CC BY
349
УДК 165:37.013
О. О. Савченко, кандидат філософських наук, доцент;
Я. О. Панфілова, магістр
АКСІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ
Проаналізовано аксіологічні складові сутності та змісту сучасної освіти. Розкрито основні освітні цінності. Досліджено європейську традицію обґрунтування освіти в аксіологічному вимірі. Визначено культуротворчу парадигму сучасної освіти.
Ключові слова: освіта, цінності, парадигма освіти, освітня діяльність.
Актуальність проблеми. Сучасні дослідження освіти, її ролі та значення на початку ХХІ ст. демонструють, що сьогодні актуалізуються уявлення про оновлення змісту освіти, пов’язані із переосмисленням її аксіологічних складових. Оскільки визначення і розвиток сенсів, цілей, ціннісних орієнтирів, необхідність задоволення освітніх потреб супроводжують людину впродовж усього життя, відповідним чином має бути побудована й система освіти. Включення в нову картину світу ідеї відповідальності людини перед природою, концепції благоговіння перед життям, можливості вибору, що протистоять детерміністському уявленню про шлях людського розвитку, робить таку картину світу по-новому аксіологічно маркованою [1]. Тому з метою виявлення природи і джерел цінностей освіти необхідно звернутися до аксіології освіти. У цьому зв’язку видається за логічне приділити певну увагу феномену цінностей узагалі.
Аналіз останніх джерел і публікацій з даної проблематики свідчить про те, що загальне осмислення феномену освіти з позицій соціальної філософії розкривається в низці робіт, до яких належать передусім оригінальні філософські теорії, оскільки їхній аналіз дає змогу глибше зрозуміти сутність того, що відбувалося і відбувається у сфері освіти протягом усієї історії людства. Аксіологічна природа освіти останнім часом досить активно розглядається в зарубіжній літературі, оскільки сучасні парадигми освіти спираються на давню традицію філософії абсолютних цінностей, що продовжуються в сучасних концепціях західноєвропейських та американських філософів, таких, наприклад, як «трансцендентальна прагматика» К.-О. Апеля, «універсальна прагматика» Ю. Габермаса, «теорія справедливості» Дж. Роулса, «теорія освіченого розуму» М. Нуссбаум та ін. Серед авторів, що приділяють увагу цій проблемі, можна також відзначити Д Хейдена, К. Леві-Стросса, Х. Ортегу-і-Гассета, Е. Фромма та ін. Інтерес до даної проблематики пояснюється тим, що переломний стан суспільства породжує трансляцію нових життєвих змістів і цінностей, а освіта при цьому відіграє особливу роль, виступаючи відбиттям глибинних підстав культури.
Виклад основного матеріалу. Поняття «цінність» тісно пов’язане з потребами, інтересами особистості та суспільства. Тому, репрезентуючи та інтерпретуючи різні цінності, освіта дає можливість особистості обрати, сформувати для себе найкращу систему цінностей. Цінності та цілі освіти досліджуються на основі сучасних соціально-філософських домінант і нових зв’язків освіти з реальністю. Поряд із цінностями, необхідними для загального виживання і вільного розвитку, виділяють первинні загальнозначущі цінності [2, с. 147], кардинальні та субкардинальні цінності [3, с. 283], а також цінності, що прямо стосуються пошуків сенсу життя, способів вільного виживання і розвитку, - це цінності творчості, цінності переживання та цінності відносин [4]. Єдина система моральних цінностей повинна мати для людей однаковий зміст і стійкий загальноосвітній характер.
Дослідження європейської традиції обґрунтування освіти показує надзвичайну значущість балансу орієнтації освіти на індивіда (сукупність і різноманітність особистих запитів до освіти), суспільство (систему соціальних функцій і відносин) та культуру (систему зразків, що відтворюються при зміні поколінь людей). Можна погодитися з думкою М. Розова [3], який до основних цінностей освіти відносить:
відповідальність за загальнозначущі цінності;
вільне світоглядне самовизначення;
особистісну самоактуалізацію в культурі та житті;
загальнокультурну компетентність.
Розглянемо кожну з наведених цінностей докладніше.
