ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИЙ ПІДХІД ДО СТУДЕНТІВ ВТНЗ ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ПРИ ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ
Н.В. Петухова, викладач, ХНАДУ
Анотація. Розглянуто основні аспекти диференційованого підходу до навчання студентів ВТНЗ. Доводиться ефективність особистісно-орієнтованого підходу до студентів при вивченні іноземної мови.
Ключові слова: індивідуально-орієнтований підхід, диференціація навчання, навчальна та виховна діяльність, проект особистості.
Вступ
Основне завдання викладача в процесі розвиваючого навчання - організація навчальної діяльності студента, спрямованої на формування його розумових здібностей, пізнавальної активності, самостійності, пізнавальних інтересів. В умовах вищих технічних навчальних закладів здебільшого стикаються з проблемою навчання студентів різних рівнів знань, вмінь та навичок, що зумовлено їх підготовкою в різних загальноосвітніх навчальних закладах (ліцеях, гімназіях, міських школах, з одного боку, та районних та сільських школах, - з іншого боку). У зв’язку з цим постає питання щодо розробки особистісно-
орієнтованого підходу на базі диференційованого навчання студентів.
Проблема особистісно-орієнтованого підходу до навчання поступово отримує стійкі позиції як в педагогічних теоріях, так і в практичній діяльності викладачів іноземної мови і розглядається як засіб актуалізації потенційних можливостей кожного студента, орієнтований на розвиток творчих здібностей кожного студента.
Аналіз публікацій
Аналіз робіт з даної проблеми [1, 2, 3, 4, 5] показав, що важливо чітко уявити тенденції розвитку сучасної педагогічної практики, нові методичні погляди і прийоми навчання. Як вважає ряд дослідників, необхідно обміркувати характер і джерела чисельних труднощів, зробити висновки щодо шляхів їх подолання, виявити умови досягнення високих результатів у навчально-виховній роботі. Знання основ психології навчання іноземним мовам також дозволить знайти відповідь на запитання про те, як реалізувати диференційований та індивідуальний підходи до тих, хто навчається.
Мета та постановка задачі
Сьогодні іноземні мови мають тенденцію до постійного розповсюдження, що зумовлює визначення головних шляхів удосконалення цілей, змісту, методів, прийомів і засобів навчання. Основними напрямками оновлення змісту освіти є особистісна орієнтація системи освіти, пріоритет загальнолюдських і національних цінностей, забезпечення якості освіти на основі новітніх досягнень науки, культури і соціальної практики. Важливим чинником успіху вивчення мови в ВТНЗ є розуміння того, що мова найкраще засвоюється, коли навчання ґрунтується на аналізі та врахуванні особистісних навчальних потреб тих, хто навчається. І найважливішим чинником успіху вивчення мови є забезпечення процесу іншомовної підготовки різними видами навчальної діяльності, що сприяють розвитку мовної компетенції кожного студента.
Нове бачення освіти має на меті створення мотиваційного середовища для тих, хто навчається у процесі вивчення іноземних мов. Таке середовище може бути створено тільки за умови реалізації багатьох принципів навчання, серед яких є принцип диференціації навчання, на якому ми зупиняємось в даній статті.
Сутність диференційованого підходу
В зв’язку з тим, що не всі студенти однаково сприймають матеріал, часто постає питання про викладення матеріалу та оцінювання умінь відповідно до індивідуальних особливостей сприйняття та засвоєння матеріалу тими, хто навчається. Тому сьогодні актуальним є принцип особистіс-но-орієнтованого підходу до викладання іноземних мов з об’єктивним врахуванням особливостей засвоєння матеріалу кожним студентом окремо.
Потреба індивідуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на особистість виражається через її індивідуальні особливості, через «внутрішні умови» [5]. Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особливостей кожного учасника навчального процесу. Щоб впливати на особистість, треба її знати. Передусім важливо встановити довірливі, доброзичливі стосунки між педагогом і вихованцем. Велике значення має авторитет викладача, знання ним студентів, уміння швидко зорієнтуватися у ситуації, передбачити наслідки своїх дій.
Методика індивідуального педагогічного впливу залежить від індивідуальних особливостей того, хто навчається і його психологічного стану, темпераменту. В кожному конкретному випадку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла формуванню позитивних якостей студентів чи усуненню негативних.
Для успішного ведення цієї роботи необхідно її планування, що враховує характеристики особистості й передбачувані результати впливу навчання. Це дає змогу управляти навчальним процесом, координувати всі виховні впливи, поглиблювати й розширювати цілі та завдання навчання. Наявність проекту на кожного студента робить індивідуальну роботу педагогічно доцільною, цілеспрямованою.
Особистісно орієнтоване навчання виходить із визначення індивідуальності, самобутності кожної людини, що вимагає забезпечення розвитку і саморозвитку особистості, виходячи із виявлення її індивідуального неповторного суб’єктивного досвіду, здібностей, інтересів, ціннісних орієнтацій, можливостей реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.
Особливе місце у системі індивідуального навчання займає диференціація навчання, під час якої здійснюється відбір змісту, методів, форм навчання залежно від особливостей груп учнів. Як зазначає І.Я. Лернер: “...диференціація - це частковий випадок індивідуалізації навчання, звернений на реалізацію індивідуального підходу до окремих груп людей, сформованих за різними основами (здібностями, інтересами, успішністю, психологічними особливостями тощо).” Основна мета диференціації - сприяти створенню умов для всебічного розвитку особистості з урахуванням її задатків, можливостей, інтересів.
Різні потенційні можливості студентів вимагають урахування того, що кожен з них повинен знати і вміти, та того, як він може засвоювати соціальний досвід.
Таким чином диференціація навчання сприяє гуманізації навчального процесу, створюючи умови для засвоєння потреб та інтересів людини з орієнтацією на максимальні можливості її розвитку.
Диференційоване навчання може виражатися в тому, що всі студенти отримують завдання однакової складності, але слабшим з них під час їх виконання надають індивідуальну допомогу або менш підготовленим студентам дають окремі, посильні для них завдання. Інколи тим, хто навчається, пропонують легкі завдання, що згодом ускладнюються додатковими завданнями, які вони виконують відповідно до своїх можливостей. Загалом диференціювати завдання за змістом можна кількістю завдань, ступенем їх складності, ступенем самостійності виконання.
Більш складна і ефективна форма диференційованого навчання - його здійснення в умовах поділу класу на групи залежно від рівня навчальних можливостей. У практиці такого поділу використовують методику Ю.К. Бабанського, який ввів поняття реальних навчальних можливостей учнів. Ця методика може бути частково використана під час організації диференційного навчання іноземним мовам у ВТНЗ. Її зміст визначають такі критерії: а) психологічні складові (здатність до аналізу, синтезу, порівняння, вміння виділити суттєве, робити узагальнення, раціональність, самостійність, гнучкість, темп мислення, спостережливість, логічність мовлення, пам'ять, увага); б) навички навчальної праці (самоконтроль, планування, темп письма, читання, організованість у навчальній роботі; в) окремі елементи вихованості (наполегливість у навчанні, старанність, свідома навчальна дисципліна; г) біологічні складові (фізична працездатність, стан здоров'я, дефекти мовлення, слуху, зору).
Саме з урахуванням цих критеріїв потрібно починати комплектацію груп з тим, щоб полегшити роботу викладача та створити клімат психологічного сумісництва. Структура заняття, яке будується з урахуванням диференційованого підходу до навчання, передбачає таку послідовність структурних елементів: виконання студентами індивідуальних завдань згідно з їхнім рівнем підготовки; постановка викладачем завдання й його усвідомлення; попередні роздуми, дискусія про шляхи вирішення завдання; виконання дій, вирішення завдання; оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності.
Можна диференціювати завдання для груп або окремих студентів, пропонуючи їм вивчення розділів програми за різними джерелами, виконання якісно різноманітних завдань на одне й те ж правило, постановку різної складності творчих завдань за однією й тією ж темою, виконання різних норм домашніх завдань, різні види допомоги, ознайомлювання з літературою для підготовки тощо. У роботі зі студентами із зниженими здібностями до навчання необхідна не пристосованість до їх слабких сторін, а активний вплив на розумову діяльність, щоб досягти максимального розвитку особистості.
Диференційний підхід на заняттях з іноземної мови можна реалізувати різними способами. Отже, проходження навчального курсу в індивідуально різному темпі, створення постійних і тимчасових відносно однорідних груп студентів, груп з прискореним темпом проходження навчального курсу, груп з уповільненим темпом проходження навчального курсу є основними способами реалізації диференційного підходу до навчання іноземним мовам у ВТНЗ.
Нова концепція викладання іноземної мови як засобу соціалізації тих, хто навчається, ще раз підтверджує необхідність зосередження всієї дидактичної роботи на особистості кожного студента. Перехід від догматичного навчання до розвиваючого потребує від викладача іноземної мови та укладачів навчально-методичних комплексів гнучкості як при побудові заняття, так і при створенні підручників. Як підкреслює Ю.К. Бабанський, новаторський статус викладача іноземної мови в системі формативно-розвиваючого навчання, а саме активного регулятора процесу викладання, надає йому свободу дій в методико-дидактичній діяльності. Навколо особистості учня зосереджуються всі дидактичні ініціативи. Демократизація відносин “учень - вчитель” має на меті не тільки свободу рішень з боку учнів, а й відповідальність з боку викладача в процесі перевірки набутих учнем знань. Викладач повинен створити учням мотиваційне середовище, адекватне для вивчення іноземних мов. [1].
Визначаючи необхідність диференційованого підходу до навчання, треба враховувати його недоліки. Серед основних проблем, пов’язаних з організацією процесу навчання тих, хто навчається, згідно з їх індивідуальними можливостями та мотиваційною структурою їх навчальної діяльності, можна виділити такі: відсутність організаційних умов для диференціації та індивідуалізації навчання; відсутність ефективного керування навчально-пізнавальною діяльністю (зворотного зв’язку); мотивації навчання тих, хто навчається.
Враховуючи ці недоліки, але визнаючи наявні переваги диференційного підходу, необхідно чіт-
ко розробляти вимоги до кожного рівня, на які розподіляються студенти, критерії відбору студентів на відповідний рівень, вимог до знань, вмінь та навичок кожної категорії, врахування наявності різних груп при розробці робочих планів та програм, навчально-допоміжного комплексу тощо.
Висновки
Особистісно-орієнтований підхід до навчання дозволяє викладачу краще зрозуміти кожного студента, вплинути на формування його особистості, професійних інтересів. Диференційований підхід до студентів у навчанні іноземній мові сприяє більш відповідальному відношенню студентів до виконання завдань, активізації їх діяльності по засвоюванню граматичного та лексичного матеріалу, а також дозволяє викладачеві підтримувати постійний контакт з кожним студентом.
Література
1. Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-
воспитательного процесса. - М.: Просвещение, 1982. - 192с.
2. Зимняя И.А. Психология обучения иностран-
ным языкам в школе. - М: Просвещение, 1991. - 219 с.
3. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи
виховання і навчання. - Харків: ОВС, 2002. - 400 с.
4. Пахальян В.Э. Личностно-ориентированное
консультирование в образовании. Материалы к организации и проведению учебных занятий. Часть IV. Хрестоматия. - М.: ПЕРСЭ, 2003. - 192с.
5. Унт Н. Индивидуализация и дифференциация
обучения. - М.: Педагогика, 1990. - 188 с.
Рецензент: Л.П. Безкоровайна, доцент, к.пед.н., ХНАДУ.
Стаття надійшла до редакції 12 січня 2005 р.