CC BY
21
УДК 304.2:316.4
С. М. Попов, кандидат техшчних наук, доцент АТРИБУТИВН1 ХАРАКТЕРИСТИКИ УПРАВЛ1ННЯ ЯК Ц1Л1СНО1
социально! системи
Розглянуто атрибутивн характеристикиуправлтня як невiд 'емних характеристик об 'екта, без яких управлтня не може кнувати; системи атрибутiв дiяльностi, що характеризують спектр суттсних моделей рiзноi природи i рiзних субструктур-нихрiвней управлтня на мжро-, макро- i мегарiвнях з метою створення единоi атри-бутивноi моделi управлтня синергетичного типу.
Ключовi слова: атрибут, атрибутивж характеристики, управлтня, субструк-турш рiвнi, атрибутивна модель управлтня, синергетична модель управлтня.
Актуальтсть проблеми. Управлшня — це процес взаемодп суб'екта на об'екг, спрямований на впорядкування, збереження чи змiну системи об'екта вщповщно до поставлених цшей. Управлшня як вид людсько! дiяльностi юнуе з тих тр, коли виникла необхщшсть у сшльнш дiяльностi людей. Кожна ю-торична епоха вносила сво! корективи у вщносини суб'екпв управлшня, методи стимулювання, масштаби оргашзацп самого процесу, але тшьки у ХХ ст. з'явилися i стали розвиватися науковi щдходи до управлiння. Управлiння являе собою невщ'емну частину людського буття, без яко! неможлива спiльна дiяльнiсть людей i суспiльства в цiлому. Ефективне управлшня е одним iз основних чинниюв прогресу. Теорiю управлiння слщ охарактеризувати як акумулящю i лопчно впорядковане знання, що становить систему принцишв, методiв i технологiй управлшня, розроблених як на основi шформацп, одержано! емпiричним шляхом, так i в результатi використання досягнень низки конкретних наук.
Часто теорга управлшня розд^ють на два рiвнi: 1) соцiальне управлш-ня; 2) прикладна дисциплiна. Перший рiвень подано теорiями соцiального управлiння, що е частиною загальних полiтико-економiчних i сощально-фь лософських концепцiй, котрi пояснюють мехашзм функцюнування суспiльства на рiзних етапах сустльного розвитку. Другий рiвень подано як прикладну дисципл1ну, що поеднуе в собi фрагменти фундаментальних наукових теорiй, у першу чергу математики, лопки, психологи та iн. З другого боку — це су-купшсть практичних знань i навичок, об'еднаних загальним завданням управлшня досить рiзноманiтними об'ектами.
Управлтня як вид суспглъног' дгялъностг передбачае: 1) наявшсть владних вщносин мiж керiвниками i керованими; 2) скоординований вплив суб'екпв управлiння на груповi ди або ди окремо! особи, шдпорядковаш груповим завданням; 3) поеднання дш людей рiзних професiй i спещальностей, а також рiзноманiтних чинниюв впливу на них (техшчних, технолопчних, оргашза-70 © Попов С. М., 2011
цшних, психолопчних); 4) узгодження особистих штеремв учасниюв про-цесу з щлями та iнтересами оргашзацп; 5) створення i використання нормативно! бази, необхщно! для реалiзацil цшей оргашзацп; 6) визначення пер-спективних i поточних завдань та тдпорядкування наявних ресурсiв (трудо-вих, матерiальних, фiнансових) реалiзацil цiлей оргашзацп; 7) критерп ефек-тивностi управлiння оргашзацп, що пiддаються як кшькюним, так i якюним вимiрам; 8) результата управлшсько1 працi вираженi не у матерiально-речовiй формi, а в шформацшнш.
Управлiння — це спосiб i форма впливу одного процесу, що виступае як штучний i заданий вщносно деяко1 цiлi, на шший, що виступае природним i таким, що володiе iманентним саморухом. Як наслщок саморуху штучного процесу управлшня змiнюеться згiдно з вимогами цшей штучного процесу. 1накше кажучи, поняття управлiння виражае такий спосiб зв'язку двох д^ яльностей у соцютехшчних системах, за яких одна з них (керуюча) безпосе-редньо реалiзуе себе i переслiдуе сво! цМ, а iнша (керована) досягае сво1х цiлей опосередковано, за рахунок впливу на управлшську дiяльнiсть i при-ведення и функцiонування до досягнення мети системи у цiлому.
