнтерфероном+рибавiрином.
1. Полiморфiзм СУР2Е1*б не впливав на вiрусне навантаження до початку лшування хворих на хронiчний гепатит С. У хворих на хрошчний гепатит С, як мали генотип СО за полiморфiзмом СУР2Е1 *б, часпше спостерiгались швидка та рання вiрусологiчнi вiдповiдi шж у хворих з генотипом ОО при лшуванш пегiнтерфероном+рибавiрином.
2. Полiморфiзм СУР2Е1*б не впливав на середнш рiвень АлАТ сироватки кровi у здорових мешканцiв Одеського регюну.
3. У пацiентiв на хрошчний гепатит С з генотипом СО швидше (через 12 тижшв лiкування) вщновлювався рiвень АлАТ сироватки кров^ нiж у хворих з генотипом ОО.
4. Лшування хворих на хрошчний гепатит С за стандартною схемою пегштерферон + рибавiрин було ефектившшим при наявносп у них генотипу CD.
Перспектиеи подальших дослгджень. В подальшому плануеться вивчення впливу nолiморфiзму CYP2E1*6 на eiddmern результати л^вання ХГС.
1. Блюм Х. Е. Гепатит С: современное состояние проблемы / Х. Е. Блюм // Российский журнал гастроэнтерологии, гепатологии, колопроктологии. - 2005. - Т. 15, № 1. - С. 20-25.
2. Кукес В. Г. Метаболизм лекарственных средств: клинико-фармакологические аспекты / В. Г. Кукес. - М.: Реафарм, -2004. - 203 с.
3. Лакин К. М. Биотрансформация лекарственных веществ / К. М. Лакин, Ю. Ф. Крылов. -М.: Медицина, - 1981. -193 с.
4. Carriere V. Human cytochrome P450 2E1 (CYP2E1): from genotype to phenotype / V. Carriere, F. Berthou, S. Baird [et al.] // Pharmacogenetics. - 1996. - Vol. 6. - Р. 203-211.
5. Clinical Practice Guidelines: Management of hepatitis C virus infection // J. Hepatol. - 2011. - Vol. 55. - P. 245-264.
6. Ferenci P. Peginterferon alfa-2a and ribavirin for 24 weeks in hepatitis C type 1 and 4 patients with rapid virological response / P. Ferenci, H. Laferl, T. M. Scherzer [et al.] // Gastroenterology. - 2008. - Vol. 135, № 2. - Р. 451-458.
7. Hayashi S. Genetic polymorphisms in the 5-flanking region change transcriptional regulation of the human cytochrome P450IIE1 gene / S. Hayashi, J. Watanabe, K. Kawajiri // J Biochem. - 1991. - Vol. 110. - Р. 559-565.
8. Hadziyannis S. J. Peginterferon-alpha2a and ribavirin combination therapy in chronic hepatitis C: a randomized study of treatment duration and ribavirin dose / S. J. Hadziyannis, H. Sette, T. R. Morgan [et al.] // Ann Intern Med. - 2004. - Vol. 140. - Р. 346-355.
9. Kato S. Cytochrome P450IIE1 genetic polymorphisms, racial variation, and lung cancer risk / S. Kato, P. G. Shields, N. E. Caporaso [et al.] // Cancer Res. - 1992. - Vol. 1, № 52(23). - Р. 6712-6715.
10. McHutchison J. Peginterferon alfa-2b or alfa-2a with ribavirin for treatment of hepatitis C infection / J. McHutchison, E. Lawitz, M. Shiffman [et al.] // N. Engl. J. Med. - 2009. - Vol. 361. - Р. 580-593.
11. Matteo R. Economic Assessment of an Anti-HCV Screening Program in Italy / R. Matteo, S. Coretti, A. Gasbarrini [et al.] // Value in health. - 2013. - Vol. 16. - Р. 965- 972.
12. Persson I. Genetic polymorphism of cytochrome P4502E1 in a Swedish population. Relationship to incidence of lung cancer / I. Persson, I. Johansson, H. Bergling [et al.] // FEBS Lett. - 1993. - Vol. 319. - Р. 207-211.
13. Ramaiah S. K. Cytochrome P4502E1 induction increases thioacetamide liver injury in diet-restricted rats / S. K. Ramaiah, U. Apte, H. M. Mehendale // Drug Metab Dispos. - 2001. - Vol. 29. - Р. 1088-1095.
14. Stephens E. A. Ethnic variation in the CYP2E1 gene: polymorphismanalysis of 695 African-Americans, European-Americans and Taiwanese / E. A. Stephens, J. A. Taylor, N. Kaplan [et al.] // Pharmacogenetics. - 1994. - Vol. 4. - Р. 185-192.
15. Wong J. B. Estimating future hepatitis C morbidity, mortality and costs in the United States / J. B. Wong, G. M. McQuillan, J. G. McHutchison [et al.] // Am J Public Health. - 2000. - Vol. 90, № 10. - Р. 1562-1569.
16. Wang S. M. Frequencies of genotypes and alleles of the functional SNPs in CYP2C19 and CYP2E1 in mainland Chinese Kazakh, Uygur and Han populations / S. M. Wang, A. P. Zhu, D. Li [et al.] // J. Hum. Genet. - 2009. - Vol. 54. - Р. 372-375.
ЭФФЕКТИВНОСТЬ ПРОТИВОВИРУСНОЙ ТЕРАПИИ ХРОНИЧЕСКОГО ГЕПАТИТА С В ЗАВИСИМОСТИ ОТ ГЕНЕТИЧЕСКИХ ПОЛИМОРФИЗМОВ СУР2Е1 Годован В. В., Остапчук Е. В.
Исследование влияния полиморфизмов гена СУР2Е1 на эффективность лечения больных хроническим гепатитом С по стандартной схеме пегинтерферон + рибавирин выявило, что среди 33 пациентов генотип ББ по полиморфизму СУР2Е1*6 имели 24 ( 72,7 %) человека, СБ - 9 (27,3 % ). Гомозигот СС не обнаружили.
При генотипе СБ у больных чаще наблюдались ранний и быстрый вирусологические ответы по сравнению с больными, имеющими генотип ББ (соответственно 88,9 и 45,8 %, р = 0,026). У пациентов с генотипом СБ быстрее (через 12 недель лечения) восстанавливался уровень аланинамино-трансферазы сыворотки крови, чем у больных с генотипом ББ.
Лечение больных хроническим гепатитом С пегинтерфероном с рибавирином было более эффективным при наличии у них генотипа СБ.
Ключевые слова: хронический гепатит С, ген СУР2Е1, генетические полиморфизмы.
Стаття надшшла 18.02.2014 р.
EFFICIENCY OF ANTIVIRAL THERAPY OF CHRONIC HEPATITIS C DEPENDING ON GENE POLYMORPHISMS OF CYP2E1 Godovan V. V., Ostapchuk E. V.
The effect of CYP2E1 gene polymorphisms on the efficiency of the treatment of chronic hepatitis C by peginterferon+ribavirin was stadied in 33 patients. Among them genotype DD by polymorphism CYP2E1*6 had 24 (72,7 %) patients, genotype CD - 9 (27,3%) patients.
Genotype CC was not revealed. Patients with genotype CD more often had early and rapid virological responses compared to the patients with genotype DD (respectively 88,9% and 45,8 %, p = 0,026). Patients with genotype CD restored the level of serum alanine aminotransferase faster (after 12 weeks of treatment) than the patients with genotype DD.
Treatment of the patients with chronic hepatitis C with peginterferon and ribavirin was more effective if they had genotype CD.
Key words: chronic hepatitis C, gene CYP2E1, genetic polymorphisms.
Pe^roeHT KaTepHHHyK I.n.
