CC BY
41
УДК 340:12
Т. З. Tapa^MiB
Навчально-науковий шститут права та психологii Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, проф. кафедри теорii' та фшософи права
Б. I. Базарник
начальник ДП1 у Франквському район м. Львова ГУ ДФС у Львiвськiй областi
АНТРОПОЛОГ1Я ФЕНОМЕНУ ОСОБИСТОСТ1
© Гарасимгв Т. З., Базарник Б. I., 2016
Проанаизовано фшософськ засади персоналктично! концепци Еманюеля Мунье та визначено li вплив на фшософськ течи ХХ ст. Дослщжено екзистенцiальнi фь лософськ принципи та найважливiшi категори, як! використовуе екзистешиалвм у витлумаченнi проблеми людини та специфiки li 1снування. Розглянуто концептуальний змiст феноменологи через аналiз поняття "Я", висвгглено головнi антропологiчнi внммрн фшософи у контекстi фшософеми Макса Шелера. Запропоновано авторську iнтерпретацiю фшософських поглядiв на феномен особистостi, окреслено i'x значущiсть у сучаснiй фшософськш традици.
Ключовi слова: антропологiя, особисткть, персоналiзм, свiдомiсть, творчiсть, екзистенцiалiзм, феноменолопя.
Т. З. Гарасымив, Б. И. Базарнык
АНТРОПОЛОГИЯ ФЕНОМЕНУ ЛИЧНОСТИ
Проанализированы философские основы персоналистической концепции Эманюэля Мунье и определены ее влияние на философские течения ХХ в. Исследованы экзистенциальные философские принципы и важнейшие категории, используемых экзистенциализм в толковании проблемы человека и специфики ее существования. Рассмотрены концептуальное содержание феноменологии через анализ понятия "Я", освещены главные антропологические измерения философии в контексте философемы Макса Шелера. Предложена авторская интерпретация философских взглядов на феномен личности, определены их значимость в современной философской традиции.
Ключевые слова: антропология, личность, персонализм, сознание, творчество, экзистенциализм, феноменология.
T. Z. Harasymiv, B. I. Bazarnyk
ANTHROPOLOGY PHENOMENON OF PERSONALITY
Analyzes the philosophical principles of Emmanuel Mounier personalist concept and identifies its impact on the philosophical currents of the twentieth century. Studied existential philosophical principles and major categories that uses existentialism in the interpretation of the rights and specificity of its existence. Conceptual phenomenology content through the analysis of the concept of "I", highlights the main dimensions of anthropological philosophy in the context filosofemy Max Scheler. An interpretation of the author's philosophical views on the phenomenon of personality, outlined their importance in modern philosophical tradition.
Key words: anthropology, person, personalism, consciousness, creativity, existentialism, phenomenology.
Постановка проблеми. Людська особислсть (не таемнича, iзольована ввд шших особиспсть персонал^™, а сощальна, пов'язана вшма сво'ми коренями з колективом) у дiалектичному процес
"ототожнення" е активною стороною, единим дмльним суб'ектом, творцем ушх змш 1 процес1в. Вона - единий суб'ект гётори, що д1е незалежно навпъ ввд того, що в деяких ситуацмх продукти !! власних рук, взаемини 1 сощальш мехашзми вир1зняються, починають жити немовби власним життям, оволод1вають нею самою, що, своею чергою, призводить до ввдчуження сввдомосп, до приписування людським творам власно! особливо! активносп1 незалежного юнування. У прагненш до подолання явищ ввдчуження, у д1алектиц1 пристосування суб'ективного свггу до того, що людина вважае готовим, полягае основа потягу до емансипаци [1, с. 62].
Аналiз дослiджень проблеми. Над питанням особистосп активно працював ввдомий французький фшософ Еммануель Мунье, який вважаеться найяскравшим представником класич-ного персонал1зму. У сво!х фшософських трактатах вш бажае ввдродження особистосп, загубленш у сучаснш цившзаци. Серед фшософських шкш, що значну увагу звернули на проблему особис-тосл, слвд ввдзначити екзистенщал1зм (С. К'еркегор, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, К. Ясперс, М. Хайдеггер). Началом сучасно! фшософсько! антропологи вважають пращ М. Шелера, який у них ввдзначав, що саме на початку ХХ ст., людина постала для себе само! найбшьшою проблемою. Незважаючи на пвдвищений штерес до означено! тематики проблема людини 1 надал1 потребуе поглибленого фшософського анал1зу; напевне вже незворотного характеру набули спроби якось в однш концепци або в единому вим1р1 визначити, що таке людина: наш час вимагае плюрал1зму, нелшшного пвдходу до виршення такого складного тзнавального завдання.