Анал1з останн^х дослiджень та публтацш. Цшюшсть системи — це невщ'емш властивосп об'екта, без яких управлiння не може ш iснувати, нi мислитися. Ще Арiстотель вiдрiзняв постiйний атрибут вщ випадкових, змiн-них сташв, так званих акциденцiй. Найважливiшим атрибутом тшесно1 суб-станцil у вченш Декарта е протяжнiсть, а атрибутом духовное' субстанцil — мислення. Фiлософи-матерiалiсти XVIII ст. найважливiшими атрибутами матери вважали протяжнiсть i рух. Атрибутами матери в дiалектико-матерiа-лiстичнiй фшософп вважалися рух, простiр, час, а також системшсть i в1до-браження. Термiн «атрибут» уживаеться i в сучаснш фiлософil (фiлософська антропологiя, неотомiзм, персоналiзм та iн.). Атрибутивнiсть — всезагальна фiлософська категорiя, без яко! не може iснувати або мислитися будь-яка система, об'ект чи процес. Атрибутивна теорiя шформацп в свош основi ви-значае iнформацiю як обмежену рiзноманiтнiсть, притаманну всiм видам i формам структур об'ективного свггу, включаючи структури, вiдображенi суб'ектом у тзнавальному процесi.
У 1948 р. К. Шеннон створив математичну теорда iнформацil, де п1д iн-формащею розумiлися не будь-як1 повiдомлення, що передаються не людьми один до одного, а тшьки тi, яю зменшують невизначенiсть у користувача. Було запропоновано абстрактну схему взаемозв' язку, яка складаеться з джерела шформацп, передатчика, лшп зв'язку, приймальника, адресату та джерела перешкод. Таю процеси мали найбшьш важливе значення в управлшш. Н. Вшер запропонував використовувати поняття iнформацil у юбернетищ — науцi про управлiння i зв'язок у живих органiзмах, суспiльствi та машинах. Iнформацiя стала розум^ися у рамках функцiональноl концепцil як така форма вщображення, що пов'язана з самоуправлшськими системами. Ми
спираемося на розроблення атрибутивных характеристик управлшня (Ю. Комар) i концепщю саморегуляци соцiального органiзму (В. Бех).
Формулювання цыей статтг:
- визначити сутшсть управлiння в контекст його атрибутивних характеристик;
- обгрунтувати систему атрибутiв управлiння як щтсно1 сощально1 сис-теми;
- дослщити атрибутивну концепцию управлiння та визначити и характеристики;
- з'ясувати управлшня як атрибутивний для цившзацп мехашзм упо-рядкування iнформацiйних потоков управлшня.
Виклад основного матерiалу. Атрибутившсть — всезагальна фiлософська категорiя, без яко! не може iснувати або мислитися будь-яка система, об'ект чи процес. Атрибутивна теорiя шформацп в сво!й основi охоплюе визначення шформацп як обмежено! рiзноманiтностi, притаманно! всiм видам i формам структур об'ективного свиу, включаючи структури, вiдображенi суб'ектом у шзнавальному процесi.
Особливостi атрибутивного шдходу — оптимальна широта охоплення систем, що дозволяють вирiшувати !х залежно вiд умов i рiвня складности Систему атрибутiв розробив Ю. Комар в контексп державного управлшня, ми ж намагатимемося розробити цю систему атрибупв управлшня в контекст сощально-фшософсько! думки.
Перше. Система атрибупв матерп. Атрибути iснування управлiння: 1) атрибути часу — минулий, тепершнш, майбутнiй; 2) атрибути простору — довжина, ширина, висота; 3) атрибути руху — напрям, швидюсть, мета; 4) атрибути впливу — мистецтво, наука, процес, представлен макросвiтом.
Друге. Атрибути управлшня: 1) в сощальних системах, бюлопчних системах, неживш природi; 2) атрибути впливу управлшня: процес управлшня, наука управлшня, мистецтво управлшня, представлеш мжросвггом, та !х iе-рархiчнi рiвнi систем управлшня. Систему атрибута дiяльностi складають широкий спектр сутшсних моделей (систем) р!зно! природи, як! необхщно цiлеспрямовано формувати у системi управлiння, р!зш субструктурш р!вш управлiння при органiчному поеднанш мжро-, макро- i мегарiвнiв з метою створення едино1 атрибутивно1 моделi синергетичного типу.
