CC BY
93
marine economy has created the basis for modern domestic legal instruments in this field. Author shows that there was a gradual evolution of legal mechanisms, which features a gradual reduction of formal general powers of local councils in the management of marine economy, and saving extracted, special competence of regional councils to establish rules for using small boats. The comparison of these legal mechanisms and modern municipal legal models of use small boat and use the recreational potential of the marine environment are made. There pointed expectation of saturation the relevant authorities of the Soviet period by the real content in the current remains of autonomy of local self-government.
Keywords: marine economy complex, maritime economy, councils of peoples' deputies, councils of working deputies, Ukrainian SSR.
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЦИВІЛЬНОГО І ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА ТА ПРОЦЕСУ
УДК 351.863(477)(045)
В. І. Дабіжук АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ: СПІВВІДНОШЕННЯ КАТЕГОРІЙ
У статті проаналізовано особливості адміністративно-правового механізму забезпечення зовнішньоекономічної безпеки як держави, так і окремого господарюючого суб’єкта. Визначено значення зовнішньоекономічної безпеки та її окремих елементів в структурі економічної безпеки держави. Розглянуто особливості адміністративно-правового регулювання зовнішньоекономічної безпеки та її адміністративно-правового забезпечення. Запропоновано авторські формулювання досліджуваних понять.
Ключові слова: економічна безпека, зовнішньоекономічна безпека, імпортна безпеку, експортна безпеку, адміністративно-правове регулювання, адміністративно-правове забезпечення.
Постановка проблеми. Сьогодні Україна робить усі можливі кроки для того, щоб зайняти провідне місце на міжнародному ринку товарів, робіт та послуг. Водночас вона перебуває у суттєвій залежності від процесів, які відбуваються на зовнішніх ринках. Досвід свідчить, що чутливість економіки України навіть до незначних коливань їх кон’юнктури є дуже високою. Зовнішні шокові впливи швидко поширюються та мультиплікуються в національній економіці, спричиняючи потрясіння банківської системи, пригнічуючи діяльність галузей реального сектору, дестабілізуючи валютний ринок [1]. Не останню роль у цьому відіграє одна зі складових економічної безпеки України - її зовнішньоекономічна безпека. Тому в умовах посилення інтеграції економіки України у світову економічну систему питання зовнішньоекономічної безпеки набувають все більшої актуальності. Але досягнути її високого рівня без належно відпрацьованого адміністративно-правового механізму неможливо. При цьому слід чітко усвідомлювати сутність адміністративно-правового регулювання досліджуваної сфери суспільних відносин, що і виступає метою даної статті.
Наукове обґрунтування теми дослідження. Питання зовнішньоекономічної безпеки у сучасній науці розглядаються в системі економічної безпеки держави.
Вагомий внесок у дослідження цього питання зробили такі науковці, як 3. С. Варналія,
О. С. Власюк, В. М. Геєць, О. В. Дегтярьова, Є. О. Медведенкіна, В. І. Мунтіян, С. І. Пирожков, І. В. Сухоруков, В. І. Ткаченко та інші. Водночас питанням адміністративно-правового регулювання зовнішньоекономічної безпеки уваги приділено недостатньо. До завдань статті увійшло з'ясування сутності механізму адміністративно-правового регулювання у досліджуваній сфері, змісту її адміністративно-правового забезпечення та співвідношення зазначених категорій.
Викладення основного матеріалу. Слід зазначити, що зовнішньоекономічна безпека полягає у здатності держави забезпечувати всебічний динамічний розвиток національного господарства, нагальні потреби у критичному імпорті, сприятливі показники макроекономічних балансових агрегатів, перш за все загального платіжного балансу, бюджетного балансу, а також зовнішньоторговельного балансу в довгостроковій перспективі, що є передумовою стабільності національного валютного ринку, стійкості гривні [2].
