CC BY
24Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 21 (60). № 2. 2008 г. С. 363-371.
УДК 325.83 "1902-1931" (460)
Тимощук О.О.
БОРОТЬБА НАРОД1В ТА 1СТОРИЧНИХ ОБЛАСТЕЙ ЮПАНП ЗА АВТО-НОМНИЙ СТАТУС В УМОВАХ МОНАРХ1ЧНОГО РЕЖИМУ РЕСТАВРАЦИ АЛЬФОНСА XIII I ДИКТАТУРИ ГЕНЕРАЛА ПРИМО ДЕ РИВЕРА
(1902 - 1931 РР.)
У статп автор анашзуе виникнення нацюнально-визвольних рухiв в юпанських iсторичних областях (Каталонiя, Кра!на Баскiв, Галiсия), якi виникли як у вщповщь на реакщю на полiтику центрашзацп Альфонса XIII i диктатуру генерала Прiмо де Ривера, i з'явилися однiй з причин краху остантх.
Ключовi слова: нацюнально-визвольт рухи, iсторичнi областi 1спанп, регiони.
Пiсля скасування авторитарного режиму генерала Франко вщбулося становлення сучасно! конституцшно! системи 1спанИ, визначено! Основним законом держави 1978 р. Офщшно за формою устрою ця кра!на е унiтарною державою. Але фактично Iспанiя складаеться iз рiзноманiтних автономних утворень. I сьогоднi можливо стверджувати, що втiлення принципу автономп вщносно територiальних одиниць усiх рiвнiв дозволило врегулювати нацюнально-культурш протирiччя i консолiдувати полiетнiчну iспанську нацiю iз збереженням одночасно державно! цiлiсностi. Така модель державного устрою дозволила оргатчно врахувати географiчнi, iсторичнi, нацюнальш особливостi кра!ни.
Бiльша частина територп кпани розташована на Пiренейському швостров^ до И складу входять острови: Балеарськi та Пiтузькi у Середземному мор^ а також Канарсью в Атлантичному океанi, крiм того кпанп належать мiста Сеута та Мелшья, що знахо-дяться на Африканському континента Iспанiя - одна з найвисокопршших кра!н Свропи. Тому для не! характерна рiзка вiдокремленiсть природних районiв, що вщмежовуються чiткими прськими рубежами. З цим частково пов'язане виникнення та розвиток юторичних кра!в держави. Iспанiя - кра!на з еттчно неоднорiдним населен-ням. На цш територп сформувались чотири народи: кастильщ (власне iспанцi), каталонцi, гашсшщ та баски. Iспанцi складають приблизно 75 % населення. Мови цих народiв визнанi офiцiйними поряд iз кастильською (офiцiйна форма юпансько!) у вщповщних автономних регiонах для обох сторш [1, с. 163].
Укра!на мае низку сшльних рис з кпашею в географiчному, iсторичному, нацiональному аспектах. Украшсью землi, геополiтично розташованi на цившзацшному зламi, також вiдчули в сво!й юторп вплив рiзних еттчних мiграцiй, релiгiй, культур i мов, шдлягали iноземним завоюванням, входили до складу багатонацюнальних iмперiй, наслщком чого, як i в кпани, став щшеттчний склад населення сучасно! Укра!ни при унiтарному державному устрой
Разом з тим, укра!нське законодавство, на вщмшу вщ iспанського, користуеться офiцiйно визначеним Законом вщ 25 червня 1992 р. юридичним поняттям „нацюнальт
меншини", натомiсть, не визнаючи юридично поняття „регюни" У стадй юридично1 розробки вже тривалий час знаходиться пов'язане iз нацiональними меншинами поняття „коршний народ". Полггичш дискусп iз цього приводу викликають певну суспiльну напругу, використовуються радикальними полiтиками i окремими екстремiстськими особами. Так звана „кримська карта", розйрування яко! спираеться на не типовють iснування у складi уттарно1 держави теритс^ально! автономп, використовуеться i за-кордонними державними дiячами для внесення в украшський i кримський сощум щей федералiзацil Украши чи утворення нащонально-теритс^ально1 автономи в Криму. Проживання в нашiй державi i кримськш автономп нацiональних меншин, яю мають за кордоном юторичну державу-батькiвщину (поляки, болгари, вiрмени, греки, молдавани та шшГ), i, якi И не мають (кримсью татари, русини, караши, лемки, бойки, гагаузи, кримчаки) потенцшно створюе певний грунт для автономютських рух1в i висування пов'язаних з ними вимог до центрально1 i мюцево1 влади.