Принцип атрибутивностi реалiзуеться у самiй системi управлiння, яка об'еднуе суб'екта, об'ект управлiння та подсистему зв'язюв, що дають змогу досягти високо1 результативностi системи i одержати синергетичний ефект. Цей принцип виступае як вплив суб'екта управлшня на об'ект, що створю-еться з! складних багатофункцiональних атрибутивних тдсистем. Ефектив-шсть досягаеться за рахунок мети i механiзмiв атрибутивного типу, методiв управлiння i застосування наукових пщход!в у контекстi фшософп шформа-цшно1 цивМзацц [1]. 72
Таким чином, управлгння — це функ^ оргашзованих систем рiзно! при-роди (бiологiчних, соцiальних, технiчних), що забезпечують збереження !х певно! структури, пщтримання режиму дiяльностi, реалiзацiя !х цiлей i про-грам; вплив суб'екта (адмiнiстративний, адмiнiстративно-авторитарний, авто-ритарно-оргашзацшний, економiчний чи соцiально-психологiчний) на все те, що вш намагаеться щдпорядкувати сво!й волi, змiнити, перетворити, напра-вити на досягнення поставлено! мети; починаеться з виявлення вольового акту; видавання керiвником команди, сигналу, вк^вки, завдання; здшсню-еться через нагляд, контроль, вимоги звiтностi i урахування результатiв ви-конання, оперативне коригування при вщхиленнях вщ намiчених параметрiв i траекторi! досягнення мети; завершуеться процесом стимулювання управлшня об'екта.
Атрибутивнi характеристики управлiння як цМсно! сощально! системи зводяться до того, аби розробити структуру управлшсько! шформацп, що переноситься протоколами управлшсько! системи, структуру моделi управлшня вiдповiдними ресурсами. Мета iнформацiйно!' моделi — надати структуру шформацп, що сприяе ефективному управлшню. 1нформацшна модель управлшня мае справу з керованими об'ектами, як е абстракщями ресурсiв оброблення i передавання шформацп з метою досягнення ефективного управ-лiння: взаемовiдносини, що iснують мгж ресурсом i об'ектом, що управляеть-ся, як абстракцiею цього ресурсу, не моделюеться, тому слщ абстрагуватися вщ властивостей ресурсiв, а конкретний вплив операцш управлшня на ресурс мае бути встановлений як частина специфжацц класу об'ектiв, що управля-ються. Рiзниця мiж управляючим об'ектом i ресурсом управлiння може бути описана так, що атрибути, операцп i пов^домлення видимi лише на меж1 ке-рованого об'екта, а внутршне функцiонування ресурсу е непомгтним. Клас керованих об'ектiв розглядаеться як сукупшсть пакетiв, кожен з яких е сукуп-нiстю атрибутiв, операцш, повщомлень та вiдповiдно! поведiнки. Пакети е обов'язковими чи умовними, що залежить вщ вiдповiдних умов.
Правило управлшня як цiлiсно! системи виходить з того, що керований об'ект повинен пщтримувати вм атрибути, операцп управлшня, поведшку та повiдомлення, що розгортаються в процем всього управлшського циклу. Концепция атрибутивного управлгння спираеться на теорто атрибуцi!, що пояснюе причинно-наслщковий зв'язок мiж тим, що вщбулося, i тим, що вважаеться причиною того, що в^дбуваеться. Атрибутивний пiдхiд до управ-лiння виходить з того, що висновки керiвника, як i поведiнка його послщов-никiв, зумовленi реакцiею керiвника на поведшку останшх, що сприяе об-ранню стиля лидерства керiвником. У рамках даного тдходу керiвник голо-вним чином виконуе роботу шформацшного процессора.
Атрибутивна концепцiя управлiння спираеться на найбшьш широке ро-зумшня iнформацi! як вiдображення рiзноманiтностi у будь-яких об'ектах i процесах живо! та неживо! природи. У нш iнформацiя в найбiльш загальному
вигляд! визначаеться як мiра неоднорщносп розпод!лу матери та енерги у простор! i часi, що супроводжуе данi процеси. В. Глушков стверджуе, що iнформацiя iснуе остшьки, оскшьки юнують самi матерiальнi тiла ^ отже, створенi ними неоднорiдностi, як! несуть з собою будь-яку шформащю. У най-ширшому атрибутивному розумшш шформацп як м!ри неоднорщносп роз-под!лу матери та енергп акцентуеться не стшьки функщя впорядкування, скшьки обмшне забезпечення у ситуаци висхщно! багатомаштносп. У цьому контекст! шформащя штерпретувалася не як властивють вме! матери, а як особливють живих самоуправлшських систем чи тих свщомих !стот, як основна передумова оптимального управлшня, на думку В. Беха, як единого со-щального оргашзму [2].