Сьогодні під зовнішньоекономічною безпекою країни розуміється інвестиційно-привабливий стан економіки країни, яка здатна генерувати конкурентоспроможну продукцію, забезпечуючи при цьому збалансованість зовнішньої торгівлі та стійкість фінансової системи країни в глобальній системі. У науці зовнішньоекономічна безпека розглядається як невід’ємна складова економічної безпеки України, що полягає в мінімізації збитків держави від впливу негативних зовнішньоекономічних чинників, створенні сприятливих умов для розвитку національної економіки шляхом її активної участі у світовому поділі праці, відповідності зовнішньоекономічної діяльності національним економічним інтересам [3]. Її основними складовими можна назвати експортну та імпортну безпеку. Під експортною безпекою розуміється забезпечення державою конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку, підтримання відповідності експорту держави її національним інтересам. А імпортна безпека характеризується раціональною товарною та географічною збалансованістю імпорту, що позитивно впливає на розвиток національної економіки, захищає внутрішній ринок і національного товаровиробника, сприяє зміцненню конкурентоспроможності вітчизняної продукції та економічної незалежності України [4].
Водночас забезпечення зовнішньоекономічної безпеки в державі можливо лише за умов ефективного функціонування державного механізму у цій сфері, а саме від наявності правової системи регулювання її захисту й ефективного механізму забезпечення її реалізації.
У теоретичних джерелах існує велика різноманітність визначення категорії «правове регулювання», яке зумовлене різноманітністю підходів до праворозуміння, кожен з яких має своє обґрунтування, свій понятійно-логічний апарат, а вибір одного з них врешті-решт залежить від дослідника і визначається специфікою і завданнями певного дослідження [5].
Не вдаючись до дефініцій поняття «правове регулювання», зазначимо, що як правило під ним автори розумують:
- спосіб впливу держави на ті чи інші суспільні відносини, застосовані нею прийоми для встановлення взаємозв’язку сторін (А. М. Васильєв; П. М. Рабінович; Ю. Вовк; Г. Нагорняк; О. Д. Коломоєць; О. Ф. Скакун; В. П. Плавич; С. Ф. Кечекьян);
- прийоми юридичного впливу, їх поєднання, що характеризують використання в даній галузі суспільних відносин того чи іншого комплексу юридичних засобів (С. С. Алексєєв; Ю. М. Козлов; В. В. Копєйчиков; В. С. Нерсесянц; В. Д. Сорокін; X. П. Ярмакі);
- як сукупність специфічно-нормативних засобів впливу права на суспільні відносини, що дозволяють відмежовувати правове регулювання від інших форм впливу
права на суспільні відносини (А. Т. Комзюк; А. М. Витченко;. І. П. Голосніченко; М. Н. Марченко.
Аналіз значної кількості теоретичних джерел дає змогу зробити висновок про неоднозначність виконання питання щодо визначення категорії «правове регулювання», про наявну наукову дискусію в застосуванні зазначених термінів та розумінні їх правової природи. Правове регулювання є складною, багатоаспектною категорією: по-перше, це функція державного управління, щодо якого виступає вона засобом реалізації політики держави, по-друге, саме правове регулювання можна розглядати як управлінську діяльність, що має свої методи, способи, форми реалізації.
На основі аналізу наукових, нормативних та публіцистичних джерел пропонуємо авторське визначення поняття правового регулювання відносин у сфері забезпечення зовнішньоекономічної безпеки суб’єктів господарської діяльності, під яким слід розуміти процес цілеспрямованого впливу на суспільні відносини у сфері експортної та імпортної діяльності суб’єктів господарської діяльності, які збігаються за своїм призначенням, метою та загальними функціями, але відрізняються кількістю та характером використовуваних засобів і методів, тобто ступенем імперативності впливу на суспільні відносини в цій сфері, які зумовлені саме специфікою забезпечення зовнішньоекономічної безпеки.