Однією з класичних освітніх цінностей є виховання характеру, якостей людини, потрібних суспільству і зумовлених традицією. Серед цих якостей найважливішими були норми свідомості і поведінки (табу,
заповіді, вимоги утримуватися від «гріховних» дій і думок), а також чесноти (покора, милосердя, щедрість, відвага та ін.). Такі традиційні культурні зразки людини протягом століть з більшим або меншим успіхом були відтворені в освіті. Тепер у зв’язку з розвитком принципів свободи, самовизначення, самоактуалізації людини ці традиційні зразки втратили своє першочергове значення. У деяких ліберальних країнах Західної Європи та США відмова освітніх систем від виховної ролі має негативні наслідки - поширюються байдужість, соціальний інфантилізм та есканізм1, відсутність або обмеженість духовних запитів, що найяскравіше виражається в таких поширених серед молоді явищах, як соціальна незрілість, злочинність, наркоманія тощо.
Тому головною освітньою цінністю має стати відповідальність за загальнозначущі цінності. Цей імператив можна сформулювати так: людські якості можуть бути будь-якими, але загальнозначущі цінності залишаються непорушними. Відповідальність за загальнозначущі цінності певним чином впливає на суспільство і культуру. Проте освіта, як уже зазначалося, має враховувати баланс усіх трьох полюсів, включаючи індивіда. Тому призначення освіти полягає також у забезпеченні умов для вільного самовизначення кожної людини в просторі світоглядів, ухвалення нею власних цінностей у формі життєвих цілей, провідних мотивів та інтересів, прагнень, потреб, принципів.
Особистісна самоактуалізація в культурі та житті як освітня цінність пов’язана з орієнтацією освіти на власні інтереси індивіда (разом з орієнтацією на культуру і суспільство), а також вільної, творчої людини, що самореалізується. Людина в культурі, житті, професії повинна знайти своє місце, і в цьому їй зобов’язана допомогти освіта. Адже може виявитися так, що людина стає відповідальною за загальнозначущі цінності, обирає власну світоглядну позицію, знаходить загальнокультурну компетентність, але у своєму емоційному, особистісному потенціалі залишається чужою відносно всіх цих нагромаджень зразків. Освіта не може залишитися осторонь від цієї проблеми. Її розв’язання полягає в тому, аби знайти індивідуальний підхід до людини, дозволити їй визначити культурне застосування свого особистісного, емоційного потенціалу, внутрішніх, неусвідомлених, навіть ірраціональних потреб. Інакше цей культурно нереалізований потенціал може стати руйнівним для самої особистості і навіть соціально небезпечним. Особистісна самоактуалізація в культурі та житті як освітня цінність слугує регулятивом для врахування і розв’язання такого роду проблем.
Загальнокультурна компетентність як освітня цінність будується таким чином, аби, з одного боку, вона могла асимілювати нові відкриття і розробки, які стосуються людського пізнання і практики, а з другого -дозволяла б визначати освітні вимоги для кожного типу, профілю, ступеня освітніх систем. Компетентність передбачає: а) сенсові аспекти (історичний, теоретичний, ціннісний, інформаційний) - адекватне осмислення ситуації в більш загальному культурному контексті, тобто в контексті наявних культурних зразків розуміння, оцінювання таких ситуацій; б) проблемно-практичний аспект - адекватність розпізнавання ситуації, постановки та ефективного виконання цілей, завдань, норм у даній ситуації; в) комунікативний аспект -адекватне спілкування з урахуванням відповідних культурних зразків спілкування і взаємодії.
Отже, можна вважати, що людина має загальнокультурну компетентність, якщо вона здатна до адекватного осмислення, практичного розв’язання та комунікативного вираження ситуацій, що виходять за межі її професійної сфери. Наступним найважливішим вимірюванням поняття загальнокультурної компетентності є роль різних культур, їх відносна вага і взаємини, тобто крос-культурний баланс та діалог культур. Цінність різноманітності культурних традицій і принцип їх збереження в історії спричиняють переважну увагу кожної культури до себе, своїх зразків і витоків. Коли такого типу культурний патріотизм вимивається з освіти, це неминуче веде й до розпаду самої культури, бо в кожному поколінні має забезпечуватися певна ідентифікація індивідів зі своєю культурою, але інша крайність - ізоляціонізм і шовінізм, коли іншим культурам зовсім не залишається місця в системі освіти, також є неприйнятною. Принципи ціннісної свідомості показують, що нормою в сучасному світі є певний баланс національної культури та інших світових культур, тобто сучасна освіта має бути побудована за принципом полікультуралізму, або культурного плюралізму - визнання рівноцінності та рівноправності всіх етнічних та соціальних груп, які складають дане суспільство, неприпустимості дискримінації людей за ознаками національної або релігійної належності, статі або віку. Полікультуралізм в освіті допомагає повернути різноманітність суспільства у бік корисного чинника його розвитку, забезпечує більш швидку адаптацію
1 Від англ. escape - бігти, рятуватися - прагнення особистості сховатися від реальності у світ ілюзій, фантазій у ситуації кризи, безсилля, відчуженості.
людини до умов її існування, що постійно змінюються, допомагає людині сформувати більш багатогранну картину світу, а глобальна освіта розширює контекст культурного діалогу до планетарного рівня.
Формування викладених ціннісних орієнтацій, безсумнівно, залежить від змісту освіти, який можна розглядати як педагогічно адаптовану культуру людства, представлену в аспекті соціального досвіду [5]. Освітня діяльність виступає засобом трансформації соціального досвіду, що стає шляхом інте-ріоризації надбання людини у формі досвіду, цього разу її власного, особистісного. Уявлення про органічний зв’язок, а у певному значенні - ідентичність, освіти і культури все більшою мірою визнається в даний час. Позначається це різними, але спільнокореневими словами: йдеться про культурологічні,
культуроцентристські, культуротворчі підходи. Сенс цього полягає в тому, що освіта є частиною людської культури, причому особливою її частиною - такою, яка слугує засобом збереження і розвитку культури в цілому, її передавання від покоління до покоління. У контексті таких уявлень стає доцільним розглядати стратегію освіти в широкому культурологічному контексті, що передбачає виділення головних, системоутворюючих ознак феномену культури і визначення напрямів руху освіти з орієнтацією на ці ознаки.
Освіта як феномен культури виявляється як у породженні нових культурних значень, цінностей, форм діяльності, так і в підтриманні старої спадщини через її переосмислення та інтерпретацію в індивідуальному культурному космосі людини. Освіту в цьому значенні сучасні філософи розуміють як унікальний соціокультурний механізм, що об’єднує ці два процеси і дає змогу людині визначити своє індивідуальне буття [6; 7]. Але, як писав М. Мамардашвілі, «історичний досвід свідчить про те, що ніяка “висока” культура не дає ніяких гарантій супроти хаотизації, архаїзації і примітивізації суспільного життя. Культура не є простою сукупністю високих цінностей та ідеалів. На кожному етапі розвитку суспільства і індивіда необхідне глибоке особистісне рефлексивне утвердження та зусилля, що виявляється передумовою будь-якої людської думки або дії» [8, с. 145]. У цьому значенні Г.-Г. Гадамер відзначав, що освіта позначає, урешті-решт, специфічно людський спосіб перетворення природних задатків і можливостей [9, с. 51]. Він не вважав схильність деяких сучасних філософських шкіл до злиття культури й освіти чимось новим. Скоріше, вони лише продовжують традиції класичної філософії, зокрема філософії Г. Гегеля, за якою «загальна сутність людської освіти полягає у тому, що людина робить себе в усіх відношеннях духовною істотою» [9, с. 54]. В інтерпретації Г.-Г. Гадамера освіта постає насамперед як єдність культурної діяльності індивіда і розвитку соціуму та одночасно як механізм культурно-історичної спадкоємності.
Якщо звернутися до змістовного аналізу культуротворчої парадигми сучасної освіти, то вона у викладанні С. Гессена виглядатиме як парадигма, заснована на пріоритеті гуманітарних цінностей культури. При цьому освітній процес розглядається як процес формування культури особистості, залучення людини до духовних цінностей - мистецтва, релігії, моральності, науки. Освіта, на думку С. Гессена, має формувати насамперед культуру особистості, а кожне нове покоління є не тільки «охоронцем традиції», а й творцем оновленого вигляду культури [10, с. 5-24].