Дослщження проблематики управлшня як цшюно! сощально! системи свщчить про те, що управлшська д1яльшсть як необхщний замб шдтримання цМсносп оптимального функцюнування розвитку будь-яко1 складно1 сощ-ально1 системи включають у тш чи шшш форм! елементи самоуправлшських структур. 1сторп невщом! сощуми, де б були вщсутш шститути самоуправ-лшня. Феномен самоуправлшня детермшовано тим, що будь-який сощум як цшюшсть, що динам!чно розвиваеться, суть самооргашзуюча, самоуправлш-ська сощальна система. Будь-яка сощальна система, вщ глобально].', якою е сустльство в цшому, до найпростшого локального сощального управлшня у процес свого функцюнування ! розвитку, об'ективно вщчувае необхщшсть в управлшш як невщ'емному процес самооргашзацп. Тому атрибутившсть самоуправлшсько! компоненти у загальнш систем! управлшня, перманентне вщтворення ! функцюнування самоуправлшських структур у сощально-ю-торичному процес зумовлеш внутршньою лопкою еволюцп сусшльства як самооргашзуючо! щлюност! У контекст! конкретно-юторичних реалш ця тенденщя до самооргашзацп виражаеться у неперервнш появ! р!зномаштних оргашзацшних структур, функцюнуванш на !х основ! самоуправлшських засад, включених у системи сощального управлшня сучасност!
Мехашзм внутршньо! саморегуляци, детермшуюча засада самоуправлшських елементпв у будь-якому сощальному оргашзт характеризуеться певною м!рою суперечливосп (власне ! е головним джерелом та стимулом до самоуправлшня). Головними сторонами субстанцшно! суперечливосп виступають держав-шсть ! самоуправлшня. I якщо державшсть у цьому процес вщображуе доцен-тров! тенденщ! (в першу чергу тенденцию до посилення ! змщення штегративно-субординацшних зв'язюв у сусшльстш), то наявшсть у сусшльстш шститупв самоуправлшня як шшо! оргашзацшно-регулюючо! системи сум1жна переважно з шшою — вщцентровою тенденщею. При цьому державш ! самоуправлшсью системи едино! системи управлшня не просто юнують, а доалектично протистоять ! в той же час взаемодють, доповнюючи, коригуючи ! опонуючи, протиставляю-чи свою д1яльшсть протилежнш сторон!. Об'ективне ускладнення всiе! системи сустльних зв'язюв зумовлюе п|твиптення значущосп мехатзм!в централ!зова-74
ного управлшня у системi социально! регуляци, що у свою чергу сприяе абсолю-тизаци мiсця i ролi iнститутiв держави у сощально-поттичнш системi суспiльства. Функцiонування самоуправлшських засад е одним з чинниюв збереження демо-кратичних засад у сощальнш оргашзацп суспiльства, остiльки iнститути само-управлшня, будучи протилежною тенденцiею до зверхцентралiзацп владних прерогатив державних оргатв, забезпечують необхщний стабiлiзуючий баланс у всьому механiзмi социального управлшня.
Атрибутивт i функцiональнi властивостi мають вщповщати щлям, постав-леним перед оргашзащею. Якщо цi характеристики не вщповщають проголо-шеним цiлям, то вони не досягаються. Для будь-яко! епохи потрiбнi сво! лщери, що мають необхщш якостi iндивiдууму, особистостi, суб'екта, функцюнальне мiсце яких пов'язане з мехатзмом управлшня оргашзацп. Iсторiя налiчуе ба-гато прикладiв, коли зв'язки змiнювали атрибутивнi властивостi людини. Часто це було наслщком впливу елеменпв системи, з якими стратепчний управл1-нець поеднаний рiзними зв'язками. I, отже, зв'язки здатнi створювати власти-востi елементiв. Матерiально зв'язки можна представити iнформацiйними потоками, як1 циркулюють у системах управлшня (бюлопчно, соцiально, духовно). Якими е характеристики цих потоков, такий i управлшець, така й людина, що намагаеться сприяти розвитковi iнформацii як зворотним зв'язкам [3, с. 8-19].