Варто зазначити, що адміністративно-правове забезпечення експортної та імпортної складових зовнішньоекономічної безпеки суб’єктів господарської діяльності є складним об’єктом дослідження. Розуміння цього ключового поняття у вітчизняних джерелах на сучасному етапі досить різноманітне. Стосовно змісту поняття «адміністративно-правове забезпечення» існують різні точки зору та підходи. Досліджуючи поняття «адміністративно-правового забезпечення» Р. В. Ігонін зазначає, що воно є надзвичайно важливою категорією для адміністративно-правової науки [6].
Як слушно зауважує О. І. Ієрусалімова, на сучасному етапі розвитку юридичної науки термін «забезпечення» охоплює багатогранну діяльність держави, спрямовану на юридичні засоби організації громадського життя, які об’єктивно необхідні в конкретних соціально-економічних і політичних умовах для забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства і його членів на цивілізованих, демократичних засадах [7, с. 24].
Як відомо, реалізація експортної та імпортної безпеки суб’єктів господарської діяльності забезпечується у взаємовідносинах громадян з державою, при цьому держава покликана виражати публічні, спільні інтереси, а від так, діяти на основі норм публічного права [8, с. 384], то забезпечення державою експортної безпеки суб’єктів господарської діяльності є публічною діяльністю. А як слушно зауважують В. К. Колпаков і О. В. Кузьменко, відносини публічної діяльності є предметом регулювання адміністративного права [9, с. 33]. В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко та В. І. Полюхович стверджують, що визначальними критеріями у тлумаченні завдань адміністративного права повинні стати такі нові функції, як «правозабезпечувальна» (у нашому випадку - забезпечення експортної безпеки суб’єктів господарської діяльності) і «правозахисна» (захист порушених прав) [10].
Таким чином, адміністративно-правове забезпечення зовнішньоекономічної безпеки є однією з найважливіших ознак правової держави.
Для визначення адміністративно-правового забезпечення зовнішньоекономічної безпеки суб’єктів господарської діяльностіу першу чергу необхідно з’ясувати, що означає термін «забезпечення».
Енциклопедична література надає такі визначення терміну «забезпечення»:
- надання (постачання) чогось кимось у достатній кількості, створення всіх необхідних умов для здійснення чогось, гарантування чогось [11, с.581];
- відгородження від збитків, недоліку, нестатку, від небезпеки, що загрожує кому-небудь, зробити цілком можливим, діючим, реально здійсненним [12, с. 364];
- генерування повного і достатнього комплексу умов необхідних для здійснення чогось та гарантії будь-чого [13, с. 291].
Вчених-адміністративісти, які досліджували поняття «правове забезпечення» надають різні його визначення:
- як цілеспрямованої дії на на поведінку людей і суспільні відносини за допомогою правових (юридичних) засобів (М. В. Цвік);
- як вплив на права і свободи громадян за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права (А. Ю. Олійник, С. Д. Гусарєв, О. Л. Слюсаренко);
- як сукупність гарантій реалізації і охорони прав громадян (М. В. Пучкова);
- як діяльність органів державної влади зі створення умов, необхідних для реалізації громадянами своїх прав (М. В. Пучкова);
- як гарантію, суть якої відтворюється при створенні ефективних умов для реалізації індивідом своїх прав і свобод (І. В Ростовщиков);
- як сприяння реалізації прав і свобод людини та громадянина, їх охороні та захисту (В. О. Демиденко, О. В. Домбровська );
- як: створення сприятливих умов для реалізації громадянами свої прав; запобігання їх порушенню; відновлення порушених прав громадян (А. Є. Олейник);
- як охорону і захист порушених прав громадян (А. А. Опальова);
- як повагу, дотримання, визнання та гарантії прав і свобод громадян;
- як здійснюване державою за допомогою правових норм, приписів і сукупності засобів упорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона, реалізація і розвиток (Я. В. Лазур);
- як сукупність прав і свобод громадян, яку можна і необхідно впорядкувати за допомогою норм права і правових засобів (Н. М. Марченко);
- як діяльність державних органів, громадських організацій, посадових осіб і громадян щодо здійснення своїх функцій, компетенції, обов’язків з метою створення оптимальних умов для суворої, неухильної реалізації правових приписів та правомірного здійснення прав і свобод (К. Б. Толкачев, А. Г. Хабібулін);
- як підсумок, результат цієї діяльності, що виражається в реалізації правових приписів, прав і свобод громадян (К. Б. Толкачев, А. Г. Хабібулін).