Утім найнеобхіднішою культуротворча парадигма є ще для особистісної освіти. На цей аспект зв’язку культури й освіти звернув увагу М. Шелер. У роботі «Форми знання і освіта» він зазначав, що ніколи ще не існувало такого великого розриву між потребою в справжній освіті і неможливістю отримати її. Цей трагічний висновок стосується всієї земної кулі, належить до всієї сучасної «розірваної епохи». Культурний світ, на його думку, «поринає в сірі безформні сутінки», бо жива особиста спонтанність духовного життя людини, її свобода опиняються під загрозою. З точки зору філософської антропології освіта є передусім деякі, у кожному випадку індивідуально самобутні, форми, зображення, ритміки, у межах яких і пропорційно яким відбувається вся вільна духовна діяльність людини; з другого боку, ця діяльність управляє всіма психофізичними виявами, усією поведінкою людини. Отже, освіта є категорією буття, а не знаннями і переживаннями. Освіта - це форма оформлення сукупного людського буття, тільки оформлення не матеріальної складової, як при ліпленні скульптури, а карбування, оформлення живої цілісності у формі часу як цілісності...» [11, с. 89-90]. Результатом освітньої діяльності, на думку М. Шелера, стає «мікрокосм», який має відповідати буттю людини. Він не будь-яка частина світу у вигляді якогось предмета знан-ня, а саме цілісність, в якій об’єднані різні ідеї, значущості та цінності, що раніше існували в розчленованому вигляді. У ході освітнього процесу вони об’єднуються в абсолютному реальному універсумі людини. У цьому значенні всі великі люди мали свої особливі світи, і мета освітнього процесу - дати такий світ кожному індивіду, який навчається [11, с. 74].
Про необхідність зв’язку особистісної орієнтованості в освіті та її соціальну стабілізуючу функцію говорять і дослідники, істотно віддалені від проблем освіти. Наприклад, Д. Белл, розглядаючи ціннісні
настанови американської освіти, стверджував, що одна з найважливіших проблем американської освіти пов’язана зі взаємовиключними аксіологічними принципами, що формуються в суспільстві [12]. На його думку, вільний ринок стає джерелом такого типу суперечностей, оскільки економіка тут слугує насамперед принципу ефективності, політика - принципу рівності, а культура і освіта - самореалізації. Усі ці конфлікти в етично-ціннісній сфері призводили до постійної напруженості в соціокультурному розвитку буржуазного суспільства. Звідси й виникає вимога такої трансформації ціннісних систем, яка б гармонізувала дисбаланс у суспільстві.
Ця ситуація наочно ілюструється на прикладі зміни освітніх парадигм в американській системі освіти. Її аксіологічні пріоритети в процесі переходу від індустріального до постіндустріального суспільства змінювалися принципово. У 1960-1970-х рр. освіта розглядалася як прибуткове переміщення капіталу в знання і заняття людей, від чого залежало процвітання країни та окремих громадян. У 1980-х рр. маятник ціннісних переваг перемістився у бік неоконсерватизму, де навчання своєю головною метою передбачало виявлення і задоволення особистісних потреб, культивування свого «Я» та створення основи власного благополуччя. Проте в 1990-х рр. виникла орієнтація, яка мала на меті відмову від споживацької етики і пошук нової системи цінностей, пов’язаних з розв’язанням соціальних проблем суспільства і глобальних проблем людства. Велику роль у цьому відіграли не тільки різноманітні суспільні рухи, а й об’єктивні чинники, пов’язані з необхідністю створення системи полікультурної освіти, бо імміграційна основа життєдіяльності США про-довжує розвиватися і проблема формування єдиної нації залишається значно актуальною. Звідси в цій діалектиці традиційних і нових цінностей вимальовується необхідність уведення нової соціальної орієнтованості молоді. Ті блага демократичного життя, які були сформульовані ще в Декларації незалежності, потреба в загальній доброті і милосерді значною мірою суперечать специфічним буржуазно-ринковим цінностям - максималізації прибутку, культу приватної власності, виживанню найсильнішого [13]. Таким чином, принципи індивідуалізму, притаманні американській культурі, набувають нового осмислення в освіті. Цінність індивідуального розвитку особистості пов’язується і з вихованням у людині системи загальнолюдських цінностей. Спостерігається процес відмови від жорсткого протистояння колективізму та індивідуалізму. Особистість повинна бути вписана в інтегрований імператив свого існування в соціумі.