На наш погляд, специфiчний державний устрiй кпанп, особливо питання автономп територiальних одиниць усх рiвнiв, заслуговуе на бiльшу увагу зi сторони укра1нських вчених i державних дiячiв. Iспанiя пiсля прийняття в 1978 р. ддачо1 Конституцп перетворилась з авторитарно1, централiзованоl кра1ни на державу „унiтарну, децентралiзовану, складену" Але така система була б нежиттездатною, якби единим й пщгрунтям слугувала Конституцiя 1978 р. Джерелом И виникнення е юторичш особливостi кпани та держав, що передували на И сучаснiй територп. Перiоди хронологи юпансько1 державностi, зокрема автономютсько1 i централютсько1 тенденцiй И розвитку, висвгглеш у вiтчизнянiй науковш лiтературi нерiвномiрно. З них одним iз найменш вивчених е час монархи Альфонса XIII. Зус^чаються поодиною спецiальнi публшаци iсторичного плану [2, 6], юридична ж лiтература практично вщсутня. Мгж тим, саме тодi в кпани полiтично оформилися ще1 устрою автономiй, що в значнiй мiрi мають конституцiйне закрiплення у сьогоденш. Тож мета статтi, яка е частиною за-гального дисертацшного дослщження, присвяченого проблемам автономних об'еднань у складi уттарно1 1спансько1 держави, полягае у заповнеш вщповщних наукових прогалин, що iснують в юторико-правовш проблематицi iспанського автономiзму.
17 травня 1902 р. коронували спадкоемця iспанського престолу 16-рiчного Альфонса XIII, перюд регентства скiнчився. Новий король з дитинства мрiяв про вщновлення колишньо1 величi кпани, яка шсля вiйни iз Сполученими Штатами Америки в 1898 р. втратила останш заморськi колони: Кубу, Пуерто-Рко, Фiлiпiни, Гуам. Пам'ять про часи могутньо1 кпанськох iмперil у його правлшня стала частиною державное' щеологи. [3, с. 373-374]. Обидвi правлячi парти (лiберали i консерватори) зазвичай почергово формували уряд краши за рахунок отримання бiльшостi в кортесах. Але система правлшня, налагоджена в останнш чвертi XIX ст., почала себе зживати. Роль уряду в полггичному життi кра1ни знижувалася по мiрi перебирання на себе важелiв впливу королем i армшською верхiвкою. З iншого боку, в кортесах сформува-лася стiйка республшанська меншiсть, яка за чисельнiстю школи дорiвнювала пред-ставництву опозици лiбералiв чи консерваторiв. У середовищi останшх на початку XX ст. виникла щея „революци зверху", що мала упередити „страшний безлад можливий прийти знизу". Вона передбачала розширення сощально1 бази консервативно1 парти за рахунок установлення контакту з „усiма нацюнальними силами кра1ни". У свою чергу
364
лiберали також висунули програму реформ, що передбачали, насамперед, перетворення у соцiальнiй сферi.
Протягом першого десятилiття XX ст. кортесам та юпанським урядам удалося прийняти i втiлити в життя низку сощальних законiв про працю, про розподш м1ж селянами державно! земл^ про утворення кооперативiв. Разом iз тим, жодного закону за-для заспокоення регiональних настро!в, пов'язаних iз незадоволенням сво!ми статусами в державнш системi, не з'явилося. Так, у 1909 р. загально каталонський страйк проти ново! колонiально! вшни у Марокко перерiс у повстання, в Барселонi вщбулися пiдпали церков i монастирiв, уряд наповнив Каталонда загонами полiцi! i вiйськових [4, с. 456457].