Що стосується адміністративно-правового забезпечення, то, наприклад, на думку
І. О. Ієрусалімової, під ним слід розуміти повноту регулювання з допомогою норм адміністративного права суспільних відносин, що виникають для та в процесі їх реалізації, а також надання з допомогою цих норм відповідних гарантій, які разом з іншими правовими та неправовими гарантіями створюють стійку систему можливостей користування правовими цінностями в державі [7, с. 84].
Аналізуючи «генетичний» зв’язок між поняттями «адміністративно-правового забезпечення» та «адміністративно-правового регулювання», Р. В. Ігонін під адміністративно-правовим забезпеченням розуміє регламентовану адміністративно-правовими нормами діяльність суб’єктів державно-владних повноважень, яка спрямована на створення необхідних умов для належного функціонування системи .... та встановлена адміністративно-правовими нормами система гарантій належного функціонування системи...[6]. Автор запевняє, що таке визначення дозволяє виокремити аспект «реальності» «забезпечення», який пов’язується з конкретною діяльністю суб’єктів владних повноважень, а не з абстрактним адміністративно-правовим регулюванням, на відміну від якого означає процес впливу на суспільні відносини з метою їх упорядкування, практична діяльність суб’єктів владних повноважень є більш наближеною до реального здійснення правових приписів [6].
Виходячи з цього, можна констатувати, що адміністративно-правове забезпечення зовнішньоекономічної безпеки суб’єктів господарської діяльності передбачає створення належних умов їх реалізації, регулювання та захисту. Отже, у результаті адміністративно-правового забезпечення експортної безпеки суб’ єктів господарської діяльностіповинен створюватися і зберігатися стійкий безпечний стан реалізації прав їх суб’єктів, при якому відсутні різного роду (посягання, порушення) загрози або створені протидії їм. Усе це здійснюється в процесі визначеної діяльності відповідних органів державної влади, насамперед управлінської.
Як запевняв академік В. Б. Авер’янов, об’єктом управлінських стосунків є забезпечення оптимальних організаційних умов спільної, комбінованої діяльності людей, спрямованої на досягнення певного загального результату [14, с. 17]. Отже, адміністративне право впливає на процес забезпечення експортної безпеки суб’єктів господарської діяльності, вже самим фактом свого існування, підтримує належний рівень урегульованості та порядку всієї сукупності стосунків у зазначеній сфері. 3а допомогою адміністративно-правових норм забезпечується змістовність управлінського впливу, взаємні зв’язки учасників управлінських стосунків, розподіл між ними завдань, повноважень та відповідальності щодо адміністративно-правового забезпечення експортної безпеки суб’єктів господарської діяльності.
Таким чином, ураховуючи вищенаведене, на нашу думку, під адміністративно-правовим забезпеченням зовнішньоекономічної безпеки суб’єктів господарської діяльності слід розуміти процес діяльності органів державного управління щодо створення належних умов їх реалізації, гарантування охорони та захисту від протиправних дій, шляхом виконання матеріальних і процесуальних юридичних засобів та способів.
Норми ст. 7 3акону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р. зазначають, що регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою: законів України; передбачених у законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції; економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) у межах законів України; рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України; угод, які укладаються між суб’ єктами зовнішньоекономічної діяльності та які не суперечать законам України.
Правове регулювання відносин у сфері зовнішньоекономічної безпеки суб’єктів господарської діяльності здійснюється шляхом прийняття законів та законодавчих актів Верховною Радою України, нормативних актів Кабінету Міністрів України (далі -КМУ), указів Президента та інших органів влади.