Мета статт - проанал1зувати феномен особистосл в контексп сучасних фшософських шкш.
Виклад основного матерiалу. Основоположник сучасного персонал1зму Е. Мунье, який зазнав у молод1 роки впливу марксизму, визначив кризову ситуащю, що сформувалася м1ж двома свгговими вшнами XX ст., як кризу дмльних спроможностей людини, викликану !"! участю у кат-талютичному виробнищш, як наслвдок запровадження буржуазного способу життя 1 дехристияшзаци широких народних мас. Проте, на ввдмшу ввд марксизму, вш, по-перше, боровся не за сощальну, а за "внутршню" револющю - за перетворення цившзаци на особиспсних засадах; по-друге, намагався надати марксистському гумашзму ширшу перспективу, вважаючи, що останнш шноруе внутршне життя людини, його шдиввдуальне 1 колективне призначення; по-трете, мав на мет1 пов'язати працю людини з !"! цшсним самовиявом як особистостг
Душа, духовний свгг особистосл, особиспсне "Я" людини - друга (поряд 1з "залученням") найголовшша тема французького персонал1зму, звертаючись до яко! його прихильники набли-жаються до екзистенц1ал1зму (зрозумшо, релшшного, головним представником якого е Габр1ель Марсель) 1 феноменологи. Оскшьки "Я" людини е для Мунье й шших фшософ1в-персоналюпв "первинною реальшстю", то вона, на !хню думку, е й передумовою, 1 дшстстю вторично! творчостг
Особиспсть - центр переор1ентування об'ективного ушверсаму. Е. Мунье вважав, що той, хто досяг р1вня особислсного юнування, е суб'ектом створення власне людсько! реальности Перетворення дшсносп з нелюдсько! на власне людську ввдбуваеться у внутршньому свт особистостг Ядром цього свггу людини е сввдомкть, але не це визначае особислсть 1 особиспсну творчкть. Пвдкреслюючи незаперечне значення сввдомого вибору особистосп, Е. Мунье водночас твердить, що "сввдома поведшка е лише частиною цшсного "Я", а найкращими з наших вчинюв виявляються саме т1, в необхвдносп яких ми найменше впевнет"; творчкть як переборювання цього "досягаеться за межами сввдомосп 1 дiяльностi" [2, с. 415, 526].
Почуття людсько! спiльностi, за Е. Мунье, належить до фундаментальних характеристик особистосп, до !"! первинного досввду. "Первинний досвiд особистостi - це досввд "iншо!' особистостi" [3, с. 479]; "Ти", а в ньому i "Ми" е попередниками особистосл або, точнiше, супроводжують "Я" на всьому його життевому шляху. Отримуючи внутрiшне життя, особистiсть
стае спрямованою на свгг i до шших особистостей; йдучи шляхом унiверсалiзащ'L, вона об'еднуеться з ними, оскшьки "нший" ("шшГ') не тшьки не обмежуе й, а визначае й iснування й пiднесення. "Особислсть юнуе тшьки у своему напрямi до "шшого", пiзнае себе тшьки через "шшого" i знаходить себе тшьки в "iншому" [3, с. 479].
Персоналютське спiвтовариство, окреслення якого стало метою "особистiсноi' фшософй", мае грунтуватися на серii своерiдних актiв, яким, як уважае Е. Мунье, немае аналопв у всьому унiверсумi: вмшня особистостi вийти за власнi межi та пiдпорядковуватися "iншому", зрозумiти його в пошуках взаемно1 згоди, тдтримати його думку; спроможнiсть взяти на себе частину обо-в'язкiв "шшого", подшити з ним його труднощi та радощi, бути великодушним, не сподiваючись на взаемнiсть, зберiгати незмшну вiдданiсть "iншому" впродовж усього життевого шляху. Е. Мунье в такий спошб формулюе кредо життевого юнування: "...Я iсную тiею мiрою, якою я iсную для "iншого", а врешт-решт iснувати - означае любити. Така первинна iстина персоналiзму" [3, с. 479]. Пвд любов'ю вш розумiе не природне (сексуальне, родинне) ставлення, а ставлення надприродне, нову форму буття: вона даруеться людит по той бш 11 ества, вимагаючи вiд неi якнайповнiшоi самореалiзащi в свободi. Акт любовi, на думку Е. Мунье, - це незаперечне сввдчення кнування людини: "Я люблю - означае й юную, i життя варте того, щоб його прожити" [3, с. 479].
Особиспсть, творчiсть, трансценденцм, мiжособистiсне спшкування та iншi основнi поняття персоналiзму Е. Мунье значною мiрою визначае через художню творчкть i мистецтво. Тому свою концепщю митець подае як проповвдник i провiдник кнування, а твiр мистецтва стае моделлю справдi особистiсного самоздiйснення людини-творця. На думку Е. Мунье, в акт художньо! творчосл особистiсть реалiзуеться як вшьний суб'ект, котрий цшком спрямований на досягнення мети, творить нову реальнкть, прагнучи з'еднатися з вдеальною сутнiстю усiх речей [4, с. 621-622].
Серед сучасних фшософських шкш, що значну увагу звернули на проблему особистосп, слiд вiдзначити екзистенщалiзм (С. К'еркегор, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, К. Ясперс, М. Хайдеггер). За його критер]ями, ктотним у визначеннi особистостi е iррацiональна самобутнiсть й внутрiшнього свiту, й екзистенцм, тобто унiкальне особистiснe ество людини, що втшюе духовну, психоемоцiйну неповторнiсть особистостi [5, с. 272]. Особистiснiсть екзистенцii робить й недосяжною для будь-яких логiко-дискурсивних, рацiонально-об'ективних методiв пiзнавального розумiння; через свою загальнiсть науковi методи принципово "несумiснi" з особисткною (неповторно унiкальною) природою екзистенцй. Тому вона як принципово несумiрна iз "загальним", речовинно-предметним об'ективним свггом, з його рацiонально-логiчною структурою е тим, "що не е".
Основоположним екзистенщалiзм виокремлюе унiкальнiсть людського буття, зауважуючи на емоцiйному, духовному стану особистосл. Духовнiсть визначаеться станом розпачу, провини, ввдповщальносп. Головною турботою для не!' е збереження "Я", адже без ще! серцевини ктинного кнування людина стае "тшьки шифром" [6, с. 337], ще одним повторенням 'Очного нуля" [6, с. 384].
Феномен особистосп не е спещальним об'ектом дослiдження феноменологii та фшософсько!' антропологй. Як вiдомо, перша з них вивчае складну еднiсть структурних елементiв сутнiсних взаемозв'язкiв свiдомостi з метою виявлення граничних характеристик, первкних основ шзнання i людського кнування й культури, а iнша - сутнкть i природу людини в едносп й органiчних особливостей, душевно-емощйноi сфери, пiзнавальних спроможностей i сощально-культурних навичок [7, с. 241-245].
Зазначимо, що засновник феноменологй Едмунд Гуссерль виршував проблему особистостi через аналiз поняття "Я". Так, вiн визначае трансцендентальне "Я" як суб'ективний полюс шгенщональних переживань сввдомосп. Зокрема, на його думку, утворюеться "Я-образний" принцип едносп, який щодо рiзних акпв свiдомостi зберiгаеться iдентичним. Це "Я" редукуеться
до властивостей суб'ективного полюсу, що об'еднуе вш акти сввдомосп трансцендентального суб'екта. "Чисте Я" - пов'язувальний пункт [8, с. 71-72].
У такому виглядi воно нагадуе Кантову формулу трансцендентального синтезу: "Я, що супроводжуе всi мо! уявлення" [9]. Гуссерль, зрозумшо, знову тематизуе це трансцендентальне "Я" з рiзних позицш, роблячи його таким, що пояснюе наявшсть рiзних про нього суджень. Там, де вш протиставляе в кореляцй суб'ективний полюс i предметний полюс, вш описуе трансцендентальне "Я" також i в його iнтенцiональнiй функцй: як "увагу", "спрямованiсть на", "зайнятють з", "оцiнювання". Метафорично Гуссерль характеризуе його, як промшь, що спрямовуеться (КлсЬ1;и^881;гаЫ), який виходить iз "Я", функщонуе як "Я-центр" [8, с. 71-72].
Засновник сучасно! фшософсько! антропологи, Макс Шелер, на ввдмшу ввд свого першого вдейного вчителя Е. Гуссерля, поставив у центр свое! теоретично! системи поняття особистостг Впродовж усього свого життя вш вивчав людину в !"! рiзноманiтних феноменолопчних виявах i неодноразово намагався сформулювати остаточне визначення особистостг Найудалiшою дефтщею М. Шелера в цьому аспекл видаеться та, згiдно з якою особиспсть - конкретна i сутшсна еднiсть, що конструюе акти рiзноманiтно! природи, що самi собою (тобто... не для нас) передуе будь-яким сутшсним ввдмшностям актiв (зокрема, розбiжностi мiж зовнiшнiм i внутрiшнiм сприйняттям, зовнiшнiм i внутрiшнiм бажанням, ввдчуттям, любов'ю, ненавистю тощо). Буття особистосп "служить пiдставою" всiх актiв, за своею суттю рiзноманiтних [9, с. 393-394].
Згвдно з фшософською антрополопею Шелера, особистiсть завжди iндивiдуальна. Кожна людина иею мiрою, якою вона е особиспстю, становить одиничне, едине в своему родi буття й цшшсть. "Iндивiдуальне тут протиставляеться загальному, а не спальному. Не можна говорити про загальну особистiсть: канпвська "свiдомiсть взагалi" - безглуздя. Особислсть автономна двояким чином: з одного боку, кнуе автономм особистiсного розумшня добра i зла, з шшого - автономм особистiсного волiння того, що дане як добро й зло. Особислсть також пов'язана з тшом, але зовсiм вiд нього не залежить; скорше, одна з умов юнування особистостi - панування над тшом.
Нарештi, особистiсть школи не частина, а завжди корелят певного "свпу"; отже, кожнiй особистосп вiдповiдае свiй свiт (мiкрокосм), а кожному свпу - особиспсть.
Особиспсть - динамiчна духовна еднiсть, що жодним чином не може бути повшстю охоплена в наукових категорiях. Вона не припускае об'ективiзацi!, як !! припускають психiчнi процеси, що не тотожш з духовним "Я".
Найглибше ядро людського духу не можна розглядати як субстанщю. Субстанщальне тлумачення духовностi Шелер вiдхиляе, бо воно зводить людину до речг Особислсть не е чимось готовим, завершеним, вона завжди - чинний початок, що не пвдпорядковуеться причинним зако-номiрностям; навпаки, свобода - це буття людсько! суб'ективностг Особиспсть не "е", вона "стае". Проте це становлення все ж не е абсолютним. Неправильно було б твердити про повне розчинення духовно! структури в iррацiональному потощ становлення.
Поточне буття особистосл збершае зв'язок iз царством загальнозначущих цiнностей. Людина пiдпорядкована цьому царству цшностей, i вона лише настшьки справдi е людиною, наскшьки втглюе надособистiснi сенси та цшностг Але особистiсть под]ляеться на одиничну та сукупну. Сутнiстю !! е те, що все !! духовне буття i д1яння споконвiчно е як шдиввдуальною реальнiстю (окрема особиспсть), так i розчленованою реальнiстю якогось ствтовариства [10, с. 128].
Висновки. Сощальна ф]лософ1я, акумулюючи пiдходи згаданих нами наук, вивчае особис-тють, по-перше, як суб'ект космоприродно! еволюци людства, по-друге, як суб'ект вторичного процесу i, по-трете, як суб'ект сощокультурно! творчостi.
Отож, сучасною особислстю е психiчно здорова людина дорослого вшу, що мае промовисту виражену шдиввдуальшсть i яка завдяки бюлопчно успадкованiй природнiй активностi та
специфiчним сощокультурним умовам формування в 0HT0reHe3i в своему духовному розвитку сягла piB^ суб'екта суспшьних вiдносин, сощально!та культурно! творчостi.
1. Социальна фтософгя: короткий енциклопедичний словник / [за заг. ред. В. П. Андрущенка, М. I. Горлача та 1н.]. - К. ; Х. : Рубгкон, 1997. - С. 272-279. 2. Mounier E. Traide du caractere / E. Mounier // Oeuvres. - V. 2. - P. 415, 526. 3. Мунье Э. Манифест персонализма / Эммануэль Мунье. -М., 1999. - C. 479. 4. Вдовина И. С. Новая философская энциклопедия / И. С. Вдовина, Э. Мунье; [в 4 т.]. - М., 2001. - Т. 2. - C. 621-622. 5. Малышев Б. Т. Человеческая личность и её проявление / Борис Тихонович Малышев. - М., 1964. - C. 272. 6. Кьеркегор С. Болезнь к смерти /Сэрэн Кьеркегор // Этическая мысль. - М., 1990. - C. 337. 7. Новая философская энциклопедия: справочное издание / Институт философии РАН; Национальный общественно-научный фонд; [в 4 т.]; [науч. ред. М. С. Ковалева и др.]. - М. : Мысль, 2001. - Т. 4. - C. 241-245. 8. Прехтль П. Введение в феноменологию Гуссерля /Петер Прехтль. - Томск, 1999. - C. 71-72. 9. Кант И. Критика чистого разума / Иммануил Кант; [пер. Н. О. Лосского с вариантами пер. на рус. и европ. яз.]; Рос. акад. наук, Ин-т философи. - СПб., 1993. - 654. - [1] с. 10.Scheler M. Der Formalismus in der Ethik und die materiale Ucertethik Gessammel - te werke /M. Scheler. - Bern, 1954. - B. II. - S. 393-394.
REFERENCES
1. Sotsial'na filosofiya: korotkyy entsyklopedychnyy slovnyk [Sotsial'nafilosofiya:korotkyyentsy klopedychnyyslovnyk], (za zah. red. V. P. Andrushchenka, M. I. Horlacha ta in.). Kiev: RubikonPubl, 1997. pp. 272-279. 2. Mounier E. Traide du caractere [Traideducaractere].Ocuvres.Vol. 2. pp. 415, 526. 3. Mun'e E. Manifestpersonalizma [Manifestpersonalizma].Moscow, 1999. p.479. 4. Vdovina I. S. Novaya filosofskaya entsiklopediya [Novayafilosofskayaentsiklopediya]. Moscow, 2001. Т. 2. pp. 621-622. 5. Malyshev B. T. Chelovecheskaya lichnost' i ee proyavlenie [Chelovecheskayalichnost' ieeproyavlenie]. Moscow,1964. p. 272. 6. K'erkegor S. Bolezn'k smerti [Bolezn'ksmerti]. Eticheskaya mysl'. Moscow, 1990. p. 337. 7. Novaya filosofskaya entsiklopediya: spravochnoe izdanie [Novayafilosofskayaentsiklopediya: spravochnoeizdanie]. Institut filosofii RAN; Natsional'nyi obshchestvenno-nauchnyi fond; [v 4 t.]; (nauch. red. M. S. Kovaleva i dr.). Moscow: Mysl'Publ, 2001.T. 4. pp. 241-245. 8. Prekhtl' P. Vvedenie v fenomenologiyu Gusserlya [VvedenievfenomenologiyuGusserlya]. Tomsk, 1999. pp.71-72. 9. Kant I. Kritika chistogo razuma [Kritikachistogorazuma]. (per. N. O. Losskogo s variantami per. na rus. i evrop. yaz.); Ros. akad. nauk, In-t filosofi. Moscow : SPb. Publ,1993. 654 p. 10. Scheler M. Der Formalismus in der Ethik und dic materiale Ucertethik Gessammel - te werke [DerFormalismusinder EthikunddicmaterialeUcertethikGessammel-tewerke]. Bern, 1954. pp. 393-394.