Нові завдання, що постають перед освітою, викликають необхідність оновлення змісту освіти. У репродуктивно-консервативній парадигмі освіти особистісні підходи були неактуальними - головним було дати знання. У прогресивно-гуманістичній парадигмі освіти містяться конструктивні ідеї щодо створення умов для розгортання природи людини відносно цілей, засобів, методів та альтернативних форм освіти.
Висновки. Аксіологічні орієнтації диктують і новий зміст сучасної освіти, головні принципи якої полягають в її культурній та особистісній спрямованості, причому основні освітні цінності передбачають співвіднесення освітньої діяльності з культурним контекстом, культурними цінностями суспільства; здатність освіти забезпечити важливі соціальні і культуро-творчі функції.
ЛІТЕРАТУРА
Швейцер А. Упадок и возрождение культуры / А. Швейцер. - М. : Прометей, 1993. - 337 с.
Гершунский Б. С. Философия образования для XXI века / Б. С. Гершунский. - М. : Совершенство, 1998. - 608 с.
Розов Н. С. Ценности в проблемном мире: философские основания и социальные приложения конструктивной аксиологии / Н. С. Розов. - Новосибирск : Изд-во Новосиб. ун-та, 1998. - 292 с.
Франкл В. Человек в поисках смысла : пер. с англ. и нем. / В. Франкл. - М. : Прогресс, 1990. - 368 с.
Education: Culture, Economy, and Society / ed. by A. H. Halsey, Hugh Lauder, Phillip Brown, Amy Stuart Wells. - Oxford University Press, 1997. - 848 р.
Библер В. С. Диалог культур и школа XXI века / В. С. Библер // Школа диалога культур. Идеи. Опыт. Проблемы. -Кемерово : АЛЕФ, 1993. - С. 9-106.
Булкин А. П. Социокультурная динамика образования / А. П. Булкин. - Феникс, 2005. - 207 с.
Мамардашвили М. K. Как я понимаю философию / М. К. Мамардашвили. - М. : Изд. группа «Прогресс» «Культура», 1992. - 414 с.
Г адамер Х.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики : пер. с нем. / Х.-Г. Г адамер. - М. : Прогресс, 1988. -704 с.
Гессен С. И. Основы педагогики. Введение в прикладную философию / С. И. Гес-сен.- - М. : Школа-Пресс, 1995. - 448 с. Шелер М. Формы знания и образование / М. Шелер // Избр. произведения : пер. с нем. - М. : Гнозис, 1994. - С. 15-56. Bell D. The Reforming of General Education: The Columbia College Experience in its National Setting / D. Bell. - N. Y. : Columbia University Press, 1966. - 320 p.
Шлезингер А. М. Циклы американской истории : пер. с англ. / А. М. Шлезингер. - М. : Прогресс-Академия, 1992. - 685 с.
АКСИОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ СОВРЕМЕННОГО ОБРАЗОВАНИЯ
Савченко О. А., Панфилова Я. А.
Проанализированы аксиологические составляющие сущности и содержания современного образования. Раскрыты основные образовательные ценности. Исследована европейская традиция обоснования образования в аксиологическом измерении. Определена культуротворческая парадигма современного образования.
Ключевые слова: образование, ценности, парадигма образования, образовательная деятельность.
AXIOLOGICAL ASPECTS OF MODERN EDUCATION
Savchenko O. O., Panfilova Ya. O.
In the article axiological components of essence and the content of modern education are analyzed. The main educational values reveal, the European tradition of justification of education in axiological measurement is investigated, the cultural and creative paradigm of modern education is defined.
Key words: education, values, education paradigm, educational activity.