На жаль, в Україні немає окремого закону, який би регулював відносини як у сфері економічної безпеки, так і у сфері забезпечення експортної безпеки суб’єктів господарської діяльності. Державна підтримка експортної безпеки суб’єктів господарської діяльності України є однією з найголовніших складових зовнішньоекономічної діяльності держави в межах державної політики економічного й соціального розвитку країни, а також складової економічної безпеки, що спирається на норми Конституції України, кодексів України, процесуального законодавства, законів України та підзаконних нормативно-правових актів та охоплює: з одного боку сфери торгівельних відносин із зарубіжними країнами-партнерами, групами країн та міжнародними організаціями, з іншого боку - відносини у сфері забезпечення економічної безпеки, складовою якої є експортна безпека суб’єктів господарської діяльності. Тому, розглядаючи правове регулювання відносин у сфері забезпечення експортної безпеки суб’єктів господарської діяльності, слід розглядати норми права, які
регулюють відносини в зазначеній сфері.
Висновок. Отже, під адміністративно-правовим регулюванням відносин у сфері забезпечення зовнішньоекономічної безпеки суб’єктів господарювання слід розуміти процес цілеспрямованого впливу на суспільні відносини у сфері експортної та імпортної діяльності суб’єктів господарської діяльності за допомогою адміністративно-правових засобів. А під адміністративно-правовим забезпеченням
зовнішньоекономічної безпеки суб’єктів господарської діяльності слід розуміти процес діяльності органів державного управління щодо створення належних умов їх реалізації, гарантування охорони та захисту від протиправних дій, шляхом виконання матеріальних і процесуальних юридичних засобів та способів. Таким чином адміністративно-правове регулювання створює умови та встановлює певні межі адміністративно-правового забезпечення зовнішньоекономічної безпеки.
Список використаної літератури
1. Прогнозування зовнішньої стійкості економіки України. - К.: НІСД, 2013. - С. 4.
2. Мунтіян В. І. Економічна безпека України. - К.: КВІЦ, 1999. - 462 с.
3. Аранчій В. І., Перетятько І. В. Зовнішньоекономічна безпека України в контексті міжнародної інтеграції II Вісник Полтавської державної аграрної академії. - 2012. - М
2. - С. 150-161.
4. Медведкіна Є. О. Оптимізація міжнародних економічних відносин України в контексті забезпечення економічної безпеки I Є. О. Медведкіна II Стратегічні пріоритети. - 2011. - М 1. - С. 21-27.
5. Шопіна І. М. Щодо концептуальних підходів до визначення поняття правового
регулювання I І. М. Шопіна [текст] : II Форум права. - 2011. - М 2. - С. 10551061 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:IIwww.nbuv.gov.uaIe-
journalsIFPI2011-2I11simvpr.pdf. - Назва титулу з екрану.
6. Ігонін Р. В. Поняття адміністративно-правового забезпечення функціонування системи судів загальної юрисдикції [текст] : I Р. В. Ігонін. II [Електронний ресурс]. -Режим доступу :www.nbuv.gov.uaI..I2011-01-Igonin-.pdf. - Назва титулу з екрану.
7. Ієрусалімова І. О. Механізм адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина [Текст] : дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 I Інститут
законодавства Верховної Ради України I І. О. Ієрусалімова. - К., 2006. - 205 с.
8. Скакун О. Ф. Теорія держави і права [текст] : [підруч.] I О. Ф. Скакун [пер. з рос.]. -X.: Консум, 2008. - 656 с.
9. Колпаков В. К. Адміністративне право України [текст] : [підручник]
I [В. К. Колпаков, О.В. Кузьменко]. - К.: Юрінком Інтер, 2003 р. - 544 с.
10. Авер’янов В. Б., Андрійко О. Ф., Полюхович В. І. Академічні дослідження проблем державного управління та адміністративного права: результати і перспективи[текст] : I В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, В. І. Полюхович II Юридичний журнал. - 2004. - М 5.