кпатя не брала учасп у першiй свiтовiй вшш, вона збирала рясний врожай нейтралгтету. Для економiки кра!ни склалася зручна кон'юнктура - виробляти для воюючих держав. Iспанська промисловiсть розвернула жваву торгiвлю i з Антантою, i з Нiмеччиною. Але споконвiчнi регюнальш хвороби кра!ни за рахунок економiчного зро-стання виявилися невилiковними. кпатя збагатилася, але не обновилася [7, с. 33]. У ходi вшни та у повоенш роки нацюнальний рух зростав у Каталонi!, Басконп i Галiсi!, де проживало бшьше 6 млн. осiб, тобто близько третини iспанського населення.
Каталонiя. Каталонська крупна буржуазiя йшла за нацюнашстичною партiею „Регюнашстська лга", очолюваною Ф. Камбо - видним представником мюцевого фiнансового капiталу. I! гаслами була автономiя Каталонi!, а на пром1жному шляху до не! - безпосередня участь каталонсько! промислово! i фшансово! верхiвки в управлiннi Iспанiею. Водночас розгорталося лiве крило каталонського нацюнального руху. У 1919 р. полковник Мааа заснував партiю тд назвою „Нацюнальна демократична федерацiя", навколо яко! об'еднувалися iнтелiгенцiя, студенти, державнi службовцi, прошарки дрiбно! i середньо! буржуазi!, частина робггниюв i селянства. У другш половинi 1918 р. активiзувалася боротьба пролетарiату Каталонi! i Астурi! за поширен-ня соцiальних прав, що поеднувалося iз нацiональними гаслами. У Барселош та iнших великих мютах проходили мiтинги i зiбрання, де каталонщ одноголосно вимагали на-дання автономi!. Тодi ж вiдбулися збори усх мунiципалiтетiв Каталонi! спiльно iз пред-ставниками буржуазних нацiоналiстичних партш i каталонських депутатiв у кортесах, де було прийнято рiшення про шдготовку вимог центральнiй владi стосовно надання Каталонi! нацiонально-територiально! автономi!. Згодом було опитано усх членiв мунщипалпепв чотирьох каталонських провiнцiй вiдносно петицп про автономiю, за яку проголосувало 98% громадських рад. У кабшет мiнiстрiв Iспанi! виявилося двi рiзнi течi!: одна - прихильники надання автономй на чолi з лiбералом Романонесом, iнша -супротивники автономп, який пiдтримували вiйськовi i король. Суперечки iз каталонського питання прискорили падiння уряду Гарсiя Прiето i утворення у груднi 1918 р. кабшету Романеноса. Новий уряд виступив iз проектом автономi! Каталонп, який iз не-значними поправками тдтримала бiльшiсть каталонських мунiципалiтетiв. Здавалося, що петицiя про автономiю Каталонй наблизилася до законодавчого вирiшення, але гострi дебати у кортесах протягом счня - лютого 1919 р. ш до чого не привели. За ви-словом Романонеса, каталонське питання ставало „страхiтливою проблемою, споконвiчно навислою над кортесами, над урядом i над короною" [5, с. 9, 13-15].
365
Kparna Бaскiв. У 1906 p. m з'ïздi нaцiонaльниx сил Бaсконiï 6уло пpийнято деклapaцiю, що вимaгaлa „повеpнення стapодaвнix зaконiв Kpaïm Бaскiв". 1з цього чaсy пшгання пpо нaдaння aвтономiï стaло центpaльним y вимогax бaскськиx нaцiонaлiстiв, що зблизило ïx y pоки свггово1' вiйни iз кaтaлонською „Регiонaльною лиою". Бaскськi aктивiсти почaли дiяти зa пpиклaдом кaтaлонськиx колег. У 1918 p. в Kparni Бaскiв 6уло pозpоблено i внесено до коpтесiв зaконопpоект пpо нaдaння Бaсконiï ш^око!' aвтономiï, зокpемa iз тaкиx вaжливиx питaнь, як aдмiнiстpaтивний yстpiй i подaтковa системa. Але коpолiвським дебетом пpизнaчили пapлaментськy комiсiю, якa звузшга aвтономiю бaскiв лише до гaлyзей пpосвiти i сaнiтapноï спpaви. У пapлaментi pозгоpнyлося безкiнечнa дискyсiя iз обговоpення зaконопpоектy, який тaк i не був yxвaлений пapлa-ментом [2, с. 36].
Tamm. У Гaлiсiï нaцiонaльне питaння не стояло тaк гостpо, як у Кaтaлонiï i Бaсконiï. Менш pозвинyтa у пpомисловомy вiдношеннi Гaлiсiя не мaлa сильноï бypжyaзiï, якa б могга очолити нaцiонaльний pyx. Головнi нaцiонaльнi сили згpyпyвa-лися i в 1916 p. Лa-Коpyньï зaснyвaли тaк звaнi „ipмaндaдес" (бpaтствa). ïxm i^ï були офоpмленi нa збоpax бpaтств 17 - 18 листопaдa 1918 p. у м. Луго тд нaзвою „Пpогpaмa гaлiсiйського нaцiонaлiзмy", в якш бpaтствa опyблiкyвaли своï вимоги до ypядy Iспaнiï. Мовa йшлa, нaсaмпеpед, пpо зaвоювaння „iнтегpaльноï aвтономiï для Гaлiсiйськоï нaцiï. Водночaс сьомий пункт пpогpaми вимaгaв, щоб земля бута нaдaнa тим, xто ïï обpобляe. Тaким чином aктивiсти нaцiонaльного pyxy сподiвaлися зaлyчити до нього ш^ою веp-ствa селянствa. Яке склaдaло aбсолютнy бiльшiсть нaселення pегiонy. Ipмaндaдес a^ тивно пpопaгyвaли щею сaмостiйностi гaлiсiйськоï нaцiï, якa мaлa свою мову i кyльтypy [5, с. 9; 8, с. 124].
^оцес отpимaння „нaцiонaльноï свiдомостi" шмишвся й у влaсно iспaнськиx (кaстильськиx) облaстяx. У 1910 p. з'явилося гасло: „Хaй живе вiльнa Андaлyзiя". А в 1918 p. тaк звaний „Андaлyзький конгpес" не лише пyблiчно оголосив пpaво pегiонy m сaмоyпpaвлiння, зaтвеpдив облaсний пpaпоp, пмн i геpб, aле й пiдтpимaв виниклу нa почaткy ХХ ст. щею iснyвaння особливого aндaлyзького нapодy, вимaгaв визнaння його як нaцiонaльностi. Мaючи зa плечимa досвщ своïx пpaщypiв-землякiв зa стapодaвнi облaснi пpивiлеï, у 10-x pокax ХХ ст. m aвaнсценy вийшли apaгонськi aвтономiсти. 3a декiлькa pокiв вони yapara ^parc^^R™ pегiонaльний союз" i, як кaтaлонцi, с^о-бyвaли домогтися об'едшння тpьоx пpовiнцiй, нa яю колись було pоздiлено теpитоpiю Аpaгонського коpолiвствa, aле потеpпiли невдaчy [8, с. 141, 134-135].
У повоенш pоки сеpед полiтичниx сил Iспaнiï як один iз вapiaнтiв виpiшення нaцiонaльного питaння посилилaся pеспyблiкaнськa щея. У листопaдi 1918 p. було опyблiковaно мaнiфест пiд нaзвою „Республ^^ь^ федеpaцiя", де вкaзyвaлися шляxи здiйснення aгpapноï pефоpми i знищення лaтифyндiй, зaпpовaдження тpyдовиx договоpiв, усунення нaцiонaльниx ^облем, pеоpгaнiзaцiï apмiï, покpaщення освiти [7, с. 35].
Отже, в yявленнi пpиxильникiв pежимy pестaвpaцiï нaцiонaльний i pегiонaлiстський pyx в iспaнськиx пpовiнцiяx був pеaльною зaгpозою центpaлiзовaного деpжaвного yстpою кpaïни, a pеспyблiкaнськa iдея - монapxiчнiй фоpмi деpжaвного пpaвлiння. I пеpше, i ^yre, спpиймaлося Альфонсом ХШ як зaмax нa пiдвaлини його влaди i кpax мpiй пpо шведення поpядкy в Iспaнiï шляxом повеpнення до aбсолютизмy.
366
В таких обставинах король i його монаричне оточення схилилися до можливостi обме-жень Конституцп 1876 р. i використання армi! для наведення порядку в кра!ш. Тим бiльше, що на той час Свропа вже мала такий приклад вирiшення державних проблем. У жовтш 1919 р. тсля згоди короля Iталi! на те, щоб Бенiто Муссолiнi очолив уряд, фактично було встановлено диктатуру [9, с. 601]. Бойовi загони фашиспв, очолюванi демобiлiзованими офiцерами, з урядово! згоди громили народнi дома, робiтничi клуби, прогресивнi друкарнi, тероризували лiвих полiтичних дiячiв i керiвникiв селянських кооперативiв [10, с. 467].
В кпанп ж, коли до осенi 1923 р. план вшськового перевороту остаточно визрiв, вибiр упав на яскравого представника андалузького сеньйоритизму генерал-лейтенанта Мп-еля Примо де Ривера-i-Орбанеха, маркiза Естелья, який був на той час генерал-капiтаном Каталонi!. 12 вересня 1923 р. вiн доповiв королю у Сан-Себостьян про готовнiсть виступу i вщдав наказ вiйськам барселонського гаршзону зайняти примiщення телеграфу i телефону. Наступного дня було зiбрано заздалегщь поперед-жених журналiстiв i передав !м для обов'язкового опублшування розпорядження про введення в кра!ш вiйськового стану i звернення до юпанського народу, де говорилося, що вщнит кра!ною будуть управляти вiйськовi i цивiльнi особи, „яю сповщують мораль i доктрину армп", для чого буде здiйснено „чистку кра!ни вiд професiйних полiтикiв i зайнято центри комунiстично! i революцшно! пропаганди, а пiдозрiлi еле-менти будуть затримуватися". 15 вересня Примо де Ривера прибув до Мадриду, де вщразу, за дорученням короля, створив уряд - Директорш. До не! увшшли виключно офiцери вiд генерального штабу армп i родiв вiйськ [6, с. 59, 61, 64].
По всш кра!ш вводився осадний стан, конституцшш гарантi! вiдмiнялися, кортеси i сенат розпустили. Диктатор заявив про намiр „дати кра!нi новий парламент, в якому без усяких обмежень буде представлена громадська думка, дотепер порушена професшними политиками" До того голова вiйськового уряду видавав законодавчi акти особисто. Декрет вщ 18 вересня 1923 р. пщпорядкував уряду органи юстицi!, а декрет вщ 21 вересня скасував суд присяжних [7, с. 38]. Декрет вщ 18 серпня також дозволяв використовувати в державi лише монарх1чний прапор. Офiцiйне користування знаменами вах нацiональностей Iспанi! i мовами нацiональних меншин заборонялося, роз-пускалася Каталонська манкомунiдада, депутацi! Ппуксоа i Алава. Залишалися лише депутацп у Бiска! i Наваррi, до яких Примо де Ривера вщносився позитивно, оскiльки вони складали опору диктатури. Перша знаходилася в руках промислово! буржуазi!, друга - церкви. Наступний крок стосувався замiни цившьних губернаторiв вiйськовими, мери усiх юпанських мiст усувалися вщ виконання сво!х обов'язкiв, мунiципальнi ради розпускалися i замiнювалися адмiнiстративними комiсiями [6, с. 64]. За декретом вщ 30 вересня !! голова безпосередньо призначався Директорiею. А 12 жовтня було видано декрет, який забороняв обшмати посади колишнiм мiнiстрам i державним радникам [2, с. 143]. Декретом вщ 20 жовтня 1923 р. до кожного мунщипального округу призначався „урядовий делегат", який повинен був мати вшськове звання не нижче капiтана. На них покладалося завдання слiдкувати за про-вадженням у життя розпоряджень Директорi! i доповщати мiнiстру внутрiшнiх справ про наймашше незадоволення диктатурою [7, с. 38].
367
До кшця 1924 р. боротьба проти диктатури носила здебiльшого мирний характер. Монархюти вiрили в обiцянки диктатора про швидке вщновлення конституцiйних гарантш, а республiканцi вважали, що диктатура впаде сама пособi, оскiльки мала верхiвковий характер i не шдтримувалась соцiальними верствами. З лщерами ж сощал-демократiв Примо де Ривера знайшов спiльну мову. У жовтш 1924 р. Ларго Кабальеро навгть увiйшов до державно1 ради диктатури як радник вщ робiтничого класу. Натомiсть анархо-синдикалiсти i комунiсти були поставлен гад суворий полiцейський нагляд [5, с. 34-37].
Особливе мюце у боротьбi проти диктатури займали нацiонально-визвольнi рухи. Вже 30 листопада 1923 р. представники каталонсько1 буржуазн, зв'язанi iз нацiональним рухом, передали королю, який вщвщав Барселону, петищю з вимогами повернути Каталони автономш права, виставляти свiй нацiональний прапор, визнати каталонську мову офiцiйною. Наступного дня у будинку генерал-капiтана виступив Альфонс XIII, але жодного слова не сказав про петищю. А Примо де Ривера, який 2 грудня 1923 р. виступив перед армiею i флотом Барселони, зазначив, що „стосовно сепаратизму Каталони повнiстю переконався, що це була фiкцiя, оскiльки каталонський народ iз любов'ю розмовляе чудовою кастильською мовою". У цьому дусi 6 грудня 1923 р. було складено вщповщь на каталонську петицiю. Незабаром диктатор розпоря-дився вести рiшучу боротьбу проти найменших антиiспанських настро1в [2, с. 186-187]. Так, 19 ачня 1924 р. навгть було вщхилено прохання спiлки баскських дослiдникiв про вщкриття Баскського унiверситету.
Але нащональне питання не могло бути виршеним заборонним декретуванням i полiтикою повного инорування нацiональних почуттiв народiв Каталони, Баскони, Галюи та iнших iспанських регiонiв. Так, у боротьбу за автономш Каталони в 1924 р. включилися навгть помiркованi парти „Каталонське дiйство" i „Соцiалiстичний союз Каталони", що утворилися в 1922 р. шсля розколу „Регюнатстсько1 лии" У свою чергу радикальна партш „Каталонська держава", керiвники яко! перебували у Франци, скликали зiбрання для утворення сво1х збройних загонiв, так званих „ескамотс". Було утво-рено таемну оргашзащю „Чорний прапор", що мала вшськовий характер Г ставила за мету, як зазначалося в и статуп, „нащональний захист Каталони шляхом прямо1 ди". У квита 1924 р. один Гз проводирГв „Каталонсько1 держави" полковник Маша у пошуках кошта для оргашзаци збройно1 боротьби оргашзував випуск так званого „займу Пау Кларис". Облиаци придбали жителГ не лише само1 Каталони, а й тисячГ каталонщв-емцранттв до Латинсько1 Америки. На облиащях було написано: „За свободу Каталони Г культури каталонщв, за сощальний мир Г багатство Каталони, за покращення умов життя Г достошство пролетарГату" У липт 1924 р. парття „Каталонська держава" видала машфест, що закликав каталонщв розпочати вщкриту боротьбу проти диктатури. Проголошувалося гасло „створення незалежно1 Каталонсько1 республши, яка здатна управляти собою сама Г жити без кпани краще, тж вона живе сьогодш" Каталонсью незалежники спробували встановити контакти Гз нащоналютами Баскони Г Галюи. Але зустрГч 1хтх лщерГв не призвела до створення сшльного фронту боротьби, и учасники лише висловили ствчуття один одному. ТодГ 6 листопада 1924 р. декшька збройних загошв полковника Маоя перейшли французько-юпанський кордон у провшцн Наварра з метою шдняти населення на збройне повстання. Але 50 бойовиюв було заарештовано
368
попередженими жандармами i засуджено до смертно! кари i довгострокового тюремного ув'язнення, плани Мааа не здiйснилися [5, с. 38-39].
17 травня 1925 р. Примо де Ривера скасував вшськовий стан у всiй 1спани, а 2 грудня замiнив вiйськову диктатуру цившьною. До складу ново! Директорп, крiм самого генерала увшшли ще три вiйськових, решта мшстрш були цивiльними, але членами „Патр^ичного союзу" - партп, утворено! 14 квгтня 1924 р., що мала слугувати, за за-думом диктатора, „Ддеалом порядку i справедливостi" i претендувати „на об'еднання людей зi здоровими щеями, з яких можливо було б знайти кандидатiв для загальних виборiв i яким уряд ми- би виказати рiшучу шдтримку" Для надання легiтимностi узурпаци влади Примо де Ривера у 1926 р. оргашзував „плебiсцит" iз питання згоди чи незгоди iз политикою Директорп, пщсумки якого можна було легко передбачити, оскшьки всi важелi впливу на результати голосування знаходилися в руках диктатора. Крiм того, на настро! волевиявлення вплинув фактор угамування iспанськоï ностальгп за минулим. Саме напередоднi закiнчилася колонiальна вшна у Марокко, Iспанiя i Франщя переможно подiлили розгромлену Рифську республшу [3, с. 376]. 12 вересня 1927 р. нарешт були скликаш Нацiональнi збори. Але вони називалися консультатив-ними i подiбно до гталшських фашистських вищих установ корпоративного характеру мали представництво економiчних, полпичних, громадських i наукових органiзацiй краши [6, с. 67 - 68]. Тому ш активна дiяльнiсть депутата, ш розробка проекту новоï конституцп 1спанп вже не могли врятувати диктатуру вщ наближення краху [7, с. 40].
З 1926 р. в антидиктаторську боротьбу було внесено корективи. Нацiоналiстична партiя Басконiï, партш Масiа „Каталонська держава", автономнi профстлки комiнтернiвськоï орieнтацiï, а також Комунютична партiя Iспанiï подписали спiльний машфест, що закликав до формування единого фронту опозицшних сил з метою скасу-вання i диктатури, i монархи задля утворення Федеративно!' народно!' республiки, при-пинення вiйни у Марокко, визнання у Пiвнiчнiй Африщ Риффськоï республiки та незалежностi трьох областей на Пiренейському пiвостровi - Каталони, Басконiï i Галаси, амнютп полiтичних в'язнiв, конфiскацiï латифундiй i передачi ïх малоземель-ним селянам [2, с. 186-187].
Проти диктатури i скликаноï нею Нацiональноï асамблеï (зборiв) виступили також буржуазно-республiканськi сили i деяю монархiчнi течп. Вони теж випустили манiфест, в якому закликали „шдняти прапор спротиву". У березш 1928 р. головнi ушверситетсью центри Iспанiï охопили демонстрацiï проти надання королем привiлеïв езуïтському ушверситету в Дуесто i августинському ушверситету в Ескорiалi. Протягом усього 1928 р. не припинялося бродiння в армп. Наступного року протести студентства i професури посилилися. У мадридському унiверситетi пiдняли республiканський прапор, його шдтримали освiтнi центри у Сантьяго-де-Компастела, Овьедо, Барселош. Проти Примо де Ривера виступила абсолютна бшьшють полiтичних сил краïни. У цих обставинах вiн подав 31 грудня 1929 р. королю проект вщновлення конституцшних гарантiй, сутнiсть якого зводилася до того, щоб 13 вересня 1930 р., тобто до сьомоï рiчницi Директорп, пiдготувати умови для ïï замiни новим урядом. Король вщхилив основнi положення проекту, але не заперечував проти змiни уряду. 26 ачня 1930 р. диктатор звернувся до командирiв усiх вшськових з'еднань iз запитанням чи бажають
369
вони продовження його влади. Отримавши негативну вщповщь, Примо де Ривера через два дш звернувся до короля Гз поданням про свою вщставку.
29 ачня 1930 р. Альфонс XIII доручив формування нового уряду генералу Дамасю Беренгеру, який за декшька годин виконав це завдання Г зробив офщшну заяву про по-вернення до норм Конституци 1876 р. Проте це вже не задовольняло опозищю, яка у лютому 1930 р. видала машфест, де уряд Беренгера ототожнила Гз диктатурою Примо де Ривера, покращення ситуаци в краш майже ус поттичт сили вбачали в республщг 17 серпня 1930 р. у Сан-Себастьян зГбралися лгдери республшанських партш, включно республшанщв Каталони Г представниюв РеспублГкансько! федераци Галюи. Для подготовки скасування монархи було обрано революцшний комГтет, який невдовзГ встановив контакт Гз представниками вищо1 армшсько! Герархи, а до кшця року - Г з шшими „полГтичними елементами, готовими взяти участь у революцшному русГ'. Але спроби оргашзувати загальне повстання завершилися невдало, бшьшють члешв революцшного комГтету було заарештовано Г вони предстали перед судом. 20 березня 1931 р. розпочався процес, а на 12 квГтня того ж року призначили мунщипальт вибори. Увесь цей час по всш кра1ш продовжувалися демонстраци на захист революцюнерГв, звинувачених королем, якого демонстранти навпаки звинувачували у порушеннях конституцшних прав. Врешт суд виправдав усх члешв революцшного комГтету, а надвечГр 13 квГтня стало вщомо, що майже 70% населення великих мют проголосувало за республшанщв, яю найбшьше отримали голосГв у Барселош, Бшьбао, КордовГ Мадрида Овьедо, Xеронi. Монархюти перемогли у сшьськш мюцевосп Галюи, обох Кастилш, Естремадури Г Арагону. Це дало шдстави Революцшному комГтету проголо-сити машфест про сво! „енергшт ди задля виконання волГ наци у справГ встановлення Республши" Зранку 14 квГтня збуджений натовп почав самочинно захоплювати мунщипалтету Г проголошувати республшу. Республшанський прапор подняли у Мадрид на ДомГ зв'язку. Король вихав до Картахени, а звщти - за кордон. НадвечГр 14 квГтня 1831 р. революцшний комГтет уконституювався як тимчасовий уряд [5, с. 56 -66].
Отже, центрашзацшна полпика Альфонса XIII виявилася недолугою. Режим реставраци бурбонсько! монархи потертв поразку, одше! з причин яко! було вперте инорування юторичних особливостей юпанських репошв, що в умовах ди норм Конституци 1876 р. дало змогу нацюнальним полГтичним силам у взаемоди Гз числен-ними республшанськими течГями змшити форму державного правлшня.
Список використаних джерел та лГтература:
1. Серебрянська А.О. ГеографГя та 1стор1я Ьпанп. - К., 1998. - 263 с.
2. Xосе Гарсия. Диктатура Примо де Ривера. - М., 1963. - 329 с.
3. Новая история. Ч. 2. 1871 - 1917. Под ред. Н.Е.Овчаренко. -М., 1976. - 559 с.
4. Новейшая история стран Европы и Америки. XX век. В 3 ч. /Под ред. А.М.Родригеса и М.Н.Пономарева. -М., 2001. -Ч. 1. 1900- 1945.-464 с.
5. Испания. 1918 - 1972 гг. Исторический очерк. - М., 1975. - 475 с.
6. Xосе Мария Галан. Крушение монархии в Испании (1917 - 1931 гг. - 175 с.
7. Автономов А.С., Савин В.А. История государства и права стран Пиренейского полуострова. -М., 1988.-75 с.
8. Кожановский А.Н. Народы Испании во второй половине XX в. (Опыт автономизации и нацюнального развития. - М., 1993. - 187 с.
370
9. Графский В.Г. Всеобщая история права и государства. -М., 2003. - 744 с.
10. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. -М., 1996. - 576 с.
Тимощук А.А. Борьба народов и исторических областей Испании за автономный статус в условиях монархического режима реставрации Альфонса XIII и диктатуры генерала Примо де Ривера (1902 - 1931 рр.)
В статье автор анализирует возникновение национально-освободительных движений в испанских исторических областях (Каталония, Страна Басков, Галисия), которые возникли как ответная реакция на централизационную политику Альфонса XIII и диктатуру генерала Примо де Ривера, и явились одной из причин крушения последних.
Ключевые слова: национально-освободительные движения, исторические области Испании, регионы.
Timoschuk АА The struggle of Spanish nations and historical regions for autonomous rights in conditions of the monarchist restoration of Alfons's XIII regime and the dictatorship of general Primo de Rivera.
In the article the author analyses the origin of national liberation movements in Spanish historical regions (Catalonia, Vasconia, Galicia), that appeared as a feedback effect to the centralization politics of Alfonse's XIII regime and the dictatorship of general Primo de Rivera and were one of the reasons of their ruin.
Key words: national liberation movements, Spanish historical regions, regions.
Надшшла до редакцп 15.11.2008 p.
371