Стратепчна функцiя управлiння органiзацiею потребуе формування цих iнформацiйних потокiв, керiвництва та управлiння ними. Цi потоки змшюють i функцi! посадово! особи, i функцi! людини та Г! характеристики (властивос-тi). Таким чином, стратег-управлшець органiзуе систему управлiння, де циркулюють шформацшш потоки, вiдповiднi цшьовш структурi оргашзацп, створенi ним за замовленням политика. Органiзацiя цих потоюв, кшькюно-якiснi характеристики iнформацi! у них визначаються стратегiею. У цьому планi стратегiя реалiзуеться через оргашзащю iнформацiйних потоюв, як проходять в оргашзацп. Для досягнення цiлiсноi' сощально! системи необхщ-ним е виконання таких функцiй: 1) у телеолопчнш логiцi (досягнення мети у формi мiсi!, бачення проблеми чи сукупност завдань, як слiд виконати); 2) в аксюлопчнш логiцi (реалiзацiя певних цшностей, як мають бути реал1зо-ванi у процесi управлшня); 3) в еколопчнш логiцi ( формування i врахування певних умов, як повиннi бути збереженi у процес управлiння); 4) у методо-лопчнш логiцi (управлшня мусить вiдповiдати певному методу); 5) в сценарий логiцi (управлiння повинно намагатися розширити можливий простiр рiшень, ураховуючи тепершне i майбутне). Управлiння як щлюна соцiальна система мае будуватися штерацшно (оцiнна функцiя максимiзуеться для кожного кроку розвитку) чи безперервно (оцшна функцiя максимiзуеться на горизонт управлшня). Цi подходи до управлшня створюють суперечносп, що можна виразити як суперечносп мiж стратепею i тактикою (довгостроковими i короткостроковими цшями), котрi поглиблюють суперечностi мiж парадигмами iнтерацiйного i неперервного управлшня.
У найбшьш широкому сени управлшня як цшюна сощальна система являе собою базовий соцгосистемний процес, змютом якого е розподш шфор-мацп серед елементiв системи з метою тдтримання iснування соцiосистеми як специфiчноi' екосистеми, що конвертуе iнформацiю в iншi форми ресурсiв. Атрибутивною ознакою управлшня е шсталящя у соцiосистемi контуру зво-ротного зв'язку, тобто подш iнформацii' на директивний та iндикативний потоки. У вузькому розумiннi пщ управлiнням слщ розумгш еднiсть: 1) суб'екта управлiння (керiвника); 2) об'екта управлiння (управлiнсько! системи, яка може, але не зобов'язана зб^атися з одним з уявлень соцюсистеми); 3) апа-рату управлшня, оргашзованого iерархiчно, гетерархiчно чи мережевим способом; 4) метсдав управлшня; 5) полтшчно! системи, що забезпечуе вщтво-рення процесу управлiння через кооптацию елементiв управляючо! системи у контур управлшня, в тому чи^ на роль ефективного менеджера [4].
Управлшня пщроздшяеться на: 1) шдукцшне, коли влада штучно створюе у сусптьстга надуманi нею зв'язки. Таке управлшня е ресурсоемним i принци-пово нестабiльним, у деяких випадках воно може забезпечити динамiчну ршно-вагу, але в жоднiй ситуаци не може забезпечити статичного становища; 2) релак-сацшне, при якому статична социальна рiвновага падтримуеться автоматично — без будь-якого втручання людини (в економiцi — ринок i автоматичнi квазюсо-бистiснi регулятори — големи, у повсякденному житп — звича! i закони). Це управлшня не обов'язково е ресурсоемним, завжди стабiльним, але не забезпечуе динатчного гомеостазу (розвитку з регульованим зворотним зв'язком). У той же час ва форми управлшня сприяють створенню суспiльноi' нерiвностi.
Вiдомi два основш механiзми управлiння: 1) iерархiчний, для якого ха-рактерним е тдвищення iнформацiйного спротиву, внасл1док чого у будь-який момент розриваеться ланцюг зворотного зв'язку i влади, регулятори втрачають будь-яке уявлення про реальний простр; 2) мережевий (корупцiйний), у якому шформацшний супротив мае тенденцию падати до нуля, що приводить до перенавантаження.
У той же час управлшня завжди занурено у семантичне середовище, особ-ливостi якого значною мiрою визначае метод управлiння i структуру апарату управл1ння. Пол1тика керiвника е конкурентною, право керiвника на управлшня зумовлюеться онтологiчно чи аксюлопчно, п1дтримуеться нормативно i за-безпечуеться навiть силою. Управл1ння щдпорядковуеться так1й системi законiв: а) будучи соцюсистемним процесом, воно завжди функцюнуе i за будь-яких умов вщтворюеться; б) управлiння вирiшуе базове соцюсистемне завдання (розподiл iнформацii') щодо досягнення конкурентних переваг; в) управлiння повинно привести до максимально! ефективносп соцюсистеми як шформацш-ного конвертора; г) адмжстративний апарат або збiльшуеться кшькюно, або проводить адмiнiстративнi реформи щодо зменшення його к1льк1сно! сторони. У той же час в управлшш дгють закони: 1) щодо бюрократичного збшьшення адмiнiстративного апарату, який е характеристикою адмжстративного часу (крок1в розвитку управлшсько! системи); 2) неможливо змшити структуру ад-76
мшстративного апарату, не залучаючи зовтшш вщносно апарату управлшня адмшстративш ресурси. Кр!м того, !х виршення ускладнюються нормативно-правовими, культурними, етичними, етноконфесшними та адштстративними обмеженнями, як! створюють граничш умови управлшського завдання. Пвд адмшстративними обмеженнями розумгшмемо вс операци з директивною чи шдикативною шформащею, яку адмшстративний апарат виконати не в змоз!
Обгрунтування доцшьносп застосування теоретичного подходу до аналь зу управлшня як цшюно! системи та атрибутивних характеристик спираеться на традицшну теор!ю функцш А. Файоля та абстрактну теоргю д!яльносп на р!вш окремо! людини, основш положення яко! досить ч!тко сформульовано М. Вебером. Абстрактна теор!я д!яльност! включае: суб'екта, засоби, цМ, зворотний зв'язок. Г. Щедровицький дов!в, що управлшсью функцп стльно-ти (колективу) бшьш складш, шж це подано в традицшнш теори. Наприклад, д1яльшсть стльноти людей передбачае регламентацию вщносин мгж ними, феномен влади, яка включае бшьш складну управлшську шформацшну модель наявшсть шформацшних ! сервюних функцш передбачае, що у кожнш з ви-окремлених ключових компетенцш ! компетенцш, що забезпечують форму-вання (тобто атрибутивно! компетенци ! компетенци, що забезпечуе !х фор-мування). При цьому атрибутившсть мае складш зв'язки, тобто формування атрибутивно! компетенци, що вщбуваеться в контекст! формування компетенцш — ушверсальних, професшних та шструментальних. Зазначеш компетенци мають власш атрибути, у формат! яких виступають так!: наявшсть базових знань професшного ! м1жпрофесшного характеру; вмшня виявляти проблеми ! використовувати адекватш технолог!! !х розв'язання; здатшсть штегрувати знання з р!зних галузей для виршення професшних завдань; вмшня анал!зу-вати статистичш ! звйш дан!, нову шформащю для прогнозування ! висувати нов! цМ, шукати нов! засоби !х досягнення; вмшня своечасно ! якюно, з вра-хуванням поточно! ситуаци ! визначення тенденцш розвивати !х для виконан-ня завдань; виступати шщатором удосконалення д1яльностц мати здатшсть керувати проектами. Дал! було визначено шструментальш компетенци, де як ключов! виокремлено зд!бност «виступати шщатором удосконалення д!-яльностЬ» та «висувати шновацшш ще! ! нестандартш тдходи».
Кожна з компетенцш складаеться з елементарних функцш, що являють собою яюсно однорщш види д!яльност!, як! не включають шш! види дш. Сучасне управлшня мае зводитися до управлшня «оргашзащя — живий ор-гашзм», котрий е новим видом управлшня, що мае здатшсть до перманентно! самоадаптацп, яка об'еднуе судинними органами управлшня ! створюе елас-тичш мехашзми, схож на бюлопчний оргашзм. Це органи, здатш ефективно машпулювати ринком, — фшансов! системи, платоспроможш системи, м!ж-народш системи розрахунюв. Якщо модель управлшня «об'ект управлшня -живий оргашзм» буде реал!зована на практищ ! у повному об'сяз!, на б!льш раншх етапах кризи, такий об'ект легко адаптуеться до майбутшх змш. Наведена концепция управлшня пов'язана з концепщею штелектуального капталу,
теор!ею оргашзацшно! поведшки, прикладною поведшкою, НЯ-менедж-ментом, шформащею як сощальним та економ!чним ресурсом [5].
Отже, !ерарх!чшсть системи управл!ння е атрибутивною характеристикою структури системних об'екпв. Там, де мае мюце !ерарх1я, цтстстъ склада-еться з елеменпв як диференцшована система, притаманна систем! в цшому. Щтсшстъ проходить через вс р!вш !ерарх!чно! структури ! у цьому сенс схожа на свою протилежшсть — сукупшсть (пщструктури велико! сукупнос-т елеменпв, кожен з яких е структурою ! щтсшстю). У результат! маемо справу з великою кшькютю р!зномаштних !ерарх!чних структур. Чинники, що забезпечують цшюшсть, вщносну самостшшсть елеменпв !ерарх!чно! структури, можуть бути р!зномаштними за своею якюною специфшэю ! м!рою свого виявлення. При цьому якюна специфжа !ерарх!чно! структури визначае характер !ерарх!чно! структури та принцип виокремлення !! елеменпв. При вивченш складних юбернетичних систем ми зштовхуемося з !ерарх!ею про-цемв ухвалення ршень, автономшсть виокремлених тдсистем зумовлюеть-ся при цьому можлив!стю ухвалювати на даному р!вш т чи шш! самостшш ршення. Чим вище м!ра самостшност! елеменпв управляючо! системи, тим менш виражена !! !ерарх1чна структура. При зменшенш м!ри децентрал!зацп !ерарх!я управлшня стае все бшьш жорсткою ! поступаеться мюцем тоталь тарному режиму в його чистш форм!. У цьому раз! вс ршення ухвалюються виключно на верхньому р!вш ! вся оргашзацшна структура перетворюеться на шструмент для приведения ршень до виконання. При повнш децентраль заци, коли право ухвалення ршень залишаеться за елементами нижчого р!вня, оргашзацшна структура руйнуеться, уступаючи мюце анархи.
У системах управлшня часто паралельно юнують декшька !ерарх!чних структур, м!ж якими виникае складна взаемод!я (як приклад, економ!чна система). М. Месарович, Д. Мако та I. Такахара виокремлюють в теори систем три основш види !ерархи: 1) стратифжоваш системи; 2) багатошаров! системи; 3) багатоешелонш системи. Побудова багатошарових структур — це один з методолопчних засоб!в системного анал!зу (дерево цшей): прикладом бага-тоешелонно! системи слщ назвати оргашзацшну !ерарх!ю, яка е синтетичним результатом структурно! ! функцюнально! !ерархш.
Бшьш!сть автор!в розглядають !ерарх!чшсть як атрибутивну властив!сть системи, котра розум!еться як !ерарх!чна впорядковашсть. Глибокий зв'язок м!ж явищами системно сп та !ерарх!чност невипадковий, оскшьки коршь цього зв'язку лежить у д!алектичнш едност внутршнього ! зовншнього ас-пекпв цшюносп. Сама цМсшсть з ще! точки зору може розглядатися як де-який фундаментальний чинник, що породжуе !ерархгю. Проблема щлюносп ще з давшх чамв привертае увагу фшософ!в. Ще Ар!стотель першим звернув увагу на те, що цше «бшьше» суми частин, вш намагався показати вщносну незалежшсть щлого як сутност вщ змш, що вщбуваються в його частинах. 78
Подальший розвиток концепцп цiлiсностi пов'язаний з iменами Лейбнiця, Канта i особливо Гегеля. Рiзке пщвищення штересу до проблеми цiлiсностi у рамках юбернетики i загально! теорi! систем зумовлено розвитком функщ-онального шдходу i концепцi! вiдкритих систем. Цшюшсть розглядаеться стосовно частин, при цьому дослщники намагаються розкрити безперервнiсть i взаемозумовленiсть частин i цiлого. Завдяки цiлiсним властивостям предмет е те, що вш е, поза цих цшюних властивостей вся сукупнiсть зовтштх вщ-носин i зв'язюв предмета руйнуеться. Зникае i сам предмет. Цтст власти-востi об'ектiв реально! дшсносп !х функцiональному аспектi роблять щ об'екти принципово пiзнавальними. У загальнш теорi! систем поняття функ-цiонально! цiлiсностi з самого початку кладеться в основу теорii' систем i вда-грае фундаментальну роль поряд з принципом iерархiчностi. 1ерарх1чна бу-дова систем у методолопчному контекстi виступае наслiдком функцюналь-ного характеру щтсносп. Остання як характеристика зв'язку системи з сере-довищем з самого початку виступае у формi iерархiчного чинника. З ще! точки зору вiдносно вiдокремлений об'ект, який розглядаеться у рамках бшьш широко! системи «об'ект-середовище», може тлумачитися як рiвень iерархii' у цш останнiй системi. Другим рiвнем е оточуюче середовище. Вiдповiдно цього систему «об'ект-середовище» слщ зобразити двома концентрованими окружностями. Якщо частина середовища, в якш функцiонуе система (точш-ше, !! найближче оточення), у свою чергу може бути описана як цтстстъ, то одержуемо трирiвневу iерархiчну структуру, яку слщ зобразити вщповщно трьома концентрованими окружностями.
Функцiональна цiлiснiсть зумовлюе вщносну самостшшсть, автономнiсть окремих пiдсистем у рамках iерархiчноi структури. Ця автономнiсть у вщо-мому сенсi е неминучою, як i неминучим е те, що об'ект, раз вш юнуе, володiе цiлiсними характеристиками, деякою власною поведшкою. Як слушно вщ-мiчае В. Бех, «аби перейти вщ субстанцi! до соцiального органiзму, ушверсум необхiдно розглядати як цiлiснiсть, що саморозвиваеться, що породжуе су-купшсть конкретних форм руху, однiею з яких стае соцiальна» [6, с. 69].
Висновки. Управлшня — це атрибутивний для цивМзацп механiзм упо-рядкування iнформацiйних потокiв усерединi сустльства i м1ж суспiльством та оточуючим середовищем. Найважливiшим елементом системи управлшня е мова як оболонка транслятора мiж шформацшним простором i особиспстю. 1деальне управлiння як цiлiсна сощальна система зводиться до органiзацii системи метазакошв, виявом яких е виробництво, держава i право
П1д живим оргатзмом розумiеться така система, яка збер^ае свою системну тотожнiсть сама з собою, незважаючи на безперервний пот1к як енерг1!, так i ре-човини субстрату, що проходить крiзь не!. Органiзм на вмх етапах постiйно змгнюеться i не просто взаемодое з середовищем, а й активно впливае на нього, змiнюючи чи намагаючись змiнитися у потрiбному йому вiдношеннi. Ц1 особ-ливост1 живого органiзму враховуються у рамках антикризового управл1ння.
Л1ТЕРАТУРА
1. Абдеев, Р. Ф. Философия информационной цивилизации [Текст] / Р. Ф. Абдеев. — М. : ВЛАДОС, 1994. — 336 с.
2. Бех, В. П. Генезис сощального оргашзму краши [Текст] : монографiя — 2-е вид., доп. / В. П. Бех. — Зата^жжя : Просвгга, 2000. — 288 с.
3. Воронкова, В. Г. Управление как единый социальный организм [Текст] / В. Г. Ворон-кова // Нова парадигма: альманах наукових праць — 1999. — Вип. 10. — С. 8-19.
4. Друкер, П. Ф. Эффективный управляющий [Текст] / П. Друкер. — М. : ВС1, 1994. — 268 с.
5. Костюк, В. Н. Информация как социальный и экономический ресурс [Текст] / В. Костюк. — М. : ИЧП «Издательство Магистр», 1997. — 48 с.
6. Бех, В. П. Саморегулящя сощального оргашзму краши [Текст] : монографiя / В. П. Бех, Н. В. Крохмаль, Г. О. Нестеренко. — К. : Вид-во НПУ iм. М. П. Драгома-нова, 2010. — 652 с.
АТРИБУТИВНЫЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ УПРАВЛЕНИЯ КАК ЦЕЛОСТНОЙ СОЦИАЛЬНОЙ СИСТЕМЫ
Попов С. Н.
Рассмотрены атрибутивные характеристики управления как неотъемлемые характеристики объекта, вне которых управление не может существовать; системы атрибутов деятельности, которые характеризуют спектр сущностных моделей разной природы и разных субструктурных уровней управления на микро-, макро- и мега-уровнях с целью создания единой атрибутивной модели управления синергетического типа.
Ключевые слова: атрибут, атрибутивные характеристики, управление, структурные уровни, атрибутивная модель управления, синергетическая модель управления.
ATTRIBUTIVE CHARACTERSTICS OF THE MANAGEMENT AS AN INTEGRATED SOCIAL SYSTEM
Popov S. M.
The article provides an analysis of attributive characteristics of the management as the inherent characteristics of the object, outside of which management can not exist; systems attributes of activity, that characterize the spectrum of essential models of different nature and different substructural levels of management at the micro-, macro- and mega levels in order to create the unified attributive management model of a synergetic type.
Key words: attribute, attributive characteristics, management, structural levels, attributive management model, and synergetic management model.