- [Електронний ресурс]. - Режим доступу: article .php?id=1191. - Назва титулу з екрану.
11. Словарь русского язика [Текст] : [оловарь] [В 4-х т. Т. 2] I АН СССР, Институт русского язика. - 3-е изд. стер. - М. : Рус. яз., 1986. - 702 c.
12. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка [текст] : ^ловарь] [Т. 1-4].I В. И. Даль - М., 1994 р. - 736 с.
13. Александрова З. Е. Словарь синонимов русского язика: около 9000 синонимических рядов [текст] : ^ловарь] I З. Е. Александрова. [под ред. Л. А. Чешко]. - [изд. 5-е, стереотип.]. - М.: Рус. язык, 1986. - 600 с.
14. Державне управління: Проблеми адміністративно-правової теорії та практики [Текст] : I За заг. ред. В. Б. Авер’янова. - К.: Факт, 2003. - 384 с.
V. Dabizhuk ADMINISTRATIVE AND LEGAL REGULATION OF FOREIGN SECURITY:
THE RELATIONSHIP CATEGORIES
The paper analyzed the characteristics of administrative and legal mechanism for external security of the state and a separate economic entity. It was determined the value of foreign security and its individual elements in the structure of economic security. Were the features of the administrative and legal regulation of external security and its administrative and legal support. The author's statements were studied concepts.
Keywords: economic security, external security, import safety, export security, administrative and legal regulation, administrative and legal support
УДК 346.91 (477)
H. В. Іванюта
ПРАВО НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ В ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДОЧИНСТВІ
У науковій статті досліджено питання щодо змісту права осіб, які приймають участь в забезпеченні позову, а саме особливостей повноважень, обов’язків та заборонностей, встановлених правовими нормами. Визначено склад осіб, які можуть реалізувати право на забезпечення позову в господарському судочинстві, до якого відносяться сторони, прокурор, треті особи та господарський суд. Визначено межи правоможності третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, встановлено, що вони є повноправними суб’єктами забезпечення позову та мають права, які є спільними для обох сторін, крім тих, якими наділені лише позивач або відповідач. Зазначено особливість реалізації права на забезпечення позову відповідачем у випадку пред’явлення зустрічної позовної заяви. Проаналізовано діяльність господарських судів в межах втілення права на ініціювання забезпечення позову. Визначена доцільність з метою мінімізації зловживанням процесуальними правами обмежити застосування забезпечення позову стосовно окремих видів зустрічних позовів. Зазначена можливість підвищення мірі забезпечення реалізації принципу диспозитивності у господарському судочинстві шляхом виключення господарського суду з переліку носіїв (суб’єктів) права на забезпечення позову. Наголошено на необхідності удосконалення правових гарантій реалізації прав у процесі забезпечення позову. Визначено необхідність запровадження процесуальної конструкції для забезпечення відшкодування можливих для відповідача збитків у результаті забезпечення позову. Запропоновано введення в обіг нової категорії ««зустрічне забезпечення».
Ключові слова: забезпечення позову, заходи до забезпечення позову, позивач, відповідач, третя особа, господарський суд.
Постановка проблеми. Для дослідження забезпечення позову важливим є визначення обсягу прав осіб, які є його повноправними суб’єктами. Таке визначення є необхідним як для теоретичного розуміння забезпечення позову, так і для його практичної реалізації у правозастосовній діяльності.
Деякими авторами зазначається, що однією з істотних умов подання клопотання про застосування заходів до забезпечення позову є його подача належним суб'єктом [1, c. 86]. Так, М.С.Шакарян стверджує, що з'ясування питання, хто є суб'єктом права, має важливе значення, тому що дозволяє з точністю визначати адресат правової норми та обсяг прав і обов'язків усіх можливих суб'єктів права, їх правовий статус [2, c. 33].
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою
